Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до військової частини А1349 (далі - ВЧ), Командування повітряних сил Збройних Сил України та Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,

в с т а н о в и л а:

У липні 2007 року ОСОБА_9 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії ВЧ, Командування повітряних сил Збройних Сил України та Міністерства оборони України щодо невиплати йому грошової компенсації за речове майно при звільненні в запас із лав Збройних Сил України та стягнути з ВЧ на його користь грошову компенсацію в сумі 1095 грн 68 коп. за неотримане речове майно до 11 березня 2000 року та в сумі 3077 грн 31 коп. за неотримане до 16 вересня 2006 року речове майно.

На обґрунтування позову ОСОБА_9 послався на те, що при звільненні з військової служби йому всупереч положенням чинного законодавства не виплачено грошову компенсацію за речове майно, яке він не отримував під час проходження служби.

Івано-Франківський міський суд постановою від 24 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2009 року, позовні вимоги задовольнив частково: постановив стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_9 4172 грн 99 коп. грошової компенсації за неотримане речове майно; в задоволенні решти позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 10 жовтня 2013 року постанову Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2009 року скасував у частині стягнення з ВЧ на користь ОСОБА_9 3077 грн 31 коп. грошової компенсації за речове майно, не отримане після березня 2000 року, та відмовив у задоволенні позову в цій частині. В частині стягнення з ВЧ грошової компенсації за речове майно, не отримане до березня 2000 року, в розмірі 1095 грн 68 коп. рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ВЧ звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції законодавства про стягнення на користь військовослужбовців грошової компенсації за неодержане у період проходження служби речове майно до березня 2000 року, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2013 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав копії постанов Вищого адміністративного суду України від 26 січня та 22 листопада 2012 року (справи №№ К-50810/09 та К-36486/10 відповідно) та 16 липня 2013 року (справи №№ К/9991/92429/11, K/9991/41629/11).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 листопада 2013 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви копіях судових рішень, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, що діяла до 11 березня 2000 року; далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас аналіз рішень суду касаційної інстанції у справі, що розглядається та тих, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наведені у заяві доводи, дає підстави для висновку про відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки предметом розгляду судами у зазначених справах були відносини, які виникли у період дії різних редакцій Закону №2011-ХІІ. Суди застосовували різні норми матеріального права, а отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, застосувавши статтю 9 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, що діяла до 11 березня 2000 року), виходив з того, що оскільки на час виникнення спірних відносин обмежень щодо виплати грошової компенсації за речове майно, не одержане до 11 березня 2000 року, не існувало, позивач має право на грошову компенсацію за речове майно, яке не було йому видано до цього періоду.

Натомість у судових рішеннях, наданих заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції, перевіряючи правильність рішень судів попередніх інстанцій, статтю 9 Закону № 2011-ХІІ у згадуваній редакції не застосовував та правової позиції щодо її застосування до спірних відносин не висловлював. Зі змісту наведених рішень не вбачається, що правовідносини у цих справах виникли в період дії Закону № 2011-ХІІ у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 1 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», яким було зупинено дію статті 9 Закону № 2011-XII в частині права військовослужбовців на одержання речового майна і продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви військової частини А1349 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. ГусакП.В. Панталієнко О.А. КороткихО.Б. Прокопенко О.В. Кривенда О.О. Терлецький В.Л. Маринченко