Щодо здійснення батьками обов’язкової евакуації дітей

Проаналізувавши винесені судами в Донецькій області постанови за підсумками розгляду протоколів про адміністративні правопорушення, складені на підставі ч. 1 ст. 184 КУпАП щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своїх малолітніх дітей у зв’язку з небажанням їх евакуювати із зони бойових дій до більш безпечного міста, слід звернути увагу на наступне.

На даний час жоден з батьків, відносно яких розглядались адміністративні протоколи, не притягнутий до відповідальності за статтею 184 КУпАП. Прийняті судові рішення, в яких фактично йдеться про відмову у притягненні до адміністративної відповідальності, обґрунтовуються такими правовими підставами.

Так, частина 3 ст. 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування першочергово проводять відселення дітей, які опинилися чи можуть опинитися у зоні воєнних дій чи збройних конфліктів, до безпечних районів. Відселення дітей проводиться разом з батьками, законними представниками або, за їхньою згодою, без супроводження чи з іншими особами. Слід звернути увагу, що відселення дітей проводиться лише за згодою батьків.

В протоколах, складених посадовими особами Національної поліції України, не конкретизувалось у який спосіб особа, що притягується до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої дитини та яких саме обов`язків така особа не виконала.

Відповідно до абз. 2 п. 31 Порядку проведення евакуації у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 841, у випадку відмови від обов`язкової евакуації фізична особа підписує відмову від проведення обов`язкової евакуації за формою згідно з додатком 2.

Мати дітей згідно постанови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.08.2022 у справі №233/1328/22 не надала згоди на відселення дитини, на що мала відповідне право, оскільки відселення дітей не є примусовим. У такому випадку батьки, які відмовились від евакуації підписують згоду на відповідальність за будь-які наслідки. Проте матеріали цієї справи не містили а ні такої згоди, а ні відмови.

До протоколу не додано жодного доказу про ухилення від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, матеріали, які надійшли до суду не містять жодного доказу які б підтверджували винність у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,

До аналогічного висновку прийшов Дружківський міський суд по справі №229/2748/22 відносно матері , працюючої медичною сестрою в КНП БЛІП м. Бахмут, малолітня донька якої отримала поранення осколкове середньої треті правого плеча, залишившись у м. Бахмут.

Частина 1 статті 184 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ухилення батьків, або осіб які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб`єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Тобто, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. у справі про тлумачення терміну «законодавство» визначено, що під законодавством слід розуміти (охоплюється) закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Якщо вказані акти передбачають обов`язки батьків відносно дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то за порушення таких батьків мають притягувати до відповідальності згідно диспозицій норм ст.184 КУпАП.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

За приписами ст. 150 Сімейного Кодексу України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Тобто, в зазначених Законах повинна бути передбачена норма щодо обов’язку батьків здійснити обов’язкову евакуацію дітей з моменту включення населеного пункту, в якому вони проживають разом з дітьми, до переліку територій на яких ведуться бойові дії.

Разом з тим, в своїх поясненнях до адміністративних протоколів батьки зазначали, що вони не мають інформації щодо конкретних умов переселення, облаштування та проживання, в безпечному місці. Тому при евакуації сімей з дітьми слід застосовувати індивідуальний підхід та проводити попередню роз’яснювальну роботу та подальший патронатний супровід вже на місці тимчасового перебування.

Автор статті: Ярмолицький Юрій Юрійович