Порушивши Статут ООН та інші акти, рф вийшла за межі своїх суверенних прав, є державою-агресором, що, свідчить про відсутність у неї судового імунітету (Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу № 211/3600/20 від 05.04.2022 р.)

Цікаве рішення - з юридичного погляду - було прийнято нещодавно Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Так, за позовом військового, за завдані йому моральні страждання внаслідок збройної агресії росії, було задоволено рішення про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 млн. гривень з рф та АТ “Міжнародний резервний банк” (колишній сбербанк). При цьому суд вказав про відсутність у рф “судового імунітету”.

Фабула судового акту: Позивач, громадянин України і учасник бойових дій на сході - звернувся до суду з позовом до рф та АТ «СБЕРБАНК» (далі назва АТ МРБ), в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 1 000 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, пов`язаної зі збройною агресією рф проти України та з його безпосередньою участю у зв`язку з цим у бойових діях по захисту суверенітету України, її територіальної цілісності та недоторканості.

Посилався в позові на всі відомі нам обставини подій лютого - початку березня 2014 року, коли війська рф окупували Крим, коли окупували частину Донецької та Луганської областей України і створили там ДНР і ЛНР. Приводив у позові відомості про велику кількість загиблих і поранених людей, зниклих безвісті, обстрілів і вибухів, руйнувань, відомості про захоплення і катування заручників на окупованій частині території України. Вказував що внаслідок бойових дій на сході та окупації частини території України значно погіршилася економічна ситуація в державі, стрімко зросли ціни на продукти харчування, медичні препарати, паливо та комунальні послуги. Більше ніж в три рази знецінилася національна валюта - гривня.

Позивач вказував, що особисто брав участь в бойових діях в період з 07.06.2014 року по 31.08.2014 рік на сході України. Потрапив в полон з 29.08.2014 року по 10.09.2014 рік, внаслідок чого змушений був тривалий час лікуватися, що призвело у нього, як громадянина України та безпосереднього учасника бойових дій душевні страждання.

Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим йому особисто завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з рф, оскільки така, вчинивши збройну агресію порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Приймаючи справу до розгляду і виносячи позитивне рішення - Довгинцівський районний суд, проаналізував важливий аспект таких позовів - а саме “судовий імунітет країни”.

Частиною 4 статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи не матеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, покладається на російську федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року №198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.

Як передбачено частиною четвертоюстатті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави.

Таким чином, бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.

Крім того, з урахуванням викладеного вище, суд вважає, що російська федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975 року, договори, укладені між Україною та Росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Отже у цій справі: Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульську установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, яким встановлені зміст, коло та умови застосування судового імунітету, через Міністерство закордонних справ України до посольства Російської Федерації судом неодноразово направлявся лист щодо надання згоди на розгляд даної справи та набуття Російською Федерацією процесуального статусу відповідача в справі.

Відповідно до інформації Міністерства закордонних справ України відповіді від російської сторони не надходило, у зв`язку з чим, суд вважає, що відповідач своїми діями надав мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право», та узгоджується з позицією Верховного суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 провадження № 61-584св21, яка з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватись судом.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача. Так, суд вказав, що:

• статус рф, як суб`єкта цивільних правовідносин, має визначатися відповідно до права Російської Федерації.
• відповідно до статті 124 ЦК РФ рф виступає у відносинах, які регулюються цивільним законодавством, на рівних засадах з іншими учасниками цих відносин - громадянами і юридичними особами (ч.1); до неї, як до суб`єкта цивільного права, застосовуються норми, які визначають участь юридичних осіб у відносинах, які регулюються цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону та особливостей цих суб`єктів (ч. 2).
• стаття 56 ЦК РФ визначає, що юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном (частина перша).

Що ж до банку - то згідно наданого представником відповідача копії статуту АТ МРБ акціонером банку є Публічне акціонерне товариствр “Сбербанк Росії” з кількістю простих іменних акції 24065460500, а Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Крім того, суд зважає на те, що відповідач не висловив заперечень щодо набуття процесуального статусу відповідача в справі, не відповівши на звернення Міністерства закордонних справ України, ініційованого судом.

