Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Імпресс-М» (далі - Товариство) до Хмельницької митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування картки відмови і рішення та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці про визнання протиправними та скасування картки відмови в митному оформленні транспортного засобу від 10 липня 2013 року № 400050000/2013/00107 (далі - картка відмови) і рішення про коригування митної вартості товарів від 10 липня 2013 року № 400000004/2013/100022/2 (далі - рішення) та стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що декларант Товариства подав митну декларацію від 9 липня 2013 року № 400050000/2013/0010324 для митного оформлення товару, поставленого за зовнішньоекономічним контрактом від 12 листопада 2008 року № 1, та усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним (першим) методом.

Позивач не погодився з винесеною відповідачем карткою відмови та рішенням, оскільки вважав, що відповідачу надані всі документи і дотримані всі умови, визначені статтею 53 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - МК), необхідні для визначення митної вартості за основним методом. З огляду на викладене позивач вважав прийняті відповідачем картку відмови та рішення протиправними і просив їх скасувати.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 29 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2013 року, позов задовольнив: визнав незаконними і скасував картку відмови та рішення; постановив стягнути з Митниці на користь Товариства зайво сплачені митні платежі у сумі 7652 грн 94 коп.

Вищий адміністративний суд України постановою від 18 грудня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував у частині стягнення з Митниці на користь Товариства зайво сплачених митних платежів у сумі 7652 грн 94 коп. та ухвалив нове рішення у цій частині: відмовив у позові в частині стягнення зазначених митних платежів; у решті рішення судів попередніх інстанцій у цій справі залишив без змін.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що Митниця не довела, що подані позивачем для визначення митної вартості товару документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Також, на думку суду, відповідач не довів, що позивач поніс додаткові витрати на оплату вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів і робіт, пов'язаних із пакуванням; витрати на навантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані із транспортуванням до місця ввезення на митну територію України.

При цьому, як установили суди попередніх інстанцій, позивач надав митному органу транспортні (перевізні) документи, оскільки за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Також суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не обґрунтував неможливість застосування попередніх методів, а тому підстав для застосування резервного методу немає.

Крім того, Вищий адміністративний суд України не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині стягнення на користь Товариства надміру сплачених митних платежів, оскільки суди попередніх інстанцій, постановляючи рішення щодо стягнення таких платежів, фактично підмінили митний орган.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Митниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом положень МК.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня та 13 листопада 2014 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В указаних рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність рішення митного органу про коригування митної вартості товарів за шостим (резервним) методом і картки відмови у митному оформленні виходячи з того, що надані позивачем (Товариством) на вимогу митного органу додаткові документи містять розбіжності щодо ціни товару, придбаного позивачем відповідно до контракту від 12 листопада 2008 року № 1.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, а саме статті 53, 54 МК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною третьою статті 53 МК встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Рішення Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року відповідає наведеній правовій позиції Верховного Суду України до встановлених обставин справи. Цей суд, зокрема, зазначив, що Митниця не довела, що подані позивачем для визначення митної вартості товару документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Також цей суд дійшов висновку, що відповідач не обґрунтував неможливість застосування попередніх методів, а тому підстав для застосування резервного методу немає.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Митниці слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Хмельницької митниці Міністерства доходів і зборів України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький