Історія справи

Постанова ВП ВС від 29.05.2019 року у справі №826/9341/17
Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №826/9341/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/9341/17

Провадження № 11-318апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування наказу

за касаційними скаргами Мін`юсту на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року (судді Качур І. А., Келеберда В. І., Федорчук А. Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді Кучма А. Ю., Аліменко В. О., Безименна Н. В.)

та ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року (судді Качур І. А., Келеберда В. І., Федорчук А. Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року (судді Кузьменко В. В., Василенко Я. М., Степанюк А. Г.),

УСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту від 12 травня 2017 року № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» й зобов`язати вчинити дії.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 27 грудня 2017 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу Мін`юсту залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року - без змін.

У поданій касаційній скарзі Мін`юст просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року - без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року і закрити провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ОСОБА_1. у відзивах на касаційні скарги Мін'юсту та ОСОБА_5 зазначає про те, наведені у касаційних скаргах доводи є надуманими та такими, що не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. Просить касаційні скарги Мін`юсту та ОСОБА_5 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 травня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Мін`юсту; ухвалою від 3 серпня 2018 року - відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 , а ухвалою від 26 березня 2019 року - передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга Мін 'юсту підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16 березня 2017 року до Мін`юсту надійшла скарга ОСОБА_5 від 15 березня 2017 року на рішення, дії та бездіяльність приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Велікова А. І., приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Степаненко А. М., приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Велікової Н. А. під час реєстрації та оформлення права власності за іншими особами на об`єкт нерухомості.

За результатами розгляду скарги, 12 травня 2017 року Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації складено висновок, згідно з яким Комісія вирішила задовольнити скаргу ОСОБА_5 частково, а саме:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 червня 2013 року № 3499516, 3498762, 3495838, 3496553, 3494770, 3497395, прийняті приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 березня 2014 року № 11813894, прийняте приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н. А.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 4 червня 2015 року № 21827207, 21826168, 21825653, 21824864, 21826687, 21827015, 21823486, прийняті приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Степаненко А.М.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_5 відмовити.

На підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 12 травня 2017 року Мін`юстом видано наказ № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким скаргу ОСОБА_5 від 15 березня 2017 року задоволено частково:

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 червня 2013 року № 3499516, 3498762, 3495838, 3496553, 3494770, 3497395, прийняті приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І.;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 березня 2014 року № 11813894, прийняте приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н. А.;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 4 червня 2015 року № 21827207, 21826168, 21825653, 21824864, 21826687, 21827015, 21823486, прийняті приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Степаненко А.М.

Виконання наказу покладено на Департамент державної реєстрації та нотаріату.

Позивач, не погоджуючись з винесеним наказом, звернувся із цим адміністративним позовом до суду.

Суди, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку про порушення відповідачем порядку розгляду скарги ОСОБА_5 , оскільки відповідач мав прийняти рішення про відмову у задоволенні скарги у зв`язку з пропущенням скаржником строку звернення, а тому наказ Мін`юсту № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» прийнято відповідачем з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню. Судами не досліджувалася правомірність винесення оскаржуваного наказу по суті, враховуючи встановлені вище обставини.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ОСОБА_1. з наказом Мін`юсту від 15 березня 2017 року № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на спірні приміщення внаслідок реєстрації цього нерухомого майна за фізичною особою.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня та 14 червня 2018 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська