Справа «Бабкініс проти України» (Заява № 8753/16) | від 27.03.2025:

Справа «Бабкініс проти України» (Заява № 8753/16)

СТРАСБУРГ
27 березня 2025 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Бабкініс проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Армен Арутюнян (Armen Harutyunyan), Голова,
Андреас Зюнд (Andreas Zund),
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 8753/16), яку 03 лютого 2016 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка України пані Тамара Василівна Бабкініс (далі — заявниця), 1962 року народження, яка проживає у м. Херсоні,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані Маргарита Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 06 березня 2025 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Заява стосується скарг заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що її незаконно позбавили можливості отримати належну їй заробітну плату, і національні суди, відхиляючи її вимогу про виплату заборгованості із заробітної плати та пов’язані вимоги щодо відшкодування шкоди, не навели достатніх підстав для своїх рішень.

2. Заявниця раніше працювала у Державній екологічній інспекції у Луганській області у м. Луганську. Після ескалації бойових дій в регіоні у липні 2014 року вона з двома дітьми виїхала з області та оселилася в м. Херсоні. Офіційного рішення щодо її точного статусу на роботі в період з липня по листопад 2014 року ухвалено не було.

3. 07 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 595 (далі — постанова), якою затвердив Тимчасовий порядок, що регулював становище органів державної влади, які постраждали внаслідок бойових дій у Донецькій та Луганській областях (далі — Тимчасовий порядок).

4. 20 листопада 2014 року Державна екологічна інспекція України, посилаючись на постанову, видала розпорядження перемістити місцеперебування Державної екологічної інспекції у Луганській області з м. Луганська до м. Сєвєродонецька, оскільки місто Луганськ більше не перебувало під контролем України (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» [ВП] (Ukraine and the Netherlands v. Russia) [GC], заява № 8019/16 та 2 інші заяви, пункт 696, від 30 листопада 2022 року, та рішення у справі «Хлєбік проти України» (Khlebik v. Ukraine), заява № 2945/16, пункти 8–16, від 25 липня 2017 року).

5. 28 листопада 2014 року заявниця, яка не бажала переїжджати до м. Сєвєродонецька, щоб обійняти свою посаду, подала заяву про звільнення.

6. Вона подала адміністративний позов про стягнення невиплаченої заробітної плати за період дев’яносто п’ять робочих днів з 03 липня по 28 листопада 2014 року у розмірі 11 117 українських гривень.

7. Заявниця стверджувала, що вона мала отримати повну заробітну плату на підставі положень Кодексу законів про працю України у зв’язку з «простоєм». пункт 3 Тимчасового порядку, який передбачав, що у випадку переміщення установ з непідконтрольної Уряду території на контрольовану Урядом територію заробітна плата працівників цих установ виплачувалася в повному обсязі за період до переміщення (див. пункт 8).

8. 13 травня 2015 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову заявниці щодо невиплаченої заробітної плати. У відповідній частині суд зазначив:

«[Постановою] ... встановлено наступне.

Пунктом 3 Тимчасового порядку встановлено, що заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи.

Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати … і працівники виконують свої функціональні обов’язки (пункт 4 Тимчасового порядку).

...

Відповідно до стаття 113 Кодексу законів про працю України). Разом з тим неможливість повернення працівника на підприємство, яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції - 1 , на нашу думку, не є простоєм.

- 1 На момент подій військові операції Уряду України у Донецькій та Луганській областях проводилися у формі, юридично визначеній як «антитерористична операція» (див., наприклад, рішення у справі «Хлєбік проти України» (Khlebik v. Ukraine), заява № 2945/16, пункти 8–12, від 25 липня 2017 року).

Така позиція узгоджується з позицією Міністерства соціальної політики України, викладеною у листах від 08.07.2014 № 7302/0/14-14/13 та від 11.08.2014 № 8946/0/1414/13 з метою недопущення порушення бюджетного та трудового законодавства».

9. 23 червня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову суду першої інстанції, головним чином, повторивши зазначені міркування суду першої інстанції.

10. Листи Міністерства соціальної політики України, на які посилався суд першої та апеляційної інстанцій, можна узагальнити таким чином:

(i) у листі від 08 липня 2014 року, адресованому іншим міністерствам, зазначалося, що працівники, які не з’явилися на роботу у зв’язку з небезпекою для життя та здоров’я в районах бойових дій у Донецькій та Луганській областях, не могли бути звільнені за необґрунтований прогул; рекомендувалося надати їм відпустку без збереження заробітної плати;

(ii) у листі від 11 серпня 2014 року зазначалося, що неможливість повернення працівника на місце роботи в зоні бойових дій не була, на думку заступника міністра, «простоєм» у розумінні Кодексу законів про працю України.

11. 22 грудня 2015 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін висновки судів нижчих інстанцій щодо невиплати заробітної плати - 2 . Він, зокрема, зазначив:

«Вимоги щодо виплати заробітної плати за час вимушеного простою є безпідставними, оскільки неможливість повернення працівника на підприємство, яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, не може вважатися простоєм.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з такими висновками судів [нижчих] інстанцій …

...

Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (стаття 113 Кодексу законів про працю України).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій табелів обліку використання робочого часу працівниками Державної екологічної інспекції у Луганській області за період з 18 липня 2014 року по 28 листопада 2014 року, позивач на робочому місці не з’являлася, в той час, як деякі інші працівники у вказаний період працювали.

Таким чином, судами [нижчих] інстанцій вірно не взято до уваги твердження позивача про те, що неможливість повернення її на підприємство, яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, є простоєм.

При цьому, відповідно до 4 [Тимчасового порядку], затвердженого [постановою] заробітна плата … працівникам … установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі — контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата … виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам … установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники … виконують свої функціональні обов’язки.

Враховуючи вказане, правильним є висновок судів [нижчих] інстанцій, що вимоги позивача щодо виплати заробітної плати за час вимушеного простою задоволенню не підлягають».

- 2 Однак Вищий адміністративний суд України скасував рішення судів нижчих інстанцій у частині щодо компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, повернувши справу у зв’язку з цим питанням на новий розгляд; провадження щодо цього питання, яке не є предметом цієї заяви, завершилося ухваленням постанови Харківського апеляційного адміністративного суду про присудження заявниці компенсації.

ОЦІНКА СУДУ

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

12. Заявниця скаржилася на те, що рішення національних судів не були належним чином обґрунтовані всупереч 13 Конвенції. Суд вважає, що ця скарга підлягає розгляду лише за статтею 6 Конвенції.

13. Уряд заперечив проти скарги заявниці, вважаючи, що вона має характер скарги до «четвертої інстанції». Уряд стверджував, що матеріали справи на національному рівні разом з архівами Харківського окружного адміністративного суду були знищені внаслідок аварійної ситуації, яка там сталася. Також було неможливо отримати документи від колишнього роботодавця заявниці, оскільки вони знаходилися або у м. Луганську, або у м. Сєвєродонецьку, і ці міста були окуповані з 2014 року та з 2022 року відповідно.

14. Суд належним чином бере до уваги труднощі, з якими зіткнувся Уряд під час надання відповідної інформації та документів Суду. Він розгляне справу на підставі наявних у справі матеріалів.

15. Він зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

16. Загальні принципи практики Суду були наведені в рішенні у справі «Рамос Нунеш де Карвальо е Са проти Португалії» [ВП] (Ramos Nunes de Carvalho e Sa v. Portugal) [GC], заява № 55391/13 та 2 інші заяви, пункти 185 і 186, від 06 листопада 2018 року, з подальшими посиланнями).

17. Суд зауважує, що застосовні положення 11).

18. Хоча національні суди цитували 4 Тимчасового порядку, маючи цим на увазі, що вони були застосовні до ситуації заявниці, суди не змогли пояснити, чому вони застосували пункт 4 стосовно періоду після переміщення органу державної влади до позову заявниці, якщо позов фактично стосувався лише періоду до переміщення, тобто пункту 3 Тимчасового порядку, який регулював цей останній період.

19. До того ж суди не вказали, чому вони розглянули загальні положення пункту 3 Тимчасового порядку, які конкретно стосувалися ситуації державних службовців, таких як заявниця.

20. Тому Суд вважає, що національні суди не виконали свого обов’язку наводити обґрунтування для своїх рішень.

21. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

22. Заявниця скаржилася на те, що її позбавили можливості отримати належну їй заробітну плату всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

23. Уряд вважав, що права заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції порушені не були.

24. Суд вважає, що, беручи до уваги свій висновок за «Бочан проти України (№ 2)» [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2)) [GC], заява № 22251/08, пункт 68, ЄСПЛ 2015).

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявниця вимагала 300 000 українських гривень (далі — грн) в якості відшкодування моральної шкоди. Вона також вимагала 358 792 грн в якості відшкодування матеріальної шкоди, що складалася з невиплаченої заробітної плати з урахуванням інфляції та орендної плати за квартиру у м. Херсоні за відповідний період.

26. Уряд заперечив проти цієї вимоги, вважаючи її необґрунтованою та у будь-якому випадку надмірною.

27. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. Суд також зауважує, що національне законодавство, зокрема «Краєва проти України» (Krayeva v. Ukraine), заява № 72858/13, пункти 14 і 43, від 13 січня 2022 року).

28. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 2 100 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє , що немає потреби розглядати питання прийнятності та суть скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

4. Постановляє , що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 2 100 (дві тисячі сто) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 березня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.