Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ялті Автономної Республіки Крим (далі - управління ПФУ) про скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати рішення управління ПФУ від 17 грудня 2012 року № 27 про відмову у задоволенні його заяви від 7 грудня 2012 року щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ) та зобов'язати відповідача зарахувати час проходження ним військової служби у Збройних Силах у період з 1 серпня 1986 року по 31 січня 1995 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене статтею 50-1 Закону № 1789-XII для прокурорів і слідчих.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 1 серпня 1986 року по 12 травня 2008 року, загальна вислуга років на військовій службі складає 22 роки 9 місяців 22 дні, а саме: у Збройних Силах у період з 1 серпня 1986 року по 31 січня 1995 року - 8 років 4 місяці 27 днів календарної вислуги років, з яких курсантом вищого військового навчального закладу - 3 роки 11 місяців 3 дні (з 1 серпня 1986 року по 28 червня 1990 року) та офіцером Збройних Сил - 4 роки 6 місяців 27 днів (із 28 червня 1990 року по 30 січня 1995 року), плюс 1 рік пільгової вислуги років (проходження військової служби протягом 2 років 2 місяців 20 днів у віддалених районах Крайньої Півночі колишнього СРСР із розрахунку 1 рік служби за 1,5 роки), що разом становить 9 років 4 місяці 27 днів; на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України (у військовій прокуратурі) у період з 31 січня 1995 року по 12 травня 2008 року - 13 років 3 місяці 22 дні.

7 грудня 2012 року позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII, додавши до заяви всі необхідні для призначення пенсії документи.

17 грудня 2012 року управління ПФУ рішенням № 27 відмовило у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 7 грудня 2012 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1789-XII.

Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим постановою від 4 березня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року, адміністративний позов задовольнив: скасував рішення управління ПФУ від 17 грудня 2012 року № 27 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 7 грудня 2012 року щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1789-XII; зобов'язав відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII з моменту подання заяви, тобто з 7 грудня 2012 року, з урахуванням періоду військової служби з 1 серпня 1986 року по 31 січня 1995 року, в тому числі з обчисленням пільгової вислуги років, та на підставі довідок про грошове забезпечення за 60 календарних місяців підряд.

Вищий адміністративний суд України постановою від 18 грудня 2014 року скасував постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 березня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалив нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1. задовольнив частково.

Визнав протиправним рішення управління ПФУ від 17 грудня 2012 року № 27 в частині незарахування часу проходження ОСОБА_1 навчання курсантом Сімферопольського вищого військово-політехнічного будівельного училища з 1 серпня 1986 року по 28 червня 1990 року, яке прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби, до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене статтею 50-1 Закону № 1789-XII для прокурорів і слідчих.

Зобов'язав управління ПФУ зарахувати до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років працівникам прокуратури, час проходження ОСОБА_1 навчання курсантом Сімферопольського вищого військово-політехнічного будівельного училища з 1 серпня 1986 року по 28 червня 1990 року, яке прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частин першої та п'ятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 7 лютого та 6 червня 2013 року, 13 лютого 2014 року (№№ К/9991/50554/12, К/9991/30835/12, К/9991/49951/12 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суд України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що статтею 50-1 Закону № 1789-XII не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 20-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років за вказаною статтею.

У наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування норм права судових рішеннях суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку, ніж у справі, про перегляд якої порушує питання заявник, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про зарахування до 20-річного стажу роботи позивачів, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, строку проходження військової служби на офіцерських посадах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури регулюється Законом № 1789-XII.

Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю.

Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Згідно з частиною п'ятою вищевказаної статті до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Тобто статтею 50-1 спеціального Закону № 1789-ХІІ не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 20-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років за вказаною статтею.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», частини першої статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 56 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» час проходження ОСОБА_1 військової служби з 28 червня 1990 року до 30 січня 1995 року зараховується до загального трудового стажу, однак зазначений період не може бути зарахований до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ для прокурорів і слідчих.

Згідно з частиною десятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ прокурорам і слідчим, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором, у тому числі на умовах, передбачених статтею 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу». Військові прокурори і слідчі військових прокуратур при звільненні з військової служби мають право на одержання пенсії відповідно до цієї статті або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців.

Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії була викладена у постанові від 20 січня 2015 року № 21-555а14.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. ВолковО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький