Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.03.2019 року у справі №803/952/18

УХВАЛА

25 лютого 2019 року

Київ

справа №803/952/18

касаційне провадження №К/9901/4416/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 у справі №803/952/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2018 №0001261405 про застосування фінансових санкцій до позивача в сумі 207676грн. за порушення глави 2 підпунктів
2.2,2.6 Постанови про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637 від 15.12.2004, розділу 2 пункту 11 Постанови про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №148 від 29.12.2017.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019, адміністративний позов задоволено.

Головне управління ДФС у Волинській області 12.02.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019, прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема підпунктів 2.2,2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v.

Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №803/952/18 є вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2018 №0001261405 про застосування фінансових санкцій до позивача в сумі 207676грн. за порушення глави 2 підпунктів 2.2,2.6 Постанови про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637 від 15.12.2004, розділу 2 пункту 11 Постанови про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №148 від 29.12.2017.

У межах спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що перевіркою встановлено за період з 02.06.2017 по 30.09.2017 неоприбуткування позивачем готівкових коштів на загальну суму 41535,20грн. в день їх одержання в Книзі обліку доходів і витрат, яка зареєстрована на ФОП ОСОБА_2 в Луцькій ОДПІ
16.08.2017 №189.

Суди зазначили, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книжки оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність.

Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами по справі, що під час проведення перевірки посадовим особам відповідача було надано книгу обліку доходів і витрат №189 та книгу обліку розрахункових операцій №3000325579Р/1. Крім цього, жодних зауважень до книги обліку розрахункових операцій не було, дана книга обліку за період, що перевірявся, а саме з
02.06.2017 по 30.09.2017 заповнена і відповідає усім вимогам законодавства.

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що з урахуванням вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління НБУ №637 від 15.12.2004, позивачем не вчинено порушень щодо неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки, оскільки повні суми фактичних надходжень готівки зафіксовані у фіскальних звітних чеках РРО та відображено на їх підставі готівку у Книзі обліку розрахункових операцій.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

До касаційної скарги додано клопотання про обґрунтування складності справи, в якому міститься застереження щодо застосування положень підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач вказує, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Зазначені обставини суд не вважає такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження в порядку винятку, оскільки Верховний Суд вже розглядав справи цієї категорії та робив правові висновки про застосування відповідних норм права. Наприклад у постановах від 31.07.2018 (справа №813/2229/17), від
15.08.2018 (справа №822/1985/17), від 24.10.2018 (справа №805/1735/16-а), від
31.10.2018 (справа №820/4908/16), які застосував суд апеляційної інстанції.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Отже, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду постанови рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2018 у справі щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню ДФС у Волинській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 у справі №803/952/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк