7
1
12528
Предмет позову не врегульований законодавством та судовою практикою. Він має важливе соціальне значення, стосується мільйонів осіб, які мешкають під тиском ОСББ. Позов може бути розглянутий в умовах неповноти законодавства, ст.10.10 ЦПК.
Касаційний суд вже проявляв певну активність по затиканню прогалин законодавства про ОСББ. Наприклад: “ОСББ «ЖК Парковий» у розумінні ПКЕЕ є населеним пунктом, а його члени є споживачами населеного пункту,” 203/649/16-ц.
Суд не може відсторонитися від надання оцінки тарифам ОСББ через концепцію саморегулювання. ОСББ не аналогічно клубу філателістів, членство в якому є добровільним та практично безкоштовним. Міноритарні співвласники опинилися в ОСББ проти своєї волі, їхні інвестиції є значними, а бар’єр залишення ОСББ через продаж житла є дуже високим. Отже, ОСББ не може розглядатися як саморегульована організація, яка вільно приймає будь-які рішення щодо своїх членів без судового нагляду.
За правовою природою, майно ОСББ є спільною сумісною власністю. Закон “Про ОСББ” довільно змінив загальний порядок користування цим майном за згодою всіх власників (ст.369.2 ЦКУ), замінив на дещо незрозуміле.
“... якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів,” ст.10 Закону. “Прийняття таких рішень” статутом завжди передбачене. Законодавець мав на увазі можливість передбачити в статуті голосування інакше як кваліфікованою більшістю, проте не зміг сформулювати навіть цього.
“Статутом об’єднання може бути встановлено інший порядок визначення кількості голосів, що належать кожному співвласнику на загальних зборах”, там же. Чи відмовиться суд від розгляду, якщо 51% співвласників встановлять такий порядок визначення кількості голосів, що надасть їм кваліфіковану більшість?
Якість Закону “Про ОСББ” настільки низька, що для практичного використання, він потребує активної судової інтерпретації.
Предметом позову є оскарження “переліку та розмірів внесків і платежів співвласників” (надалі - тарифів) ОСББ. Тарифи можуть бути оскаржені як рішення загальних зборів, ст.10 Закону “Про ОСББ”. З яких підстав? В Законі передбачена тільки процедура прийняття рішення щодо тарифів. Отже, таке рішення може бути визнано недійсним тільки з підстав порушення процедури його прийняття: відсутність кворуму чи необхідної більшості.
Законодавець розумів можливість зловживань. Наприклад, ст.6 передбачає альтернативний принцип голосування (одна особа - один голос) у разі, якщо одному суб’єкту належить більш 50% площі будинку. Але в Законі відсутній запобіжник, який не дозволить кільком власникам створити більшість та приймати рішення без урахування здорового глузду інших співвласників. Отже, Закон визначив проблему зловживання більшості, але не вирішив її.
ЦКУ в ст.13.3 забороняє зловживання цивільним правом. Ця загальна норма дозволить оскаржити встановлення тарифів, наприклад, в мільйон гривень за кв.м. Проте, існує сіра зона розміру тарифів, коли вони не направлені на завдання шкоди іншим особам, проте нерозумні, прийняті без урахування їхніх інтересів, та диспропорційно слугують бажанням кількох власників. У термінах філософії права, це коло рішень, які приймаються без дотримання принципу розумності, тобто без реальної дискусії, аналізу фактів та належної готовності бути переконаним у протилежній точці зору, якщо вона відповідатиме фактам. Сумісне управління сумісною власністю в такому випадку перетворюється на нав’язування волі міноритарним співвласникам.
Законодавча вимога розумності тарифів випливає зі ст.13 Закону: “внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна”. Отже, має існувати безпосередній зв’язок між тарифами та витратами за зазначені цілі.
Цій зв’язок можливо формалізувати: тариф вважатиметься призначеним на утримання, якщо зниження тарифу призведе до диспропорційно більшого погіршення утримання (реконструкції та інше).
Наприклад: більшість членів ОСББ хоче зробити надзвичайно дорогий ремонт в під’їзді. Суд може встановити, що вдвічі нижчий внесок на ремонт дозволить зробити адекватний ремонт. Отже, завищення внеску направлене не на ремонт, а на обслуговування запобіганок осіб, які контролюють більшість ОСББ.
