Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.06.2019 року у справі №810/4224/18

УХВАЛА

30 травня 2019 року

м. Київ

справа №810/4224/18

адміністративне провадження №К/9901/14772/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є. А.,

суддів: Гімона М. М., Гусака М. Б.,

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 06.11.2018 адміністративний позов задовольнив.

Відповідач оскаржив це рішення, подавши апеляційну скаргу, яку суд апеляційної інстанції залишив без руху (ухвала від 15.03.2019) як таку, що подана з порушенням вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (пропущений строк на апеляційне оскарження - рішення суду першої інстанції ухвалено 06.11.2018, а апеляційна скарга подана 04.03.2019), а підстави, вказані відповідачем у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не визнав поважними. Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано надати інші докази поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження зазначеного рішення суду першої інстанції та встановлено десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення зазначених в ухвалі недоліків. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 (оприлюднена 12.04.2019) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд дійшов висновку, що відсутність фінансування на сплату судового збору, на що посилався відповідач як на підставу поновлення строку, не є непереборною перешкодою для державного органу для звернення з апеляційною скаргою в установлений законом строк.

22.05.2019 відповідач подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019, у якій просить скасувати зазначене судове рішення, а справу направити до апеляційного адміністративного суду на розгляд.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що не є розпорядником коштів, вирішення питання щодо сплати судового збору вимагає звернення до територіального органу Державної казначейської служби України, який фактично і вирішує це питання. Судовий збір за подання апеляційної скарги був сплачений у повному обсязі, однак через те, що платіжні документи до юридичного відділу надходять несвоєчасно, платіжне доручення від 29.01.2019 №151 про сплату судового збору було надано до суду невчасно.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6,7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього відповідач як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що державний орган (установа), який фінансується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, обставини, пов'язані з фінансуванням витрат цього органу (установи), зокрема недостатність коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення строку на оскарження.

У пунктах 40,41 рішення у справі "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності.. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип "res judicata", особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

Отже, у ситуації з пропуском строку на оскарження судового рішення державним органом необхідність дотримання певної процедури погодження та/чи встановлення бюджетного фінансування за видатками, недостатність фінансування витрат на сплату судового збору, не є безумовною підставою для поновлення строку на оскарження судового рішення, Держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права, що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини 1 та частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.........................................

Є. А. Усенко

М. М. Гімон

М. Б. Гусак,

Судді Верховного Суду