У випадку розбіжностей пріоритет над записами в ДРП мають правовстановлюючи документи, на підставі яких були проведені реєстраційні дії із нерухомістю (ОП ВС/КГС від 24 січня 2020 р. у справі № 910/10987/18)

Фабула судового акту: Складна та заплутана справа, де суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій якими було звернено стягнення на предмет іпотеки ( на користь банку) та направив справу на новий розгляд.

Підставою скасування були розбіжності між даними у правовстановлюючих документах на предмет іпотеки та записами в Державному реєстрі прав, відповідно до яких власником предмету іпотеки став банк. ВС застосував ст. 12 ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до частини 2 якої: «Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.»

Слід додати, що не зовсім зрозуміло тепер, що робити із статтею 334 ЦК України - «момент набуття права власності за договором», яка передбачає, що право власності на нерухоме майно виникає з дня державної реєстрації?

Ну да ладно…..

Аналізуйте судовий акт: Зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника рухомого майна, що обтяжене, незалежно від оплатності правочину, на підставі якого воно набуте (ВС/КЦС,справа № 569/11433/15-ц,05.02.20)

Хоч отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обовязком, відсутність такого свідоцтва не є підставою для відмови у стягненні з нього боргу (ВС/КЦС, № 192/2761/14, від 23.05.18)

Оскільки набуття права власності на новозбудовану квартиру регулюється окремими нормами законодавства, позови про визнання права власності на неї не можуть бути задоволені (ВП ВС,№ 522/1029/18,18.12.19)

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, само по собі воно не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності (ВС/КГС, справа № 917/927/17, 03.04.18)

Незалучення іпотекодержателя у справу щодо іпотечного майна є підставою для скасування судового рішення (ВС/КЦС № 522/3901/16-ц від 10.07.2019)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10987/18

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Булгакової І. В., Дроботової Т. Б., Львова Б. Ю., Пількова К. М., Селіваненка В. П., Ткаченко Н. Г., Ткача І. В.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Якименко М. М.

від 27.02.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Суліма В. В., Пономаренка Є. Ю., Буравльова С. І.

від 15.07.2019

за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Приватне акціонерне товариство «Укрпідшипник», 2) Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-Банк», 3) Товариство з обмеженою відповідальністю «БСД-1»,

про звернення стягнення на предмет іпотеки

за участю представників:

позивача: Беседін В. І., Будниченко О. В.

відповідача: Прокопенко Т. Ю., Христич О. В.

третьої особи-1: не з'явилися

третьої особи-2: не з'явилися

третьої особи-3: Прокопенко Т. Ю.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2018 року Публічне акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» про: звернення стягнення на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 151110Z25 від 27.01.2010, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-Банк», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н. О. 27.01.2010 та зареєстрованим в реєстрі за № 54, належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Сонас», а саме: двокімнатну квартиру № 1, загальною площею 194,20 кв.м, житловою площею 110,70 кв.м; двокімнатну квартиру № 2, загальною площею 186,50 кв.м, житловою площею 84,80 кв.м, в рахунок погашення наявної станом на 24.01.2018 (включно) заборгованості Приватного акціонерного товариства «Укрпідшипник» перед позивачем за кредитним договором № 15106К134 від 22.11.2006 у розмірі 52 736 944,64 євро та 24 767 022,81 грн. Позивач просив визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження суб'єктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позичальник за кредитним договором № 15106К134 від 22.11.2006 - Відкрите акціонерне товариство «Укрпідшипник» в порушення взятих на себе зобов'язань не погасив заборгованість за кредитним договором, в забезпечення виконання зобов'язань за яким між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-Банк» був укладений іпотечний договір № 151110Z25 від 27.01.2010, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н. О. 27.01.2010 та зареєстрований в реєстрі за № 54. Внаслідок невиконання зобов'язань за кредитним договором № 15106К134 від 22.11.2006 позивач як іпотекодержатель набув право на задоволення своїх грошових вимог за кредитним договором за рахунок предмету іпотеки. За твердженням позивача відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна власником предмета іпотеки є Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонас». У зв'язку з переходом права власності на предмет іпотеки до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» останній відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

22.11.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (в подальшому - Публічне акціонерне товариство «Укрексімбанк», Банк, позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Укрпідшипник» (в подальшому - Приватне акціонерне товариство «Укрпідшипник», Позичальник, третя особа-1) був укладений кредитний договір № 15106К134 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості в сумі 38 000 000,00 євро з кінцевим терміном погашення до 22.11.2011 та зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та розмірі, передбачених кредитним договором.

У подальшому між сторонами кредитного договору укладались додаткові угоди, якими сторони змінювали окремі умови кредитного договору. Зокрема додатковою угодою № 15106К134-23 від 29.07.2010 сторони змінили кінцевий термін погашення кредиту та визначили його дату: 05.02.2016.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник взяв на себе зобов'язання погашати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, комісію за управління кредитом, а також інші платежі за кредитним договором (пункти 3.1., 3.2., 3.4., 3.5. статті 3, підпункт 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 та пункт 5.1. статті 5 кредитного договору).

Згідно з пунктом 7.2. статті 7 кредитного договору у разі невиконання зобов'язань згідно з підпунктами 3.4.1., 3.5.1. кредитного договору Позичальник сплачує Банку пеню у валюті Кредиту. У разі невиконання зобов'язань згідно з пунктами 4.1., 7.5. кредитного договору Позичальник сплачує Банку пеню у гривнях. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у пункті 3.2. кредитного договору.

У пункті 8.1. кредитного договору в редакції додаткової угоди № 15106К134-24 від 12.10.2012 сторони визначили, що цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками Позичальника та Банку, проте кредит надається після виконання позичальником пункту 3.9.1. цього договору. Цей договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 15106К134 від 22.11.2006 між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (Іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-банк» (Іпотекодавець) був укладений іпотечний договір № 151110Z25 від 27.01.2010 (далі по тексту - іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н. О. 27.01.2010 та зареєстрований в реєстрі за № 54.

Відповідно до пункту 1.3. іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно Іпотекодавця, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 3 (далі по тексту - предмет іпотеки, спірне майно), а саме:

- двокімнатна квартира № 1, загальною площею 194,20 кв.м, житловою площею 110,70 кв.м,

- двокімнатна квартира № 2, загальною площею 186,50 кв.м, житловою площею 84,80 кв.м.

Право власності Іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджено свідоцтвами про право власності від 27.08.2009 (САС № 746737) та від 27.08.2009 (САС № 746738), виданими Головним управлінням житлового забезпечення міста Києва.

27.01.2010 на підставі договору іпотеки в Єдиному державні реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек була здійснена реєстрація обтяження: заборони на відчуження спірного нерухомого майна (предмета іпотеки).

Згідно з підпунктом 2.1.4. пункту 2.1. статті 2 іпотечного договору у разі невиконання позичальником умов кредитного договору та/або невиконання іпотекодавцем умов іпотечного договору позивач має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

У пункті 1.1. статті 1, підпункті 2.1.5. пункту 2.1. статті 2 іпотечного договору сторони передбачили право Банку за рахунок предмета іпотеки задовольнити в повному обсязі вимоги, що випливають з кредитного договору на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, комісії, пеню, неустойку, витрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, та інші платежі.

Згідно з пунктом 7.3. іпотечного договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та нотаріального посвідчення і залишається чинним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором та/або виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Обставини виконання сторонами умов кредитного договору були предметом судового дослідження під час розгляду Господарським судом Донецької області справи № 905/1480/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрексімбанк» до Приватного акціонерного товариства «Укрпідшипник» та поручителів: ПАТ «Артемівський машинобудівний завод «Вістек», ПАТ «Артемівський завод по обробці кольорових металів», ПАТ «Костянтинівський металургійний завод», про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому, господарські суди під час розгляду зазначеної справи № 905/1480/15 встановили обставини невиконання позичальником за кредитним договором своїх зобов`язань.