Наприклад: більшість членів ОСББ роздула штатний розклад. Суд може встановити, що з половинним штатом, ОСББ може здійснювати такий же обсяг утримання. Для цього суд може використати штатний розклад аналогічних ЖЕО.
Наприклад: більшість членів ОСББ встановили високі зарплати для персоналу. Суд може визначити, що такі ж працівники наявні на ринку праці за меншу зарплату.
Касаційний суд вже висловив позицію, що внески повинні бути розраховані: “Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до протоколу загальних зборів ОСББ … затверджено кошторис видатків, які здійснюються за рахунок ремонтного фонду та розрахунок внесків до ремонтного фонду об'єднання. Водночас не досліджено правової підстави розрахунку внесків до ремонтного фонду об'єднання.” 761/23853/15-ц.
Отже, має існувати певній зв’язок внесків з фактичними виплатами та розумною необхідністю. Суд не роз’яснив, який саме розрахунок він має на увазі. Логічно було б застосовувати аналогію з розрахунками ЖЕО, які мають відповідати державним нормам, ситуації на ринку праці, звичайним стандартам утримання будинків.
Автор статті: Черный Вадим
Просмотров
Коментарии
Просмотров
Коментарии
Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях
Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис
На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение
Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу
Просмотров:
157
Коментарии:
0
Просмотров:
414
Коментарии:
0
Просмотров:
1019
Коментарии:
0
Просмотров:
429
Коментарии:
2
Просмотров:
408
Коментарии:
0
Просмотров:
464
Коментарии:
0
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Может кому-то пригодятся приведенные мной далее цитаты, а вообще, если Закон Украины "Об УСББ" в чем-то не соответствует принципу правовой определенности, участникам судебного процесса, на мой взгляд, просто необходимо ходатайствовать перед судьей об обращении в КСУ за разьяснениями. О таком праве ясно написано в п.п.: 2;5 ПВСУ "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя " При этом, "Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010). " Як зазначено в пункті 44 Доповіді "Верховенство права", схваленої Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов’язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків: він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку. Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Таким чином, пункт 7 частини другої статті 42 Закону № 1556 не відповідає вимозі правової визначеності, що уможливлює його довільне трактування у правозастосовній практиці і може призвести до сваволі." (См.: КСУ № 2-р/2017) "Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Кодексу). Згідно з частиною другою статті 627 Кодексу у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу). Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У наведених „Керівних принципах для захисту інтересів споживачів“ визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.(п.3.1 КСУ № 7-рп/2013) "ДИРЕКТИВА № 2005/29/ЕС Европейского парламента и Совета ЕС о недобросовестной коммерческой практике по отношению к потребителям на внутреннем рынке (Директива о недобросовестной коммерческой практике) 7) Настоящая Директива распространяется на отношения, возникающие по поводу выбора и покупки товаров потребителем. Настоящая Директива применяется только в том случае, если в законодательстве Сообщества нет специальной нормы, регулирующей определенные аспекты недобросовестной конкуренции, такие как требования к информации и способу ее подачи потребителю. Таким образом, она обеспечивает защиту прав потребителей там, где нет специальных актов, разработанных на уровне Сообщества, и запрещает продавцам создавать у потребителей ложное впечатление о товаре. Это особенно касается сложных товаров, покупка которых несет в себе определенный риск для потребителя, например, результат оказанных финансовых услуг. 11) Сближение норм права государств-членов ЕС посредством настоящей Директивы гарантирует высокий уровень защиты прав потребителей. Директивой закрепляется только один общий запрет - запрет на осуществление коммерческой деятельности, искажающей представление потребителей о товаре и таким образом влияющей на поведение потребителей. Директива также устанавливает положения относительно ведения агрессивной коммерческой деятельности, которая на данный момент на уровне Сообщества еще не урегулирована. 14) Важно, чтобы понятие "коммерческая деятельность, вводящая потребителей в заблуждение" включало в себя недобросовестную рекламу, которая путем обмана меняет поведение потребителя, не позволяя ему сделать выбор на основе полной и достоверной информации. Так же как и право государств-членов ЕС, Директива подразделяет вводящую в заблуждение деятельность на действие и бездействие. Что касается бездействия, то акт устанавливает ограниченное количество информации, необходимой потребителю для принятия обдуманного решения. Нет необходимости раскрывать всю эту информацию в рекламе, но она должна быть обязательно предоставлена потребителю в случае, когда продавец делает оферту, что ясно определено в Директиве. Полная унификация норм не будет означать невозможность государств-членов ЕС устанавливать основные характеристики определенных товаров, таких как предметы коллекционирования, электротовары. В отношении этих товаров непредоставление полной информации потребителю совместно с предложением заключить договор купли-продажи будет иметь существенные последствия и будет считаться бездействием. 