Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, третя особа - Святошинський районний відділ ГУДМСЧ в м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, третя особа - Святошинський районний відділ ГУДМСЧ в м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, посилаючись на те, що 22 серпня 2007 року між ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 81 200 доларів США строком до 22 серпня 2022 року зі сплатою процентів у розмірі 5,99 % річних. Договором передбачено щомісячне внесення платежу у розмірі 451,12 доларів США та суму нарахованих процентів на дату платежу до 22 числа кожного місяця.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором 22 серпня 2007 року між ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» та ОСОБА_11, ОСОБА_11 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1.

Оскільки відповідачкою договірні зобов'язання не виконані, в результаті чого виникла заборгованість по кредиту в розмірі 3 553 595 грн. 62 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідачів з іпотечної квартири та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на іпотечне майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка в рівних частинах на праві спільної власності належить ОСОБА_11 та ОСОБА_11, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2007 року в сумі 95 610,42 доларів США, що еквівалентно 764 214 грн. 07 коп. за офіційним курсом НБУ на дату проведення заборгованості, та пені за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 764 214 грн. 07 коп., що разом складає 1 528 428 грн. 14 коп., шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні решти позову відмовлено.

Вказано, що рішення апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_8

У заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу касаційного суду та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 22 серпня 2007 року між ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_8 надано кредит у розмірі 81 200 доларів США строком до 22 серпня 2022 року зі сплатою процентів у розмірі 5,99 % річних. Договором передбачено щомісячне внесення платежу у розмірі 451,12 доларів США та суму нарахованих процентів на дату платежу до 22 числа кожного місяця.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 за кредитним договором 22 серпня 2007 року між ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» та ОСОБА_11, ОСОБА_11 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_8 не виконала своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого в неї перед ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» виникла заборгованість.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» має тимчасовий характер, чинність вказаного Закону на час ухвалення рішення є підставою для визначення порядку його виконання.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року та від 25 лютого 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчий кредит в іноземній валюті, не може бути задоволена, оскільки на спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Така відмова має лише тимчасове правове значення і банк може звернутися із вказаним позовом після закінчення дії мораторію.

Наведені приклади свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосування касаційними судами зазначених норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого:

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_218/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2014_10_30/pravo1/T265400.html?pravo=1> та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_42/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

До таких же висновків дійшов суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу в справі, яка переглядається.

Таким чином, судом касаційної інстанції правильно застосовано статтю 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Однак, на порушення вимог статті 39 Закону № 898-IV суд не зазначив у рішенні всіх необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону, зазначивши лише, що початкова ціна майна повинна бути на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

За таких обставин відповідно до ст. 360-4 ЦПК України судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2015 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема