Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ України

24 червня 2015 року м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоШицького І.Б.,Жайворонок Т.Є.,Сеніна Ю.Л.,суддів:Барбари В.П.,Колесника П.І.,Сімоненко В.М.,Берднік І.С.,Лященко Н.П.,Яреми А.Г., -Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Гуменюка В.І.,Потильчака О.І.,Ємця А.А.,Романюка Я.М.,

розглянувши за участю представників:

Міністерства оборони України - Субботіна О.М.,

товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД» - Кондри О.Я.,

Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» -

Підлісного Ю.С.,

заяву Міністерства оборони України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2015 р. у справі

№ 914/2062/14 за позовом заступника Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» до Головного управління юстиції у Львівській області, товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД», приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» про визнання недійсним результатів прилюдних торгів і застосування наслідків недійсності правочину,

в с т а н о в и л и:

Заступник Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України (далі - прокурор) в інтересах Міністерства оборони України, Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» (далі - ДП «Львівський військовий лісокомбінат») звернувся до господарського суду Львівської області із позовом до Головного управління юстиції у Львівській області, товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД» (далі - ТОВ «Трентова ЛТД»), приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП

«СП «Юстиція») про визнання недійсними результатів прилюдних торгів і застосування наслідків недійсності правочину

В обґрунтування позовної заяви прокурор послався на те, що відчуження нерухомого майна, належного ДП «Львівський військовий лісокомбінат», було здійснено з порушенням норм ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2013_01_19/pravo1/T012864.html?pravo=1>, а Головним управлінням юстиції у Львівській області незаконно було арештовано та описано нерухоме майно, закріплене на праві господарського відання за ДП «Львівський військовий лісокомбінат», яке в подальшому було примусово реалізовано на прилюдних торгах.

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.09.2014 р. у цій справі, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 р., у задоволенні позову прокурора відмовлено. У частині позовних вимог заявлених до ПП «СП «Юстиція», провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015 р. касаційну скаргу тимчасово виконуючого обов'язки військового прокурора Західного регіону України залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 р. - без змін.

Суд касаційної інстанції обґрунтував своє рішення тим, що примусово відчужене майно не забезпечує виробничої діяльності боржника, реалізація цього майна відбулася у процесі виконавчого провадження відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» з метою виконання рішень щодо виплати заробітної плати.

Міністерство оборони України у порядку ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2015 р. у справі № 914/2062/14 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 20.05.2015 р. справу

№ 914/2062/14 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження щодо перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2015 р. у цій справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, між відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та ПП «СП «Юстиція» було укладено договори від 20.06.2013 р.

№ 03/229/13/а, від 12.07.2013 р. № 03/263/13/а та від 12.09.2013 р.

№ 03/345/13/а про надання послуг по організації і проведенню торгів з реалізації арештованого нерухомого майна у зведеному виконавчому провадженні № 7/В6/2013 про стягнення з ДП «Львівський військовий лісокомбінат» заборгованості по заробітній платі.

ПП «СП «Юстиція» за відповідними заявками відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та на виконання зазначених договорів провело прилюдні торги 07.11.2013 р. і 03.12.2013 р. із відчуження нерухомого майна, а саме: приміщення трансформаторної підстанції,

пл. 17,9 кв. м, будівлі дільниці ширвжитку, пл. 146,2 кв. м, приміщення дільниці столярних плит (будівля № 2), загальною пл. 848,0 кв. м, частини приміщень сушильних камер і теплопункту, пл. 280,7 кв. м, і відчуження нерухомого майна - адміністративної будівлі комбінату під літ. А-4 загальною площею 1 714,5 кв. м, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 3, які належало до основних засобів виробництва державного підприємства.

Переможцем прилюдних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна, було визнано ТОВ «Трентова ЛТД».

За результатами прилюдних торгів, проведених 11.11.2013 р., нерухоме майно, зокрема частину приміщень сушильних камер і теплопункту, пл. 280,7 кв. м придбане ТОВ «Трентова ЛТД» за ціною 116 000,00 грн; половина приміщення трансформаторної підстанції ТП 600, пл. 17,9 кв. м, придбане - ТОВ «Трентова ЛТД» за ціною 9 500,00 грн; будівля дільниці ширвжитку, пл. 146,2 кв. м і будівля дільниці столярних плит (будівля

№ 2), загальною пл. 848,0 кв. м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 3 придбано ТОВ «Трентова ЛТД» за 113 000,00 грн.

За результатами прилюдних торгів, проведених 09.12.2013 р., нерухоме майно, зокрема адміністративну будівлю комбінату літ. А-4 загальною площею 1 714,5 кв. м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 3 - придбано ТОВ «Трентова ЛТД» за ціною 1 387 000,00 грн.

Судами встановлено, що кошти за придбане нерухоме майно перераховано ТОВ «Трентова ЛТД» на рахунок відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області у повному обсязі.

Згідно з п. 1.1 Статуту ДП «Львівський військовий лісокомбінат» (у новій редакції), який є додатком до наказу Міністра оборони України від 23.11.2012 р. № 794, ДП «Львівський військовий лісокомбінат» засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства оборони України, і майно, яке є предметом цього спору, перебувало на праві господарського відання у

ДП «Львівський військовий лісокомбінат».

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_983/ed_2015_02_12/pravo1/T030436.html?pravo=1> право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

За змістом ст. 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державного підприємства.