16) Положения об агрессивной коммерческой практике должны включать такую деятельность, которая значительно умаляет свободу выбора потребителя. Это деятельность, осуществляемая с использованием агрессии, принуждения, включая применение физической силы, и недолжного влияния. 18) Директива устанавливает признаки среднестатистического потребителя, который считается надлежаще информированным и внимательным при выборе товара, учитывая социальные, культурные и языковые факторы, на которые указывает Суд Европейских сообществ, но также включает положения, направленные на предотвращение принуждения потребителей, уязвимых перед недобросовестной коммерческой деятельностью. ст.2 e) "существенное влияние на экономическое поведение потребителя" - использование в коммерческой деятельности средств и методов, значительно ограничивающих возможность потребителя принять взвешенное, обдуманное решение, когда такая деятельность ведет или может вести к совершению потребителем сделки, которая при других обстоятельствах не была бы им совершена; j) "недолжное влияние" - использование позиции силы в отношении потребителя путем применения давления даже без применения или угрозы применения физической силы способом, который значительно ограничивает возможность потребителя принимать обдуманные решения; Статья 5 Запрет на занятие недобросовестной коммерческой деятельностью 1. Коммерческая деятельность, признаваемая недобросовестной, запрещена. 2. Коммерческая деятельность является недобросовестной в случае, если: a) она противоречит требованиям профессиональной этики, и b) она существенно искажает или может существенно исказить экономическое поведение среднестатистического потребителя, на которого эта деятельность направлена или кому она адресована, или группы потребителей, если деятельность направлена на определенную группу потребителей, в отношении определенного товара. 3. Коммерческая деятельность, которая может существенно исказить экономическое поведение только четко определенной группы потребителей, подверженных влиянию коммерческой деятельности в силу каких-либо психических или физических отклонений, возраста или доверчивости, когда продавец имел возможность предугадать их поведение, должна быть оценена с точки зрения среднестатистического потребителя такой группы людей. 4. В частности, коммерческая деятельность считается недобросовестной, если: a) она вводит потребителей в заблуждение (статья 6 и статья 7), или b) она является агрессивной (статья 8 и статья 9). Статья 6 Вводящие в заблуждение действия 1. Коммерческая деятельность считается вводящей в заблуждение, если она содержит недостоверную информацию или создает общее представление о товаре, вводящее в заблуждение или способное ввести в заблуждение среднестатистического потребителя, даже если информация верна в отношении одного или нескольких элементов, указанных ниже, и побуждает либо может побудить потребителя совершить сделку, которая не была бы совершена, если бы потребитель располагал достоверными данными. Статья 8 Агрессивная коммерческая деятельность Коммерческая деятельность считается агрессивной, если, принимая во внимание сложившуюся ситуацию, с учетом всех особенностей и обстоятельств, путем агрессии, принуждения, включая применение физической силы, и злоупотребления влиянием, продавец существенно ограничивает свободу выбора или поведение среднестатистического потребителя в отношении товара, и такая деятельность ведет или может вести к совершению среднестатистическим потребителем сделки, которая при других обстоятельствах не была бы им совершена. Статья 9 Использование агрессии, принуждения и злоупотребления влиянием Для установления факта использования продавцом агрессии, принуждения, включая применение физической силы, и злоупотребления влиянием, необходимо учитывать следующее: a) время, место, характер и продолжительность; b) использование угроз, бранных слов или грубого обращения к потребителям; c) использование продавцом своих знаний о каком-либо несчастье или тяжелых жизненных обстоятельствах потребителя для понуждения его к совершению сделки относительно продукта; d) создание продавцом внедоговорных обременительных для потребителя условий, препятствующих осуществлению им своих прав по договору, в том числе права расторгнуть договор, заменить товар или приобрести товар у другого продавца; e) любая угроза совершения деяний, не дозволенных законом."