Постанова ВССУ від 28.02.2024 року у справі №495/6360/19

Друк

Пошук

13

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ ( ВССУ )

Історія справи

Постанова ВССУ від 28.02.2024 року у справі №495/6360/19

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 495/6360/19

провадження № 61-3191св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_5 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до судуз позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради про визнання рішень недійсними, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір - ОСОБА_6 , після смерті якої залишилася спадщина, яка складається, зокрема із земельної ділянки площею 0,0755 га та садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 083076 від 12 квітня 1999 року та свідоцтва про право власності від 26 березня 2001 року вищезазначені земельна ділянка та садовий будинок належали ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_7 19 серпня 2014 року склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, все те, що на день смерті буде їй належати і на що за законом матиме право, заповіла ОСОБА_8 .

ОСОБА_8 прийняв спадщину, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, а його спадкоємцем був ОСОБА_9 , який прийняв спадщину, але не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки в липні 2016 року також помер.

За життя 27 квітня 2016 року ОСОБА_9 склав заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б не склалось, все те, що на день смерті буде йому належати і на що за законом матиме право, заповів ОСОБА_6 .

У встановлений законом строк 12 серпня 2016 року ОСОБА_6 звернулася до П`ятої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_9 , але не отримала свідоцтва про право на спадщину, так як ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

ОСОБА_6 є матір`ю позивачки та дочкою ОСОБА_10 , які звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини і П`ятою одеською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 120/2017.

15 травня 2019 року позивачка звернулася до Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса, до якої було передано спадкову справу № 120/2017, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , однак постановою державного нотаріуса від 16 травня 2019 року їй було відмовлено, оскільки вона не має оригіналів правовстановлюючих документів.

Таким чином позивачка не може реалізувати своє право на спадщину, оскільки, після смерті ОСОБА_7 , яка була власницею спірних земельної ділянки та будинку, усі спадкоємці спадщину приймали, але не оформлювали належним чином документів на спадкове майно. Позивачка не має доказів на підтвердження родинних відносин та прийняття спадщини між усіма вище перерахованими родичами. Однак, за її даними всі документи наявні у матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6 , яка містить у собі спадкові справи до майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , з яких вбачається, що ОСОБА_1 є спадкоємцем спірних земельної ділянки та садового будинку.

Після смерті матері, відкриття спадкової справи та визначення кола спадкоємців, позивачка отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 02 квітня 2019 року № 161932074, з якої дізналася, що спірна земельна ділянка площею 0,0755 га за адресою: АДРЕСА_2 ), ділянка НОМЕР_1 належала ОСОБА_2 . Право власності за ОСОБА_2 було зареєстровано комунальним підприємством «Департамент державної реєстрації» на підставі рішення Затоківського селищної ради від 29 вересня 2015 року № 3886.

При цьому за інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 27 травня 2019 року № 168107627 на час звернення до суду з позовом спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_4 , який зареєстрував своє право власності на підставі рішення Затоківської селищної ради від 29 листопада 2017 року, серія та номер 419.

Таким чином, оскільки ОСОБА_7 (власниця земельної ділянки) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а вже 29 вересня 2015 року було прийнято рішення Затоківської селищної ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , то має місце порушення порядку спадкування майна та передання його у власність сторонній особі незаконним способом.

Селищною радою не надано жодних пояснень щодо прийнятого рішення про передачу земельної ділянки, яка не знаходилась у комунальній власності громади, сторонній особі вже через місяць після смерті ОСОБА_7 . Навіть не пройшло шість місяців для встановлення кола спадкоємців.

Якщо майно належало на праві приватної власності особі, а в неї не виявилось би спадкоємців, то селищна рада зобов`язана була звернутись до суду із вимогами про визнання спадщини відумерлою, але цього зроблено не було.

В матеріалах реєстраційної справи знаходиться оскаржуване рішення Затоківської селищної ради від 29 вересня 2015 року, серія та номер 3886, з якого вбачається, що пунктом другим спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_2 , при цьому немає жодної згадки про підставу такого передання.

Теж саме стосується рішення Затоківської селищної ради від 29 листопада 2017 року, серія та номер 419, яким спірну земельну ділянку було передано у власність ОСОБА_4 .

Садовий будинок належить ОСОБА_3 , який зареєстрував своє право власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2019 року, серія та номер 357, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В. Однак незрозуміло, яким чином невідома особа купила будинок, який належав на праві власності ОСОБА_7 та повинен був перейти до її спадкоємців.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсними рішення Затоківської селищної ради від 29 вересня 2015 року № 3886, яке є підставою передачі земельної ділянки площею 0,0755 га за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_2 ;

- визнати недійсними рішення Затоківської селищної ради від 29 листопада 2017 року, серія та номер 419, яке є підставою передачі земельної ділянки площею 0,0755 га за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_4 ;

- визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 квітня 2019 року, серія та номер 357, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., за яким було передано у власність ОСОБА_3 садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Гареєва Є. Ш. ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2019 рокудо участі у справі як співвідповідача залучено ОСОБА_5 .