Згідно зі ст. 2 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2013_01_19/pravo1/T012864.html?pravo=1>Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Також слід врахувати, що Конституційний Суд України у п. 3.3 рішення від 10.06.2003 р. у справі № 1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) роз'яснив, що за змістом ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об'єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Отже, за наведених обставин судам слід було виходити із того, що згідно з ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

У визначенні основних засобів судам належало керуватися положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби» затвердженим наказом Міністерством фінансів України від 27.04.2000 р. № 92, яким визначено засади формування в бухгалтерському обліку підприємства інформації про основні засоби, необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції.

Фактичне використання чи невикористання цього майна у господарській діяльності підприємства в силу Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» не має визна

чального значення.

Таким чином, дія мораторію не поширюється тільки на оборотні активи, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців із дати складення балансу.

З огляду на вид і склад майна, яке було реалізоване з прилюдних торгів, посилання судів на те, що спірне нерухоме майно не забезпечувало ведення виробничої діяльності боржника - ДП «Львівський військовий лісокомбінат», як на підставу для незастосування мораторію, не відповідають вимогам закону.

Судами було встановлено, що вартість реалізованого на прилюдних торгах майна становить 1 625 500,00 грн, з яких на погашення боргу по заробітній платі спрямовано 320 100,00 грн. Решту коштів використано на погашення грошових зобов'язань перед державою та іншими особами, але не враховано, що на примусове задоволення таких вимог поширювався мораторій згідно із Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

За таких обставин слід дійти висновку, що зведене виконавче провадження із включенням до нього виконавчих документів про стягнення боргів, які підпадають під дію мораторію, призвело до недотримання заборони на примусову реалізацію майна державного підприємства і внаслідок порушення судами вимог ст.ст. 32, 43 ГПК України неможливо розмежувати у реалізованому майні частину, яка стосується задоволення вимог, що не підпадають під дію мораторію.

Отже, реалізація майна з прилюдних торгів відбулася з порушенням встановленого мораторію, а тому укладені за результатами торгів угоди не відповідають вимогам закону. У зв'язку з наведеним висновок судів про те, що торги відбулися згідно зі встановленими правилами слід визнати передчасним, оскільки суди не перевіряли правильності оцінки майна та інших обставин дотримання встановленого порядку проведення торгів. Також суди не врахували, що дії державного виконавця щодо визначення складу майна, яке підлягає реалізації з прилюдних торгів, а також щодо його оцінки, безпосередньо формують суттєві умови угод купівлі-продажу, а тому можливість їх окремого оскарження у порядку ст. 1212 ГПК України не усуває тієї обставини, що незаконні дії державного виконавця можуть бути одночасно і підставою недійсності укладеного на прилюдних торгах правочину у зв'язку із недодержанням в момент його вчинення вимог закону.

Враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод з купівлі-продажу, відповідно до ч.ч. 1-3, 6 ст. 203 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> та ч. 1 ст. 205 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843243/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> така угода може визнаватися недійсною у судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення встановлених законом вимог.

Приписами ст. 215 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Крім того, суди не врахували, що з 01.01.2013 р. набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено інший порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства. Положення цього Закону підлягали застосуванню при вирішенні спору, але обставини, пов'язані з його застосуванням, судами не встановлювалися в порушення вимог процесуального закону.

Таким чином, суди припустилися неоднакового і неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Відповідно до ст. 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати і перевіряти докази та надавати їх оцінку. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне і обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Неоднакове і неправильне застосування судами положень ст. 43 ГПК України перешкоджає подальшому провадженню у справі шляхом ухвалення Верховним Судом України нового рішення за наявної неповноти з'ясування обставин справи, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції, згідно п. п. "а" п.1 ч. 2 ст. 11125 ГПК України.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125, 11128

ГПК України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву Міністерства оборони України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2015 р. у справі № 914/2062/14 задовольнити.

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.09.2014 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 р., постанову Вищого господарського суду України від 25.02.2015 р у справі

№ 914/2062/14 скасувати.

Справу № 914/2062/14 передати на розгляд до господарського суду Львівської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

ГоловуючийІ.Б. Шицький Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема

Правова позиція

У даній справі зведене виконавче провадження із включенням до нього виконавчих документів про стягнення боргів, які підпадають під дію мораторію, призвело до недотримання заборони на примусову реалізацію майна державного підприємства і внаслідок порушення судами вимог ст.ст. 32, 43 ГПК України неможливо розмежувати у реалізованому майні частину, яка стосується задоволення вимог, що не підпадають під дію мораторію.

Отже, реалізація майна з прилюдних торгів відбулася з порушенням встановленого мораторію, а тому укладені за результатами торгів угоди не відповідають вимогам закону. У зв'язку з наведеним висновок судів про те, що торги відбулися згідно зі встановленими правилами слід визнати передчасним, оскільки суди не перевіряли правильності оцінки майна та інших обставин дотримання встановленого порядку проведення торгів. Також суди не врахували, що дії державного виконавця щодо визначення складу майна, яке підлягає реалізації з прилюдних торгів, а також щодо його оцінки, безпосередньо формують суттєві умови угод купівлі-продажу, а тому можливість їх окремого оскарження у порядку ст. 1212 ГПК України не усуває тієї обставини, що незаконні дії державного виконавця можуть бути одночасно і підставою недійсності укладеного на прилюдних торгах правочину у зв'язку із недодержанням в момент його вчинення вимог закону.

Враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод з купівлі-продажу, відповідно до ч.ч. 1-3, 6 ст. 203 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> та ч. 1 ст. 205 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843243/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> така угода може визнаватися недійсною у судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення встановлених законом вимог.

Приписами ст. 215 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Суддя

Верховного Суду України І.Б. Шицький