З урахуванням викладеного вище, суд визнав обґрунтованими твердження позивача щодо обставин та підстав завдання йому, як громадянину України, моральних страждань внаслідок збройної агресії рф.

Аналізуйте судовий акт: Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, і є такими, що не підлягають доказуванню (справа № 761/9437/15-ц, 16.08.17);

Вираження у соціальній мережі власних проросійських поглядів, зневажливого ставлення до Україна, підтримки «ДНР» є несумісними з подальшим перебуванням в органах прокуратури (ВП ВС, № 9901/998/18,19.06.19);

Судові рішення про стягнення коштів з підприємств ВПК на користь російських підприємств виконанню НЕ підлягають (ВС/КЦС у справі № 761/46285/16-ц від 27.01.2021);

Рік позбавлення волі за проросійсько-налаштовані публікації в “Однокласниках”, в яких виправдовується російська агресія і глорифікуються окупанти (Суд у справі № 188/438/22 від 31.05.2022 р.).

Справа № 211/3600/20

Провадження № 2/211/127/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сарат Н.О.,

при секретарі Зоріній С.М.,

у відсутність сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», третя особа Міністерство закордонних справ України про стягнення моральної шкоди , -

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_2 звернувся досуду зпозовом доРосійської Федерації,Акціонерного товариства«СБЕРБАНК» (змінено назвуна Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК»), в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 1000000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, пов`язаної зі збройною агресією Російської Федерації проти України та з його безпосередньою участю у зв`язку з цим у бойових діях по захисту суверенітету України, її територіальної цілісності та недоторканості.

Посилається в позові на те, що наприкінці лютого - початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України.

Починаючи з лютого 2014 року засоби масової інформації щоденно повідомляють про загибель і поранення людей, зниклих безвісті, обстріли і вибухи, руйнування будівель і об`єктів інфраструктури, а також про захоплення і катування заручників на окупованій частині території України.

За оцінкою Управління Верховного комісара ООН з прав людини загальна кількість жертв, пов`язаних із конфліктом в Україні, за період із 14 квітня 2014 року до 15 лютого 2019 року становить близько 43 тисяч осіб. З них близько 13 тисяч загиблих (щонайменше 3321 цивільна особа і 9,5 тисяч комбатантів) та близько 30 тисяч поранених (приблизно 7-9 тисяч цивільних і 21 - 24 тисячі комбатантів).

Як повідомляло Міністерство закордонних справ України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України більш ніж півтора мільйони мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи.

Економіка Донбасу повністю зруйнована, устаткування багатьох колись потужних українських заводів вивезено на територію Російської Федерації.

Ситуація з затопленими гірничо-видобувними шахтами загрожує потужною екологічною катастрофою. Російська влада не допускає експертів для оцінки ситуації та її можливого виправлення.

Внаслідок бойових дій на сході та окупації частини території України значно погіршилася економічна ситуація в державі, стрімко зросли ціни на продукти харчування, медичні препарати, паливо та комунальні послуги. Більше ніж в три рази знецінилася національна валюта - гривня.

Він особисто брав участь в бойових діях в період з 07.06.2014 року по 31.08.2014 рік на сході України. Потрапивши в полон з 29.08.2014 року по 10.09.2014 рік, внаслідок чого змушений був тривалий час лікуватитися, що призвело у нього, як громадянина України та безпосереднього учасника бойових дій душевні страждання.

Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим йому особисто завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Російської Федерації.

Вчинивши збройну агресію щодо України Російська Федерація порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Враховуючи характер душевних страждань, яких він зазнав та отримав у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та його безпосередньою участю в бойових діях, пов`язаною із ризиком для його життя та здоров`я, приймаючи до уваги факт протиправної окупації частини території України, вважає, що у результаті протиправних дій Російської Федерації йому завдана моральна шкода.

Держава Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, його особистих прав, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Той факт, що Російська Федерація, як держава-агресор, грубо порушує норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, фундаментальні міжнародні договори в галузі прав людини, то, відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, не є державою, яка сумлінно виконує взяті за міжнародними договорами зобов`язання і не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні, який випливає із статті 2 Статуту ООН.

Враховуючи множинний характер грубих порушень його конституційних прав, їх обсяг і тривалість, завдану йому моральну шкоду оцінює у розмірі 1 000 000 гривень, що відповідає середньому розміру відшкодування моральної шкоди, який застосовується Європейським судом з прав людини у разі порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позов.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено по справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 07 вересня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Папариги В.А.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гіди О.С.

Ухвалою суду від 30 березня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Середньої Н.Г.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2021 справа передана в провадження судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Сарат Н.О.

Ухвалою суду від 16 квітня 2021 року прийнято до розгляду справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

У судове засідання сторони та третя особа не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Позивач та його представник ОСОБА_3 до суду надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, на позовних вимогах наполягають.

Представник відповідача Російської Федерації в судове засідання не з`явилися по невідомим суду причинам, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином судовою повісткою з повідомленням.

Законом Українивід 15квітня 2014року №1207-VII«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захиступрав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 4статті 2 Закону України «Про особливостідержавної політикиіз забезпеченнядержавного суверенітетуУкраїни натимчасово окупованихтериторіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року №198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.

Крім того, порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлюєЗакон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.

Як передбачено частиною четвертоюстатті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Таким чином,Закон України«Про міжнародне приватне право»встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб`єктності. Суверенітет держави має вияв у двох сферах внутрішній та зовнішній.

У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність та непідпорядкованість держави іншим державам.

У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави.

Таким чином, бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.

Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульську установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, яким встановлені зміст, коло та умови застосування судового імунітету, через Міністерство закордонних справ України до посольства Російської Федерації судом неодноразово направлявся лист щодо надання згоди на розгляд даної справи та набуття Російською Федерацією процесуального статусу відповідача в справі.

Відповідно до інформації Міністерства закордонних справ України відповіді від російської сторони не надходило, у зв`язку з чим, суд вважає, що відповідач своїми діями надав мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право», та узгоджується з позицією Верховного суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 провадження № 61-584св21, яка з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватись судом.

Представник відповідача АТ «Свербанк», назву якого перейменовано на АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», до суду надали відзив на позовну заяву. Просили у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки Посольство Російської Федерації в України не має повноваження представляти інтереси відповідача Російської Федерації та банк є неналежним відповідачем у даний спарві.

Представник третьої особи Міністерства закордонних справ України до суду надали заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Відповідно до ч.2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет.

Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.

Частинами 1 та 4 ст.79 Закону України « Про міжнародне приватне право» визначено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави.

Тобто, учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може бути лише з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.

Така позиція викладена у постанові Верховного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 / провадження № 61-584св21 /.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 18-23).

ОСОБА_1 брав участь в бойових діях в період з 07.06.2014 року по 31.08.2014 рік на сході України. Потрапивши в полон з 29.08.2014 року по 10.09.2014 рік ( а.с. 26-40), внаслідок чого змушений був тривалий час лікуватитися ( а.с. 41-45).

Законом України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 4 ст.2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків".

За змістом заяви 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року / із змінами і доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ / Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" від 21.04.2015 року №337-VIII друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України.

Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот".

За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України, а саме:

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.

Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

12 квітня 2014 року Радою національної безпеки України було прийнято рішення про початок антитерористичної операції, яка тривала з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018.

Після антитерористичної організації на сході України була введена операція Об`єднаних сил.

З матеріалів справи вбачається, що позивач приймав участь в антитерористичній організації, неодноразово протягом тривалого часу знаходився в зоні бойових дій, має статус ветерана війни-учасника бойових дій, перебував у полоні з 29.08.2014 року по 10.09.2014 рік ( а.с. 15).