Також за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Сорокалет С. І. ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 лютого 2021 року неналежного відповідача - Затоківську селищну раду Білгород-Дністровської міської ради замінено на належного - Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області.

У травні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гареєв Є. Ш. подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій посилався на те, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є дві особи - її дочка ОСОБА_1 та матір ОСОБА_10 , тому позивач просить:

- визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гареєв Є. Ш. звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що після прийняття оскаржуваних рішень Затоківської селищної ради спірна земельна ділянка була також предметом інших правочинів, тому остаточно просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 квітня 2019 року, серія та номер 358, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12 липня 2019 року, серія та номер 819, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., за яким ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року у складі судді Заверюхи В. О. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спадкодавець ОСОБА_6 за життя у встановленому порядку не набула право власності на спірні земельну ділянку та садовий будинок, тому це майно не є об`єктом спадкування і не увійшло до спадкової маси. У зв`язку з цим за позивачем не може бути визнано право власності на вказане майно, що свідчить про відсутність порушеного права позивача стосовно нього.

Інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимоги про визнання права власності в порядку спадкування, тому також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2023 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_7 , яка була власником спірного нерухомого майна, всі наступні спадкоємці фактично спадщину приймали, але внаслідок смерті не встигли оформити право власності на майно.

При цьому, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 350/1850/17 (провадження № 61-42603св18), той факт, що спадкоємець за життя не оформив свого права на спадкове майно після смерті спадкодавця, не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у його спадкоємців, оскільки відповідно до частини третьої статті 1296 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, яка складається, у тому числі, із садового будинку та земельної ділянки площею 0,0076 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_10 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , які у шестимісячний строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, а інші спадкоємці відсутні, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Отже, наведені судом першої інстанції мотиви відмови у задоволенні позовних вимог про визнання рішень органу місцевого самоврядування недійсними, визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна є помилковими, так як ці позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Матеріали справи не містять відомостей щодо повернення, залишення без розгляду заяви сторони позивача про збільшення позовних вимог і місцевий суд в оскаржуваному судовому рішенні не навів висновків щодо розгляду заявлених стороною позивача збільшених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23 квітня 2019 року, серія та номер 358, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, за адресою: АДРЕСА_1 , а також - про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 липня 2019 року, серія та номер 819, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., за яким ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, за адресою: АДРЕСА_1 . Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що він позбавлений можливості переглянути законність та обґрунтованість рішення в цій частині у зв`язку з його відсутністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_3 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 26 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц та від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Яремку В. В., судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В. від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

09 травня 2023 року справа № 495/6360/19 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_11 , на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_8 як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_7 в шестимісячний строк не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Тому прав на майно, що належало ОСОБА_7 , у ОСОБА_8 не виникло.

Таким чином батько померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , а після його смерті - ОСОБА_6 не успадкували та не могли успадкувати права на спірні садовий будинок і земельну ділянку, адже у спадкодавців за життя не виникало таких прав.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

18 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гареєв Є. Ш. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі правові висновки суду касаційної інстанцій не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 17 серпня 2015 року.

З копій свідоцтва на право власності від 26 березня 2001 року, яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 15 листопада 2000 року № 305 та державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 083076, що виданий на підставі рішення VІ сесії ХХІІІ скликання Затоківської селищної ради від 30 грудня 1998 року № 19, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 552, судами встановлено, що на час смерті ОСОБА_7 на праві власності належали земельна ділянка площею 0,0076 га та садовий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_7 19 серпня 2014 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білик В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1376, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, все те, що на день смерті буде їй належати і на що за законом матиме право, заповідала ОСОБА_8 .

Разом з тим, рішенням Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 29 вересня 2015 року, серія та номер 3886, було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак відомостей про витребування вказаної земельної ділянки від попереднього власника, припинення права власності попереднього власника на цю земельну ділянку матеріали справи не містять.

ОСОБА_8 як спадкоємець за заповітом в шестимісячний строк після смерті ОСОБА_7 не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 28 жовтня 2015 року.

15 грудня 2015 року, відповідно до статті 1270 ЦК України, у встановлений законом строк до П`ятої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернувся його батько - ОСОБА_9 . Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 14 серпня 1984 року.

ОСОБА_9 як спадкоємець не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки у липні 2016 року помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 19 липня 2016 року.

За життя 27 квітня 2016 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом П`ятої одеського державної нотаріальної контори Данкогло В. В., зареєстрований в реєстрі за № 2-232, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б не склалось, все те, що на день смерті буде йому належати і на що за законом матиме право, заповідав ОСОБА_6 .

У встановлений законом строк 12 серпня 2016 року ОСОБА_6 звернулася до П`ятої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_9 , після чого було заведено спадкову справу № 226/2016.

18 лютого 2017 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на частину спадщини за заповітом, після смерті ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 20 лютого 2017 року.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, яка складається, в тому числі, із земельної ділянки площею 0,0076 га та садового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_6 заповіт не склала, тому спадкування її майна здійснюється за законом.

Позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 25 серпня 1979 року.

Як вбачається із копії спадкової справи № 120/2017, яка заведена після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 звернулася до П`ятої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

06 жовтня 2017 року до П`ятої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 звернулася ОСОБА_10 , яка є матір`ю померлої ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 від 28 січня 1950 року.

Таким чином, після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , які прийняли спадщину, подавши у шестимісячний строк заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, за наявними у справі матеріалами судами не встановлено.

Однак постановою державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі від 16 травня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у вчинені нотаріальної дії щодо спадкового майна - земельної ділянки площею 0,0076 га та садового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки державна реєстрація права власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. В матеріалах спадкової справи № 120/2017 до майна померлої ОСОБА_12 відсутні документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку на ім`я спадкодавця.

Крім того, в постанові державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі від 16 травня 2019 року зазначено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано за іншим власником.

Рішенням Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 29 листопада 2017 року, серія та номер 419, було передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 5110300000:02:022:0102, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 23 квітня 2019 року, серія та номер 357, ОСОБА_2 продав та передав у власність, а ОСОБА_3 купив та прийняв у власність садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку та садовий будинок в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядається лише в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (статті 1261-1262 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Таким чином, спадкова трансмісія - це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті (трансмітент), до його спадкоємців (трансміссар), тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.

Об`єктом спадкової трансмісії є суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було реалізоване спадкоємцем у зв`язку з його смертю.

До трансміссара переходить лише можливість прийняття спадщини або відмовитися від її прийняття, якою особа може скористатися, а не безпосередньо спадкове майно. Перехід же спадкового майна є наслідком реалізації права на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Не належить до об`єкта спадкової трансмісії право на прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті трансмітента, адже це є самостійним суб`єктивним правом, відмінним від права на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця. У разі застосування механізму спадкової трансмісії мають місце дві спадщини, що відкрилися: 1) після смерті спадкодавця та 2) після смерті трансмітента.

Трансміссар має право на прийняття спадщини в порядку трансмісії та спадщини, що відкрилася після трансмітента. Це два самостійних суб`єктивних цивільних права, які можуть бути реалізовані незалежно одне від одного. Спадкоємці трансмітента можуть прийняти спадщину в порядку спадкової трансмісії і відмовитися від прийняття спадщини або, навпаки, можуть прийняти спадщину після смерті трансмітента і відмовитися від прийняття спадщини, що відкрилася у зв`язку зі смертю першого спадкодавця. Дії трансміссарів у цих двох самостійних правовідносинах незалежні та мають різні правові наслідки.

Таким чином, перехід права на прийняття спадщини відповідно до статті 1276 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента. Трансміссар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває спадкової маси не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця. Утім до трансміссара переходить право не лише прийняти спадщину, а й відмовитися від її прийняття, адже спадкоємець завжди має варіантність поведінки - він не зобов`язаний набувати тих прав і обов`язків, що мав за життя спадкодавець та які не припинилися внаслідок його смерті.

Застосування механізму спадкової трансмісії як юридичної фікції (закон виходить з того, що оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв) можливе за наявності послідовної сукупності таких умов-фактів (юридичний склад): 1) смерть спадкодавця; 2) закликання до спадкування спадкоємця-трансмітента; 3) смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку на прийняття спадщини (смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця); 4) право на прийняття спадщини або відмова від її прийняття після смерті спадкодавця не було здійснене трансмітентом; 5) трансмітент має спадкоємця (трансміссара), який закликається до спадкування після смерті трансмітента; 6) трансміссар в установлений законом строк здійснив своє право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19, на яку послався заявник в касаційній скарзі.

В постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц, на яку також послався заявник в касаційній скарзі, зроблено висновок щодо застосування статті 1266 ЦК України та вказано, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що власник спірного нерухомого майна - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і спадщину за заповітом після неї прийняв ОСОБА_8 , однак не отримав свідоцтво про право на спадщину, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 (тобто через два місяці) помер, а його спадкоємцем був ОСОБА_9 , який прийняв спадщину, так як 15 грудня 2015 року (тобто ще через два місяці) звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину, так як в липні 2016 року також помер, і після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 (через місяць) ОСОБА_6 звернулася нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом та 18 лютого 2017 року отримала свідоцтво про право на частину спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на зазначене нерухоме майно в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_6 , оскільки це майно увійшло до спадкової масизгідно зі статтею 1276 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц та від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19 є необґрунтованим, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах,а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, Верховний Суд виходить з того, що в касаційній скарзі не наведено доводів на спростування висновків апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень Затоківської селищної ради та договорів купівлі-продажу, а також не наведено аргументів щодо допущених апеляційним судом порушень норм процесуального права, які свідчили б про наявність обов`язкових підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення.

Також Верховним Судом не встановлено передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України правових підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування і не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 26 січня 2023 рокув частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович