Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.12.2020 року у справі №400/1051/20

УХВАЛА

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 400/1051/20

адміністративне провадження № К/9901/30640/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року

у справі №400/1051/20

за позовом ОСОБА_1

до Очаківської районної державної адміністрації

про визнання протиправним та часткове скасування розпорядження,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Очаківської районної державної адміністрації, в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 30 вересня 2008 року №384 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам Фермерського господарства "Мехеда" ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення, наданих у постійне користування колишньому голові фермерського господарства ОСОБА_4 в межах території Рівненської сільської ради Очаківського району Миколаївської області" в частині затвердження проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та в частині передачі громадянці України - ОСОБА_1 у власність земельні ділянки загальною площею - 5,50 га.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року позов задоволено.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 400/1051/20 скасовано, а провадження у справі закрито.

16 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі №400/1051/20.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених ч. 1 ст. 328 КАС України.

Згідно з ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.

У разі подання касаційної скарги на підставі ч. 4 ст. 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі ч. 4 ст. 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у ч. 4 ст. 328 КАС України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

За приписами ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо:

1) касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню;

2) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від раніше поданої касаційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення;

3) є постанова про залишення касаційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення;

4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними;

5) суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою;

6) Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у ч. 1 ст. 333 КАС України, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

В якості підстави касаційного оскарження скаржник посилається те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судами не досліджені зібрані у справі докази, що призвело до порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що предметом спору в цій справі є розпорядження Очаківської районної державної адміністрації від 30 вересня 2008 року №384 в частині затвердження проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки у власність позивачу та в частині передачі їй у власність земельні ділянки загальною площею - 5,50 га.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване розпорядження вичерпало свою дію фактом його реалізації - реєстрації права власності позивача на земельну ділянку, що підтверджено копією державного акту про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, прийняте відповідачем рішення про затвердження технічної документації та передачу позивачу у приватну власність земельної ділянки є ненормативним актом суб'єкту владних повноважень, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові 22 січня 2019 року у справі № 750/9930/14.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верхового Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16.

Висновки суду апеляційної інстанції по суті справи узгоджуються із зазначеними правовими висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, хоч і не містять зазначення конкретного номеру справи, що не вимагається процесуальним законом та є формальним.

Підстав для відступу від вказаного правового висновку колегія суддів не вбачає.

Щодо посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині нероз'яснення позивачеві про наявність у нього права звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, колегія судів зазначає, що відповідно ч. 2 до ст. 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення, а у даному випадку, таке порушення норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, позивач не позбавлена права на звернення до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами попередніх інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, п. 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, п. 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, п. 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, п. п. 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, п. 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" №23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (п. 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" №21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" №26737/95).

Отже, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правової позиції Верховного Суду, а скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від такої, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 11 березня 2020 року у справі №1.380.2019.001530, від 25 березня 2020 року у справі №140/897/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №560/994/19.

Керуючись положеннями частини 4 статті 328, пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі №400/1051/20 за позовом ОСОБА_1 до Очаківської районної державної адміністрації про визнання протиправним та часткове скасування розпорядження.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді І. В. Желєзний

Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко