Фіксування порушення швидкості руху повинно проводитись СТАЦІОНАРНО встановленим TruCam’ом (8-й апеляційний адмінсуд у справі № 157/703/20 від 21.01.2021)

Фабула судового акту: Рядова ситуація на дорозі: поліцейський зафіксував спеціальним засобом перевищення водієм швидкості, зупинив автомобіль, склав постанову та наклав невеликий штраф.

Нібито і штраф невеликий, його оскарження і довго і коштує грошей, але, дякувати богу, є принципіальні водії які до кінця відстоюють свою правоту.

У даній справі інспектором поліції на водія було складно постанову на водія за перевищення швидкості та накладено адмінштраф у розмірі 225 гривень.

Водій, вважаючи, що притягнення до відповідальності порушило його права, подав до суду позов у порядку адміністративного судочинства, який вмотивував тим, що його вина у вчиненні правопорушення не є доведеною, а також те, що працівником поліції йому не надано можливості скористатися послугами захисника.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги водія – постанову скасував, а справу про адмінправопорушення закрив.

Однак, Управління патрульної поліції на вказане рішення подало апеляційну скаргу з тих підстав, що що дефекти розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та постанови не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку про протиправність спірного рішення позаяк позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою адвоката в телефонному режимі.

Апеляційний суд із такими доводами не погодився та переглядаючи справ зробив досить цікаві висновки, які, сподіваюсь, стануть у нагоді як водіям так і адвокатам.

Так, за положеннями ст. 40 Закону України «про національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

У даній справі згідно відеозапису, який доданий до її матеріалів, відеозапис за допомогою приладу TruCam наведено на автомобіль позивача та протягом приблизно 2 секунд здійснювався замір швидкості.

Однак, в цей момент видно значне дрибіжання приладу TruCam, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam, може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач.

Водночас законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а лист Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 №11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.

Аналізуйте судовий акт: КОЖЕН з пристроїв TruCam повинен пройти експертизу в Держспецзв’язку (6-й апеляційний адмінсуд у справі № 760/27046/19 від 21.05.2020)

Відео-фотофіксація перевищення швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення такого контролю (8-й апеляційний адмінсуд у справі № 166/224/20 від 25.06.2020)

За перевищення швидкості, зафіксоване камерами, штраф накладається на ВЛАСНИКА автомобіля, а не на водія (Деснянський райсуд м. Чернігова у справі № 750/5503/20 від 15.07.2020)

Строк оскарження постанови про порушення ПДР, у тому числі зафіксованого у автоматичному режимі, починається з моменту отримання такої постанови (ВС/КАС у справі № 686/28291/19 від 12.06.2020)

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

Львів

Справа № 157/703/20 пров. № А/857/15194/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.,

за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції на рішення Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 13 листопада 2020 року (ухвалену судом під головуванням судді Антонюк О.В., дату складання повного тексту рішення не зазначено) у справі № 157/703/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора 1 роти 1 батальйону УПП у Волинській області Сахана Василя Віталійовича, Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними, скасування постанови про адміністративне правопорушення, суд-

ВСТАНОВИВ:

І.ОПИСОВА ЧАСТИНА

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, скасувати постанову серії ЕАМ № 2616616 від 1 червня 2020 року, а справу закрити.

В обґрунтування вимог зазначає, що Правил дорожнього руху він не порушував, при розгляді справи порушено цілий ряд його прав. В оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу його вини. Підстав для складання оскаржуваної постанови у працівника поліції не було, оскільки він не порушував п. 12.4 Правил дорожнього руху. Окрім того, вказав, на обставини щодо протиправного позбавлення його прав, передбачених ст. 268 КпАП України. При винесенні зазначеної постанови поліцейський не надав йому можливості скористатися правовою допомогою. Окрім того, поліцейський не взяв до уваги пояснення свідків, які у той момент перебували в автомобілі. Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідає принципу верховенства права і містить ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Рішенням Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 13 листопада 2020 року позов задоволено частково.

Скасовано постанову серії ЕАМ №2616616 від 1 червня 2020 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України та накладення стягнення у виді штрафу у розмірі 225 гривень та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що підставою для винесення оскаржуваної постанови слугували обставини, що виявлення 1 червня 2020 року поліцейським під час несення служби на автодорозі М19 «Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблене» 110 км. за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС001006) порушення водієм транспортного засобу (марки «VOLKSWAGEN LT», н.з. НОМЕР_1 ) п. 12.4. Правил дорожнього руху, який у населеному пункті у с. Свидники, Ковельського району, Волинської області рухався зі швидкістю 73 км/год, перевищуючи встановлене обмеження швидкості руху на 23 км/год. Вказані обставини підтверджуються фотокарткою та відеозаписом із лазерного приладу TruCam LTI 20/20 №ТС001006 від 01.06.2020, відеозаписом з портативного відеореєстратора ZM0327 від 01/06/2020 згідно яких позивач визнає факт скоєння правопорушення. Також вказує, що дефекти розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та постанови не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку про протиправність спірного рішення позаяк позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою адвоката в телефонному режимі.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, шляхом надіслання повідомлень на електронні пошти зазначених учасників справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Відповідач - Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції в апеляційній скарзі просив розгляд справи здійснювати без його участі та участі його представника. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що працівник поліції здійснював контроль швидкості руху саме в межах дії дорожнього знаку 5.70 Правил дорожнього руху.

Окрім того, з урахуванням вимог ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» суд прийшов до висновку, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може утримуватися інспектором поліції в руках, а повинен бути стаціонарно вмонтованим. Утримання такого приладу поліцейським у руці, з урахуванням вірогідної похибки, ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля в 73 км/год.

Також судом за даними дослідження відеозапису враховано, що поліцейським під час розгляду справи не роз`яснювалися позивачу права, передбачені ст. 268 КпАП України, і на прохання останнього про вчинення таких дій, працівником поліції було зазначено, що позивач сам знає свої права. Зазначені обставини в сукупності, на думку суду, свідчать про грубе порушення поліцейським прав позивача, у тому числі і права на захист, оскільки останній про таке право не був поінформований, і відповідно про порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ № 2616616 від 1 червня 2020 року, прийнятою інспектором УПП у Волинській області Саханом В.В., позивача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що позивач 1 червня 2020 року о 10 год. 18 хв., (Свидники 110 км.), керуючи транспортним засобом марки «Volkswagen», моделі «LT», н.з. НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження руху більше як на 20 км/год., а саме, рухався зі швидкістю 73 км/год., швидкість виміряна лазерним вимірювачем швидкостіLTI 20/20 №ТС001006, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КпАП України.

На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано фотокартку та відеозапис із лазерного приладу TruCam LTI 20/20 №ТС001006 від 01.06.2020, відеозаписом з портативного відеореєстратора ZM 0327 від 01/06/2020.

З вказаних матеріалів фото та відеофіксації вбачається, що транспортний засіб марки «Volkswagen», моделі «LT», н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 73 км/год., швидкість виміряна лазерним вимірювачем швидкостіLTI 20/20 №ТС001006.

При цьому, матеріали відео та фото фіксації не містять зображень водія під час руху транспортного засобу зі швидкістю 73 км./год.

Особа позивача, як водія транспортного засобу встановлена працівником поліції безпосередньо після зупинки транспортного засобу та пред`явлення ним документів.

Також, судом встановлено, що надані відповідачем докази на підтвердження обставин вчинення правопорушення п. 12.4 Правил дорожнього руху не містять відомостей стосовно того, що в зоні фіксації вимірювачем LTI 20/20 №ТС001006 о 10 год. 18 хв. 01.06.2020 року швидкості руху транспортного засобу марки «Volkswagen», моделі «LT», н.з. НОМЕР_1 були розміщені та діяли обмеження, передбачені дорожніми знаками: 5.45 "Населений пункт"; 5.46 "Кінець населеного пункта"; 5.70 «Фото, відеофіксування порушень».

Доказів розміщення вказаних дорожніх знаків та зони їх дії не надано те не зазначено, як під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності так і в ході розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Згідно частин першої третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст. 53 Закону України «Про дорожній рух»).

Пункт 1.10 ПДР визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 "Населений пункт", 5.46 "Кінець населеного пункта", 5.47 "Населений пункт", 5.48 "Кінець населеного пункта".

Водночас, п. 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п`ята статті 122.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Окрім того, частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.

Частиною 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню

адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач в зоні дії дорожнього знаку 5.45 «населений пункт» порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач покликався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт» це здійснення вимірювання швидкості руху приладом LTI 20/20.

Дослідивши долучені відповідачем фотознімки та відеофіксацію приладу LTI 20/20, судом встановлено, що вказані фотознімки та відеофіксація не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги.

В оскаржуваній постанові також відсутні покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.

Таким чином, посилання відповідачем в оскаржуваній постанові на докази, щодо фактичної зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги є ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км.

За відсутності покликання відповідача в оскаржуваній постанові на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, суд приходить до висновку, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 20 км.

Відтак, відповідач в особі працівника патрульної поліції який розглянув справу не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.

Стосовно ж наданої відеофіксації з нагрудних камер стосовно порядку розгляду справи про порушення правил дорожнього руху, то суд вказаній відеофіксації не надає правової оцінки, як доказу, оскільки проведена відеофіксація та пояснення позивача не підтверджують обставин щодо зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, окрім того вказана відеофіксація не була покладена в основу прийняття оскаржуваної постанови як доказ.

Окрім того, судом враховано положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Дослідивши наданий відповідачем до матеріалів справи відеозапис суд встановив, що на рухомий автомобіль «Volkswagen», моделі «LT», н.з. НОМЕР_1 наведено ціль та протягом приблизно 2 секунд здійснювався замір швидкості. В цей момент видно значне дрибіжання приладу TruCam, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля Trucam LTI20\20 з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam, може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач.

Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.

Враховуючи вищевикладені положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.

Водночас, суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а лист Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 №11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.

Також судом враховано, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак « 5.70»), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону №580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку « 5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.

Окрім того, з доданого до відзиву на позовну заяву відеозапису вбачається, що поліцейським під час розгляду справи не роз`яснювалися позивачу права, передбачені ст. 268 КпАП України, і на прохання останнього про вчинення таких дій, працівником поліції було зазначено, що позивач сам знає свої права.

Такі обставини, на думку суду, свідчать про грубе порушення прав позивача, у тому числі і права на захист, оскільки останній про таке право не був поінформований, і відповідно про порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, що в свою чергу стало підставою для винесення оскаржуваної постанови за неповним з`ясуванням всіх обставин справи та перевірки їх належними і допустимими доказами.

За наведених обставин, оскаржувана постанова прийнята з порушенням частини 2 ст. 77 КАС України та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України та є необґрунтованою та такою, що прийнята без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Підсумовуючи викладене в сукупності, суд прийшов до висновку, що в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відсутній, оскільки факт порушення нею вимог 12.4 ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови та відомості про наявність і дослідження яких повинні бути внесені до змісту такої постанови.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що постанова інспектора за таких обставин підлягає скасуванню, оскільки вона винесена без достатніх доказів, а позовна заява в цій частині підлягає задоволенню.

У решті рішення суду першої інстанції, яке стосується вимог у задоволенні яких позивачу було відмовлено не є предметом апеляційного оскарження, а відтак у вказаній частині суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

Рішення Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 13 листопада 2020 року у справі № 157/703/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді