Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 823/1508/16

Провадження № 11-1042апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» (далі - ПП «Колос Чигиринщини») до Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області, Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - ТОВ «СП «Нібулон), про визнання протиправним і скасування рішення,

за касаційною скаргою ПП «Колос Чигиринщини»на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року(судді Сорочко Є. О., Межевич М. В., Земляна Г. В.),

УСТАНОВИЛА:

13 жовтня 2016 року ПП «Колос Чигиринщини» звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області від 23 березня 2016 року (індексний номер 28889150) про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1.7520 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розміщеної в адміністративних межах Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, за ТОВ «СП «Нібулон» на підставі укладеного між останнім та ОСОБА_3 договору оренди землі від 25 лютого 2010 року б/н.

Обґрунтовуючи позовні вимоги,ПП «Колос Чигиринщини» послалося на те, що державний реєстратор, ухвалюючи оскаржуване рішення, всупереч вимогам Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», здійснив реєстрацію права оренди земельної ділянки, щодо якої вже було зареєстровано право оренди за іншим суб'єктом, право землекористування якого не було припинено.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 30 січня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

У ході розгляду справи суд установив таке.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,7520 га, кадастровий номер НОМЕР_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, виданий Чигиринською районною державною адміністрацією).

30 травня 2011 року ОСОБА_3 та ПП «Колос Чигиринщини» строком на 5 років уклали договір оренди землі № 55, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області 20 квітня 2012 року. 31 липня 2015 року до цього договору укладено додатковий договір, за умовами якого збільшено розмір орендної плати та продовжено строк договору оренди до 2025 року.

25 лютого 2016 року на підставі додаткового договору до договору оренди землі № 55 за ПП «Колос Чигиринщини» зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, строком на 10 років з правом пролонгації.

23 березня 2016 року державний реєстратор скасував право оренди ПП «Колос Чигиринщини» земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) на підставі рішення (індексний № 28889027).

Цього ж дня державний реєстратор прийняв рішення (індексний № 28889150) про реєстрацію права оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) за ТОВ «СП «Нібулон» на підставі поданого цим товариством договору оренди землі від 25 лютого 2010 року та договору від 1 червня 2016 року про внесення змін до договору оренди землі.

Судом першої інстанції вказано на те, що зазначені рішення державний реєстратор ухвалив на виконання постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 червня 2011 року у справі № 2а-4126/11/1470 за позовом ТОВ «СП «Нібулон», якою, зокрема, зобов'язано відділ Держкомзему в Чигиринському районі Черкаської області скасувати державну реєстрацію договорів оренди землі, у тому числі договору № 449 від 20 вересня 2006 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, та зобов'язано цей орган здійснити державну реєстрацію договорів оренди землі, зокрема щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, який уклали ТОВ «СП «Нібулон» і ОСОБА_3

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки зареєстрованих речових прав на об'єкт нерухомого майна, а саме щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 державним реєстратором встановлено не було (у зв'язку зі скасуванням 23 березня 2016 року права оренди землі за ПП «Колос Чигиринщини»), то у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови ТОВ «СП «Нібулон» у здійсненні 23 березня 2016 року оскаржуваної позивачем державної реєстрації (індексний № 28889150) права оренди цієї земельної ділянки.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 березня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже стосується спору про право.

ПП «Колос Чигиринщини» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі та направлення справи до цього ж суду для продовження її розгляду.

Обґрунтовуючи незаконність ухвали апеляційного суду, скаржник вказує на публічно-правовий характер цього спору, оскільки він виник та пов'язаний зі здійсненням державним реєстратором владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням повноважень та завдань, покладених на нього законом.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «СП «Нібулон» зазначає про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі, оскільки спір між її учасниками носить цивільно-правовий характер, адже стосується речового права на землю.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, ВеликаПалата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельних ділянок, що пов'язане з порушенням права позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ «СП «Нібулон» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ «СП «Нібулон» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 та від 4 вересня 2018 року № 823/2042/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ПП «Колос Чигиринщини» слід залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року- без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. БакулінаН.П. Лященко В.В. БританчукЛ.І. Рогач Д.А. ГудимаО.М. Ситнік В.І. ДанішевськаІ.В. Саприкіна О.С. ЗолотніковО.С. Ткачук О.Р. КібенкоВ.Ю. Уркевич В.С. КнязєвО.Г. Яновська