Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.09.2021 року у справі №826/6983/18

УХВАЛА

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 826/6983/18

адміністративне провадження № К/9901/32168/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С. Г.,

суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2021 у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду першої інстанції з позовом, в якому просили:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, які були погоджені Пенсійним фондом України, щодо затвердження форми довідки про додаткові види грошового забезпечення та премії для обчислення пенсій осіб, звільнених з військової служби, листом (вказівкою) Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 17.04.2008 за № 248/6/С/468-Д разом із додатками, скасувати цю форму довідки разом із додатками і зобов'язати Пенсійний фонд України затвердити форму цієї довідки нормативно-правовим актом із врахуванням всіх видів грошового забезпечення військовослужбовців, з яких сплачувались єдині внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обчислення і виплати пенсій ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 без врахування всіх видів їх грошового забезпечення, з яких сплачувались єдині внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і зобов'язати його обчислити і виплатити їм пенсії з дат їх призначення із врахуванням попередніх виплат на підставі довідок Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та їх персональних облікових карток, як застрахованих осіб, із врахуванням всіх видів їх грошового забезпечення, в тому числі, але не обмежуючись: грошових допомог на оздоровлення, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань, щомісячних додаткових грошових винагород, одноразових грошових допомог при звільненні, грошових премій згідно із Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, індексацій грошового забезпечення, які вони отримували під час проходження військової служби і з яких сплачувались єдині внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- звернути до негайного виконання постанову суду в межах стягнення пенсій за один місяць;

- зобов'язати Міністерство оборони України, Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати суду звіти про виконання його постанови.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2020, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2021, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.

Києві щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням індексації, зазначеної у довідці, виданої Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, від 06.04.2017 №182/3/712.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.

Києві щодо відмови ОСОБА_2 у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням індексації, зазначеної у довідці, виданої Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, від 06.04.2017 №182/3/713.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.

Києві щодо відмови ОСОБА_3 у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням індексації, зазначеної у довідці, виданої Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, від 16.12.2016 №182/3/1938.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.

Києві щодо відмови ОСОБА_4 у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням індексації, зазначеної у довідці, виданої Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, від 06.04.2017 року № 182/3/714.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації, зазначеної у довідці, виданої Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, від 06.04.2017 № 182/3/712, починаючи з 21.04.2017.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з урахуванням індексації, зазначеної у довідці, виданої Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, від 06.04.2017 № 182/3/713, починаючи з 21.04.2017.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_3 з урахуванням індексації, зазначеної у довідці, виданої Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, від 16.12.2016 № 182/3/1938, починаючи з 21.04.2017.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_4 з урахуванням індексації, зазначеної у довідці, виданої Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, від 06.04.2017 № 182/3/714, починаючи з 21.04.2017.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивачі направили до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від
09.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
23.07.2021.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, суд виходить з такого.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 13 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

Також, частиною 3 статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, пункт 57 рішенняу справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні "Zubac v. Croatia" [GC] від 05 квітня 2018 року ( № 40160/12), згідно з яким визнано відсутність порушення судом касаційної інстанції пункту 1 статті 6 Конвенції під час визнання касаційної скарги неприйнятної ratione valoris та відмови у перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі. Суд, зокрема виходив з наступного: застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості; Суд враховував обсяг, в якому справу було розглянуто в судах нижчої інстанції, наявність чи відсутність питань, пов'язаних зі справедливістю судового розгляду, проведеного в судах нижчої інстанції, а також характер повноважень суду, що розглядається; застосовуючи встановлені законодавством обмежень ratione valoris доступу до судів вищої інстанції, Суд повинен у різній мірі враховувати деякі додаткові фактори, зокрема, передбачуваність обмеження та чи можна стверджувати, що ці обмеження пов'язані з "надмірним формалізмом"; саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду; узгоджена національна судова практика та послідовне застосування цієї практики, як правило, задовольняють критерій передбачуваності стосовно обмеження доступу до суду вищої інстанції; Суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може, зокрема, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду (п. п. 83-88,96).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.

Такий підхід повною мірою відповідає принципу субсидіарності (the principle of subsidiarity), який гарантує вирішення питання на тому рівні, який є достатнім з огляду на складність такого питання.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник покликається на наявність підстав передбачених пп. "а " та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Така, виключна підстава для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку, має містити, щонайменше, посилання на новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджувані питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника з означеним у скарзі предметом спору не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно чи винятково значимих, має загальний характер та притаманне кожній аналогічній справі.

Крім того, інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності дослідження та переоцінки Верховним Судом доказів у справі. Проте, частиною 2 статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з правовою позицією, висловленою в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Так, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у цій справі, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на частину 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень прийнятих у малозначній справі, не виключає застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) 19 грудня 1997 року, згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Суд також враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09.10.2018 (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не зазначені у касаційній скарзі та не підтверджені належними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 257, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2021 у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіС. Г. Стеценко Т. Г. Стрелець Л. В. Тацій