Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області (далі - Райдержадміністрація) в особі державного реєстратора Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області (далі - державний реєстратор), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Мелихівське» (далі - Товариство), ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії державного реєстратора по здійсненню 1 листопада 2007 року державної реєстрації змін до установчих документів Товариства; зобов'язати скасувати згадану реєстрацію змін до установчих документів Товариства та виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційний запис № 1 467 1050015 000147 від 1 листопада 2007 року, оскільки вважає, що такими діями порушені вимоги статей 60, 61, 63, 65, 67 Сімейного кодексу України (далі - СК), що регулюють порядок розпорядження майном спільної сумісної власності, статей 27, 29 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 755-IV).

Суди встановили, що у 2005 році створено та зареєстровано Товариство із статутним капіталом розподіленим між ОСОБА_9 частка якого у статутному капіталі становить 90 відсотків, ОСОБА_10 частка у статутному капіталі - 5 відсотків та ОСОБА_11 частка у статутному капіталі - 5 відсотків.

1 листопада 2007 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підписали нотаріально посвідчені заяви, у яких просили збори учасників Товариства надати згоду на передачу прав учасників Товариства та відчуження ОСОБА_9 своїх часток.

1 листопада 2001 року ОСОБА_9 підписав нотаріально посвідчену заяву, у якій просив збори учасників Товариства надати згоду на відчуження своєї частки громадянину ОСОБА_12 у розмірі 50 відсотків статутного капіталу Товариства.

У той же день, 1 листопада 2007 року був укладений та підписаний протокол загальних зборів учасників Товариства, відповідно до якого загальні збори прийняли рішення перерозподілити частки між учасниками Товариства наступним чином - ОСОБА_9 та ОСОБА_12 належать частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 50 відсотків кожному.

Відповідно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виключено, а ОСОБА_12 включено до складу учасників Товариства. Цим же протоколом затверджено Статут Товариства в новій редакції.

Зміни до статутних документів Товариства державним реєстратором зареєстровані 1 листопада 2007 року

4 лютого 2011 року ОСОБА_8 з метою отримання інформації про розмір частки її чоловіка в статутному капіталі Товариства, звернулась до державного реєстратора Райдержадміністрації та отримала витяг та довідку станом на вказану дату з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно з яким частки у статутному капіталі Товариства належать ОСОБА_9 у розмірі - 50 відсотків та ОСОБА_12 у розмірі - 50 відсотків.

На обґрунтування позову ОСОБА_8 вказала, що вважала, що частка, яка належить її чоловікові у статутному капіталі Товариства - 90 відсотків. На її думку, подальші зміни в установчих документах Товариства та їх реєстрація відбулися протиправно, оскільки ця частка, була спільним майном подружжя, а її чоловік, з яким вона перебуває в шлюбі - ОСОБА_9 незаконно розпорядився спільним майном подружжя. Крім того, посилається на договір про регулювання майнових відносин між подружжям від 23 травня 2007 року, у якому, вказано, зокрема, що на праві спільної сумісної власності подружжю належить частка в статутному капіталі Товариства у розмірі 90 відсотків від загального складеного капіталу Товариства.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 17 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2011 року позов задовольнив. При цьому суди вказали, що оскільки державному реєстратору були надані лише заяви, в яких засновники просили загальні збори товариства надати згоду на передачу прав засновників та відчуження належних їм часток. Однак, заяви про вихід з товариства та документи про передачу прав засновників та відчуження належних їм часток в матеріалах реєстраційної справи відсутні. Державному реєстратору були надані реєстраційні картки, в яких було відображено зміну складу учасників товариства, проте вказані в картках відомості не відповідали відомостям зазначеним у документах, зокрема змісту заяв учасників. За таких обставин, державний реєстратор мав відмовити у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів Товариства з підстав, передбачених статтею 27 Закону № 755-IV.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 жовтня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови в проведенні державної реєстрації змін до установчих документів Товариства, відповідно до Закону № 755-IV, оскільки для її проведення у відповідача булі наявні всі необхідні документи передбачені Законом №755-IV.

Крім того вказав, що некоректним є посилання судів попередніх інстанцій на порушення державним реєстратором норм СК щодо спільної власності подружжя, оскільки державний реєстратор, як посадова особа, яка від імені держави здійснює державну реєстрацію зокрема юридичних осіб не є суб'єктом сімейних особистих немайнових та/чи майнових відносин, що регулюються зазначеним кодексом. Крім того, при вчиненні реєстраційних дій, державний реєстратор не зобов'язаний Законом № 755-IV перевіряти дотримання заявником норм СК.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом частини третьої статті 29 Закону № 755-IV, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2015 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2011 року.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2011 року (№ К-23494/08), у якій, на думку позивача по іншому та правильно судом касаційної інстанції застосовано частину третю статті 29 Закону № 755-IV.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України постановою від 15 жовтня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для відмови в проведенні державної реєстрації змін до установчих документів Товариства.

Водночас у справі, рішення у якій Товариство надало на підтвердження наявності різного правозастосування касаційний суд дійшов висновку про неправомірність реєстрації Яворівською районною державною адміністрацією Львівської області нової редакції Статуту консорціуму «Концесійні транспортні магістралі» (далі - Консорціум) в частині переходу права власності і реєстрації у статуті частки одного з учасників Консорціуму, яка не була набута у встановленому законом порядку, а саме - у матеріалах, наданих для реєстрації змін до Статуту відсутня копія заяви про уступку частки в статутному капіталі Консорціуму або інші цивільно-правові договори, які підтверджують перехід права власності на частку в статутному капіталі Консорціуму.

Отже, ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень стало наслідком встановлення різних обставин справ, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Мелихівське» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький