Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.07.2021 року у справі №440/5246/20

УХВАЛА

05 липня 2021 року

м. Київ

справа № 440/5246/20

адміністративне провадження № К/9901/22970/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Єресько Л. О., Жука А. В.,

перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року

у справі №440/5246/20 за позовом ОСОБА_2 до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчук Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИЛ:

23 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Дослідивши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини 3 статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги та текстів оскаржуваних судових рішень вбачається, що спір у цій справі виник з приводу винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами статті 287 КАС України, заявник не зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також не посилається на значення саме цієї справи при формуванні єдиної правозастосовчої практики.

Суд приходить до висновку, що наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання скаржника на статті Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України "Про виконавче провадження" та інші нормативно-правові акти не дають підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не доведено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження на підставі частини 3 статті 333 КАС України, оскільки рішення касаційного суду за наслідками розгляду цієї скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 13, 257, 287, 328, 330, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №440/5246/20.

Копію даної ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.........................................

Ж. М. Мельник-Томенко Л. О. Єресько

А. В. Жук

Судді Верховного Суду