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейським парламентом було затверджено резолюцію щодо України, а 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Як передбачено частиною четвертоюстатті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Згідно наданого представником відповідача копії статуту Акціонерного товариства «Міжнародний резервиний банк» акціонером банку є Публічне акціонерне товариствр «Сбербанк Росії» з кількістю простих іменних акції 24065460500.

У міжнародному приватному праві питання статусу юридичної особи підпорядковані закону юридичної особи (lex societatis). За допомогою особистого закону юридичної особи з`ясовуються такі важливі елементи правового положення юридичної особи, як: чи є дане утворення юридичною особою, яка організаційно-правова форма юридичної особи; який порядок набуття юридичною особою цивільних прав і обов`язків; які особливості відносин юридичної особи з її засновниками та учасниками.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи; для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом держави.

Таким чином, статус Російської Федерації, як суб`єкта цивільних правовідносин, має визначатися відповідно до права Російської Федерації.

Відповідно до статті 124 ЦК РФ Російська Федерація виступає у відносинах, які регулюються цивільним законодавством, на рівних засадах з іншими учасниками цих відносин - громадянами і юридичними особами (ч.1); до неї, як до суб`єкта цивільного права, застосовуються норми, які визначають участь юридичних осіб у відносинах, які регулюються цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону та особливостей цих суб`єктів (ч. 2).

Загальновизнаною суттю концепції юридичної особи у правових системах світу є: 1) самостійність, окрема правосуб`єктність юридичної особи; 2) майнова відокремленість; 3) самостійна відповідальність за своїми зобов`язаннями, що у тому числі передбачає відсутність відповідальності учасників (засновників, акціонерів) за борги юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦК РФ (яка визначає поняття юридичної особи), юридичною особою визнається організація, яка має відокремлене майно і відповідає за своїми зобов`язаннями, може від свого імені набувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов`язки, бути позивачем і відповідачем у справі.

Стаття 56 ЦК РФ визначає, що юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями всім належним їй майном (частина перша); засновник (учасник) юридичної особи або власник її майна не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями засновника (учасника) або власника, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом або іншим законом.

ЦК РФ допускає встановлення винятків із вищенаведених принципів, які визначають суть юридичної особи як суб`єкта цивільного права, в установчих документах і в законі.

Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

За змістом ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В пунктах 3,9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що Російська Федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975 року, договори, укладені між Україною та Росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Крім того, суд зважає на те, що відповідач не висловив заперечень щодо набуття процесуального статусу відповідача в справі, не відповівши на звернення Міністерства закордонних справ України, ініційованого судом.

Тобто, своїми діями відповідач надав мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право», та узгоджується з позицією В верховного Суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 / провадження № 61-584св21 /, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

Відповідно до ч.ч.1 - 4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998) вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання, через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

З урахуванням викладеного вище суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо обставин та підстав завдання йому, як громадянину України, моральних страждань при викладених ним у позові обставинах, та приходить до висновку про задоволення його вимог у пред`явленому розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.

Згідно з п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідачів в рівних частках в дохід держави в розмірі 15000,00 гривень, тобто по 7500,00 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст.2 22 23 1167 ЦК України, Законами України«Про міжнародне приватне право», "Про оборону України", "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", постановами Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", ст.ст.3 4 10 -13 76-81 141 259 263 - 265 268 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», третя особа Міністерство закордонних справ України про стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути солідарно з держави Російська Федерація (місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 27) та Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» ( ідентифікаційний код 25959784) на користь ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 1 000 000 ( один мільйон ) гривень 00 коп.

Стягнути в рівних частинах з держави Російська Федерація (місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 27) та Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» ( ідентифікаційний код 25959784) на користь держави судовий збір у розмірі 15000 ( п`ятнадцять тисяч ) гривень, тобто по 7500 ( сім тисяч п`ятсот ) гривень з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 квітня 2022 року.

Суддя: Н. О. Сарат