За результатом розгляду справи № 905/1480/15 господарський суд Донецької області рішенням від 26.11.2015, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016, частково задовольнив позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» за первісним позовом. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Укрпідшипник» 38 000 000,00 євро заборгованості за кредитом, 3 187 314,74 євро процентів за користування кредитом, 538 795,68 грн комісії за управління кредитною лінією, 86 994,28 грн пені за прострочення за комісією, 17 331,65 євро три відсотки річних у зв`язку із несвоєчасною сплатою процентів кредиту, 4 910,56 грн три відсотки річних у зв`язку із несвоєчасною сплатою комісії та 72 381,59 грн витрат зі сплати судового збору.

Отже факти, встановлені судом у рішенні по справі № 905/1480/15, щодо кредитних правовідносин за участю Публічного акціонерного товариства «Укрексімбанк» та Приватного акціонерного товариства «Укрпідшипник», зокрема обставини про наявність невиконаних зобов`язань, є в силу вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційними для цієї справи (№ 910/10987/18) та не потребують повторного доведення, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Крім того Господарський суд Донецької області ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.01.2018 відкрив провадження у справі № 905/3071/17 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Укрпідшипник».

Господарський суд Донецької області ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.05.2018 у справі № 905/3071/17 за результатами попереднього засідання затвердив реєстр вимог кредиторів Приватного акціонерного товариства «Укрпідшипник», до якого включив вимоги 41-го кредитора. Згідно з пунктом 43 частини 1 резолютивної частини зазначеної ухвали кредиторські вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" були визнані частково у сумі 1 728 095 716,38 грн такими, що підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів, як такі, що забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 28.01.2019 у справі № 905/3071/17 змінив пункт 43 частини 1 резолютивної частини ухвали Господарського суду Донецької області від 30.05.2018 та виклав його в іншій редакції, за змістом якої кредиторські вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» були визнані частково на загальну суму 1 761 536 276,67 грн та такими, що забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника.

Господарський суд Донецької області постановою від 03.07.2018 у справі № 905/3071/17, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.06.2019, припинив процедуру розпорядження майном боржника Приватного акціонерного товариства «Укрпідшипник», визнав боржника - Приватне акціонерне товариство «Укрпідшипник» банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатора банкрута.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правління Національного банку України № 545 від 02.09.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк» до категорії неплатоспроможних», прийняла рішення № 79 від 02.09.2014 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Актив-Банк», відповідно до якого з 03.09.2014 запровадила в ПАТ «Комерційний банк «Актив-Банк» тимчасову адміністрацію та призначила уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 838 від 23.12.2014 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Актив-банк» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 158 від 24.12.2014 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Актив-Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким була розпочата процедура ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк».

Суди попередніх інстанцій також встановили, що 07.05.2014, тобто до моменту запровадження у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Актив-Банк» тимчасової адміністрації, між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Синонім» (найменування якого в наступному змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірасол» та в подальшому - на Товариство з обмеженою відповідальністю «БСД-1») був укладений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі по тексту - попередній договір купівлі-продажу), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 593.

У попередньому договорі купівлі-продажу його сторони домовилися укласти основні договори купівлі-продажу нерухомого майна, за якими Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-Банк» зобов`язалося передати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Синонім» нерухоме майно, що є предметом іпотечного договору, зокрема: Основний договір № 3 - договір купівлі-продажу квартири № 1, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська буд. 3, що складається з двох кімнат житловою площею 110,70 кв.м, загальною площею 194,20 кв.м, а також інженерні мережі, комунікації та усе інше майно, що не може бути відділене без пошкодження від нерухомості (об'єкт № 3); та Основний договір № 4 - договір купівлі-продажу квартири № 2, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська буд. 3, що складається з двох кімнат житловою площею 84,80 кв.м, загальною площею 186,50 кв.м а також інженерні мережі, комунікації та усе інше майно, що не може бути відділене без пошкодження від нерухомості (об'єкт № 4).

У пункті 6.6. попереднього договору сторони погодили, що основні договори укладаються між сторонами та нотаріально посвідчуються після отримання та на підставі письмової згоди Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» на продаж покупцю, зокрема об'єктів, які є предметом іпотечного договору № 151110Z25 від 27.01.2010.

Господарський суд міста Києва рішенням від 24.12.2015 у справі № 910/21911/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2016, задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірасол» (нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «БСД-1») до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - АТ «Укрексімбанк», ПАТ «Укргазбанк», Національний банк України, ТОВ «Сонас», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, визнав укладеними та дійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна, що є предметом іпотечного договору.

При цьому господарські суди під час розгляду справи № 910/21911/14 встановили, що Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» повідомило Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-Банк» листом № 193-01/4630 від 21.07.2014 про прийняття рішення щодо надання згоди на відчуження нерухомого майна (предмета іпотеки) за ринковою вартістю, але не нижче заставної вартості зазначеного майна, без припинення обтяження даного майна іпотекою та за умови надання Національним банком України згоди на таке відчуження.

10.06.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірасол» (нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «БСД-1») на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна, визнаних укладеними та дійсними на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2015 у справі № 910/21911/14, що набуло законної сили після прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2016, здійснило державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

11.06.2016 між Товариством з обмеженою діяльністю «Мірасол» як Продавцем та Товариством з обмеженою діяльністю «Сонас» як Покупцем були укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лілеєвою М. М. та зареєстровані в реєстрі за № № 286, 287, на підставі яких Товариство з обмеженою діяльністю «Мірасол» передало у власність Товариства з обмеженою діяльністю «Сонас» нерухоме майно, що є предметом іпотечного договору: дві квартири, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська буд. 3.

11.06.2016 державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лілеєва М. М. здійснила державну реєстрацію прав на нерухоме майно (двокімнатні квартири), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 3, індексний номер записів про право власності 14927583 та 14927624 за власником такого майна: Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонас», про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 125945027 та № 125944396 від 31.05.2018.

У подальшому Вищий господарський суд України постановою від 03.08.2016 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 у справі № 910/21911/14, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатом нового розгляду справи № 910/21911/14 Господарський суд міста Києва рішенням від 30.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017, позовні вимоги задовольнив повністю, визнав дійсними та укладеними договори купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема майна, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором № 151110Z25 від 27.01.2010, на умовах, зазначених в резолютивній частині рішення. Вищий господарський суд України постановою від 18.10.2017 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі № 910/21911/14, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатом нового розгляду справи № 910/21911/14 Господарський суд міста Києва рішенням від 28.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018, позовні вимоги задовольнив повністю, визнав дійсними та укладеними договори купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема майна, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором № 151110Z25 від 27.01.2010, на умовах, зазначених в резолютивній частині рішення.

Верховний Суд постановою від 26.09.2018 у справі № 910/21911/14 залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського від 17.04.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017.

У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 151110Z25 від 27.01.2010, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-Банк», шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження суб'єктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України.

За твердженням позивача відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонас» є власником предмета іпотеки за іпотечним договором № 151110Z25 від 27.01.2010 та у зв'язку з переходом до нього права власності на предмет іпотеки відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 27.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019, відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонас» не має статусу іпотекодавця, оскільки на момент прийняття місцевим господарським судом рішення у цій справі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був відновлений запис про те, що власником спірного майна (предмета іпотеки) є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-банк», що свідчить про відсутність у Державному реєстрі відомостей щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» права власності на спірне нерухоме майно. При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не заявляв у суді клопотань про заміну Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» належним відповідачем, з огляду на що відповідно до статті 48 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за відсутності відповідного клопотання не наділений правом здійснити заміну відповідача. Крім того, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «БСД-1» в якості співвідповідача, оскільки воно подане з порушенням статті 47 Господарського процесуального кодексу України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 330 387 388 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України «Про іпотеку», статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 41 48 50 86 136 137 177 194 236 277 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонас» не є власником спірного майна (предмета іпотеки), оскільки:

- не застосували до спірних правовідносин положення статей 330, 387 та 388 Цивільного кодексу України та не врахували, що відповідно до наведених норм закону відповідач у справі є добросовісним набувачем спірного майна та набув право власності на нього, оскільки придбав спірне майно на підставі оплатних договорів та відсутні обставини, визначені в частині 1 статті 387 та статті 388 Цивільного кодексу України, з якими законодавець пов'язує право власника витребувати майно від добросовісного набувача;

- залишили поза увагою висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.09.2018 у справі № 910/21911/14, про те, що право власності на спірне нерухоме майно перейшло від Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синонім», яке в подальшому було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірасол», а згодом - на Товариство з обмеженою відповідальністю «БСД-1», за згодою позивача ще до моменту віднесення ПАТ «Комерційний банк «Актив-банк» до категорії неплатоспроможних (02.09.2014) та до запровадження в банку тимчасової адміністрації (03.09.2014), підставою для переходу права власності є попередній договір від 07.05.2014, стороною якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-Банк», яке уклало зазначений договір з власної волі;

- не застосували положення статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо пріоритету відомостей, які містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії та не врахували, що записи, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на які суди попередніх інстанцій послались в обґрунтування своїх висновків, не відповідають відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії;

- не надали оцінку наявним в матеріалах справи інформаційним довідкам з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 21.02.2019 щодо відомостей про те, що підставою для припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірасол» на спірне майно в Реєстрі є договори купівлі-продажу, укладені 11.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мірасол» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонас» (покупець);

- порушили норми процесуального права, оскільки неправомірно відхилили клопотання позивача про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «БСД-1» в якості співвідповідача, про повернення до стадії підготовчого провадження та про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на предмет іпотеки.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставини того, що після прийняття місцевим господарським судом рішення у цій справі та станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, право власності на спірне майно (предмет іпотеки) знову було перереєстровано, а саме: 04.03.2019 до реєстру були внесені записи, відповідно до яких право власності на предмет іпотеки зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «БСД-1».

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані заявником касаційної скарги рішення та постанова судів попередніх інстанцій є такими, що повністю відповідають закону та фактичним обставинам справи, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Відповідач, зокрема зазначає, що суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач не є власником майна, на яке позивач просить звернути стягнення, та не набув статусу іпотекодавця, оскільки набув спірне майно від особи, яка не мала права на відчуження спірного майна з огляду на те, що набула права власності на майно за судовим рішенням, яке було скасоване, спірне майно (предмет іпотеки) вибуло з володіння АТ «Комерційний банк «Актив-банк» не з його волі - на підставі судового рішення про визнання дійсними договорів купівлі-продажу, яке в подальшому було скасоване. Також за твердженням відповідача суди дійшли правильного висновку про те, що власником майна є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-банк» та зазначає, що ці обставини були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій у рішенні та постанові у справі № 910/21911/14 та були відомі позивачу, який був учасником зазначеної справи.

Треті особи відзиви на касаційну скаргу не надали.

19.12.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БСД-1» надійшли пояснення по справі, до якого Товариство додало науково-правовий експертний висновок № 004/Л/2019 від 15.11.2019 щодо припинення іпотеки як правового наслідку переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця (продавця), що перебуває у процедурі ліквідації, до третьої особи (покупця) за договором купівлі-продажу, наданий віце-президентом Національної академії правових наук України - керівником Київського регіонального центру, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України Кузнєцовою Н. С. Відповідно до зазначеного висновку перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця (продавця), що перебуває у процедурі ліквідації, до третьої особи (покупця) за договором купівлі-продажу є підставою припинення іпотеки на підставі абзацу третього частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

20.12.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача - Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» надійшла заява про виклик у судове засідання віце-президента Національної академії правових наук України - керівника Київського регіонального центру Кузнєцової Н. С. для надання пояснення щодо наданих нею висновків, викладених у науково-правовому експертному висновку № 004/Л/2019 від 15.11.2019.

Відповідно до частини 5 статті 98 Господарського процесуального кодексу України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Згідно зі статтею 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Розглянувши зазначену заяву позивача про виклик у судове засіданні експерта для надання пояснень щодо наданого нею науково-правового експертного висновку, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення цієї заяви, оскільки виклик експерта за заявою учасників справи є правом, а не обов'язком суду та Верховний Суд не вбачає необхідності отримання додаткових пояснень експерта щодо висновків, які вже були ним викладені і науково-правовому експертному висновку № 004/Л/2019 від 15.11.2019, що фактично є висновком експерта у галузі права та який в розумінні наведених норм процесуального права не є обов'язковим для суду. З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відхиляє заяву Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про виклик у судове засідання віце-президента Національної академії правових наук України - керівника Київського регіонального центру Кузнєцової Н. С. для надання пояснення щодо наданих нею висновків, викладених у науково-правовому експертному висновку № 004/Л/2019 від 15.11.2019.

7. Позиція Верховного Суду.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, та доводи відповідача у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій та повноту їх встановлення, з'ясувавши правову природу спірних правовідносин, дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі заявлені позивачем (іпотекодержателем) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас», який за твердженням позивача є власником спірного майна у зв'язку з переходом до нього права власності на предмет іпотеки та який відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про іпотеку», в якій визначені наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже статус іпотекодавця набуває лише особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки.

За висновком судів попередніх інстанцій відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонас» не набув статусу іпотекодавця, оскільки на момент прийняття місцевим господарським судом рішення у цій справі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» права власності на спірне нерухоме майно. При цьому суди виходили з того, що державна реєстрація припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» на спірне нерухоме майно була проведена 19.02.2019. Підставою припинення права власності була постанова Вищого господарського суду України від 03.08.2016 у справі № 910/21911/14. Одночасно з внесенням запису про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» на спірне нерухоме майно 19.02.2019 до Реєстра були внесені записи про право власності на це майно за Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-Банк».

Однак Верховний Суд вважає ці висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Як встановили суди попередніх інстанцій відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.06.2016 була здійснена державна реєстрація права власності на спірне майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонас», підставами для внесення до реєстру відповідного запису про Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонас» як власника спірного майна були договори купівлі-продажу №№ 287 та 289 від 11.06.2016, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лілеєвою М. М., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мірасол» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонас» як покупцем.

19.02.2019 була проведена державна реєстрація припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» на спірне нерухоме майно, підставою припинення права власності була визначена постанова Вищого господарського суду України від 03.08.2016 у справі № 910/21911/14.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на дату проведення державної реєстрації припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас») записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вирішенні питань, пов'язаних з правом власності на майно, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, від 03.04.2018 у справі № 922/1645/18.

Однак суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення зазначеної норми, не врахували, що реєстрація права власності в Державному реєстрі за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонас» була проведена саме на підставі договорів купівлі-продажу спірного майна від 11.06.2016. Висновок судів попередніх інстанцій про припинення права власності відповідача на спірне майно ґрунтується лише відомостях про припинення права власності, що містяться у Державному реєстрі, та є передчасним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У наведеній нормі закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Презумпція може бути спростована у двох випадках: якщо правочини за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються недійсними законом з моменту їх вчинення (нікчемні правочини) або недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини).

Згідно з частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення договорів купівлі-продажу між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мірасол» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонас») право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Однак обставини правомірності правочинів (договорів купівлі-продажу, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мірасол» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонас» від 11.06.2016), які були підставою набуття відповідачем права власності на спірне майно та підставою внесення до Державного реєстру запису про право власності на спірне майно, залишились поза увагою судів попередніх інстанцій. Суди не з'ясували з достовірністю обставини того, чи створили ці правочини правові наслідки для їх сторін, чи набув відповідач право власності на спірне майно за цими правочинами, чи були такі правочини оспорені та визнані недійсними в судовому порядку.

Крім того Верховний Суд зазначає, що Господарський суд міста Києва за результатом нового розгляду справи № 910/21911/14 ухвалив рішення від 28.11.2017, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 та постановою Верховного Суду від 26.09.2018, яким задовольнив позовні вимоги повністю та визнав дійсними та укладеними між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-банк» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БСД-1» як покупцем договори купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема майна, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором № 151110Z25 від 27.01.2010.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однак суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги ухвалені за результатом нового розгляду справи № 910/21911/14 судові рішення, зокрема постанову Верховного Суду від 26.09.2019 у зазначеній справі (№ 910/21911/14), не надали належну оцінку цим судовим рішенням на предмет преюдиційності встановлених в них обставин для цієї справи № 910/10987/18, залишили поза увагою висновки судів щодо моменту укладення між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-банк» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Синонім», яке згодом змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірасол», а згодом - на Товариство з обмеженою відповідальністю «БСД-1», як покупцем договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна та висновки щодо набрання цими договорами чинності, не дослідили умови договорів щодо моменту набуття покупцем права власності на спірне майно, яке було предметом цих договорів, у відповідності до норм закону щодо моменту набуття права власності за договором та не з'ясували з достовірністю та з урахуванням судових рішень у справі № 910/21911/14 чи набув (та з якого моменту) покупець за цими договорами спірне майно у власність.

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що Верховний Суд у постанові від 26.09.2018 у справі № 910/21911/14 залишив без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій, однак з підстав, викладених Верховним Судом в зазначеній постанові (пункт 68 постанови Верховного Суду від 29.09.2018 у справі № 910/21911/14), не дослідили належним підстав, з яких суд касаційної інстанції залишив без змін оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.09.2018 у справі № 910/21911/14, зокрема про те, що між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-Банк» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Синонім» як покупцем був укладений не попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.05.2014, а саме договір купівлі-продажу відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, в якому сторони узгодили істотні умови для зазначеного виду договорів, та який був укладений до віднесення банку до категорії неплатоспроможних і запровадження в банку тимчасової адміністрації (пункти 37, 38, 40, 64 постанови).

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин вказані норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не врахували судові рішення у справі № 910/21911/14, не надали цим рішенням належну правову оцінку, у зв'язку з чим не встановили з достовірністю обставини щодо власника спірного майна, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, та дійшли передчасного висновку про те, що відповідач у справі не є власником спірного майна та є неналежним відповідачем.

Крім того відповідно до статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави припинення іпотеки визначені у статті 17 Закону України «Про іпотеку», за змістом частини першої якої іпотека припиняється, зокрема у разі припинення основного зобов'язання.

Однак суди попередніх інстанцій не з'ясували чи здійснювало Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-банк» погашення кредиторських вимог Акціонерного товариства «Укрексімбанк» щодо сплати заборгованості Позичальника за кредитним договором № 15106К134 від 22.11.2006 та в якому обсязі.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Встановлення зазначених обставин, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з цим Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, висновки в якій стали підставою для передачі справи № 910/10987/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду та правовідносини в якій є аналогічними з правовідносинами у цій справі (№ 910/10987/18), задовольнив касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк», скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 у справі № 910/10984/18, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з підстав передчасності висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонас» не є власником спірного майна та є неналежним відповідачем у справі з огляду на неповноту з'ясування судами обставин справи.

Отже ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі.

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30.09.2019 у справі № 910/10987/18 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вказує, від яких саме правових висновків, викладених колегією суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, вважає за необхідне відступити. Наведене в цій ухвалі в якості підстав для відступу від висновків Верховного Суду правове обґрунтування не стосується та не спростовує мотивів, з яких Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18 скасував рішення та постанову судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд.

Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30.09.2019 про передачу справи № 910/10987/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду посилається на те, що Касаційний господарський суд в постанові від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18 дійшов висновку про те, що при зміні власника майна іпотека залишається дійсною, а особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набуває статус іпотекодавця. З огляду на викладене об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що зазначене не є висновком Касаційного господарського суду, а є нормою закону, закріпленою у статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Касаційний господарський суду в ухвалі від 30.09.2019 у справі № 910/10987/18 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду як на підставу для відходу від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як спеціального та такого, що має пріоритет перед Законом України «Про іпотеку». У зв'язку з цим Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що без належного з'ясування судами попередніх інстанцій з достовірністю та в повному обсязі зазначених вище обставин, зокрема щодо власника спірного майна, без вирішення питань про те, чи було Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-банк» станом на дату запровадження в ньому ліквідаційної процедури власником спірного майна, чи було (та на якій підставі) спірне майно включене до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк», суд касаційної інстанції вважає неможливим вирішення питання стосовно доцільності застосування до спірних правовідносин Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 302 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 у справі № 910/10987/18 скасувати.

3. Справу № 910/10987/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Баранець

Судді І. Булгакова

Т. Дроботова

Б. Львов

К. Пільков

В. Селіваненко

Н. Ткаченко

І. Ткач