Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 813/6241/15

Провадження № 11-103апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М ., Лященко Н. П., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича (далі - уповноважена особа Фонду; Банк відповідно) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року (судді Коваль Р. Й., Гудим Л. Я., Святецький В. В.),

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов`язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ньому за рахунок Фонду, за договором від 19 березня 2015 року № 9718-00 на відкриття та обслуговування поточного банківського рахунку фізичної особи (резидента України) в національній валюті;

- зобов`язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду;

- зобов`язати Фонд включити ОСОБА_3 в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28 грудня 2015 року позов задовольнив частково:

- визнав протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ньому за рахунок Фонду, за договором від 19 березня 2015 року № 9718-00 на відкриття та обслуговування поточного банківського рахунку фізичної особи (резидента України) в національній валюті;

- зобов`язав уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ньому за рахунок Фонду, за договором від 19 березня 2015 року № 9718-00 на відкриття та обслуговування поточного банківського рахунку фізичної особи (резидента України) в національній валюті;

- зобов`язав уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду, за договором від 19 березня 2015 року № 9718-00 на відкриття та обслуговування поточного банківського рахунку фізичної особи (резидента України) в національній валюті;

- зобов`язав Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_3 в Загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду.

У задоволенні решти позову суд відмовив.

У ході розгляду справи суд установив таке.

19 березня 2015 року ОСОБА_3 уклала з Банком договір банківського рахунку в національній валюті № 9718-00. Відповідно до пункту 1.1 цього договору, Банк відкрив позивачу поточний рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті України та зобов`язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а позивач зобов`язався оплачувати послуги банку за встановленими тарифами. Як передбачено пунктами 2.3.2, 2.3.3 цього договору, банк прийняв на себе зобов`язання своєчасно здійснювати розрахункові операції та забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок позивача.

19 березня 2015 року на поточний рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_1 від Приватного акціонерного товариства«Дублянський будівельник» надійшли грошові кошти у сумі 199 тис. 800 грн в якості поворотної фінансової позики, яку позивач отримав як працівник цього товариства. На платіжному документі наявний підпис працівника банку та відтиск штампу банку про проведення операції 19 березня 2015 року.

19 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 19 березня 2015 року прийнято рішення № 61 про запровадження в Банку з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації.

Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку призначено Волкова О. Ю .

16 липня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь».

Одночасно з цим було оголошено про початок процедури виплати коштів вкладникам Банку у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом Банку з ринку, але не більше 200 тис. грн.

На офіційному сайті Фонду було опубліковано оголошення про те, що з 17 червня 2015 року Банк розпочинає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився 31 березня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки).

З метою отримання суми відшкодування вкладу ОСОБА_3 засобами телефонного зв`язку за номером гарячої лінії Фонду дізналася про те, що її не було включено до реєстру осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

У зв`язку із наведеним, ОСОБА_3 неодноразово у письмовій формі зверталася до відповідачів із заявами від 23 червня 2015 року та від 7 липня 2015 року про надання інформації щодо включення її до переліку осіб, яким гарантується повернення коштів за рахунок Фонду та вжиття відповідних заходів реагування.

Листом від 24 липня 2015 року № 02-24315/15 Фонд повідомив, що у складеному уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, прізвище позивача відсутнє.

Листом від 27 липня 2015 року № 6820.1/29 уповноважена особа Фонду повідомила про те, що нею визнано сумнівною операцію щодо перерахування 19 березня 2015 року коштів у сумі 199 тис. 800 грн на поточний/вкладний рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_1, у результаті чого відповідні документи передано Банком до правоохоронних органів, а операції за вказаним рахунком тимчасово обмежено.

22 жовтня 2015 року уповноважена особа Фонду надіслала позивачу повідомлення № 9485/16 про нікчемність правочину, а саме договору про надання поворотної фінансової позики від 19 березня 2015 року, укладеного між позивачем та Банком.

Не погоджуючисьіз протиправними, на думку ОСОБА_3 , обмеженням операції за рахунком, відкритому у Банку, та невключенням її до переліку його вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що уповноваженою особою Фонду не доведено наявності правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому така бездіяльність цього відповідача є протиправною.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 серпня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції вказав на те, що цей спір є господарсько-правовим і не має ознак публічно-правового, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому апеляційний суд керувався правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у справі № 826/20410/14, про те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Скаргу мотивовано тим, що спір щодо права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим спором, який не є спором у процесі ліквідації банку, a стосується виконання Фондом владної функції, a саме організації виплат відшкодувань за вкладами. Тому поширювати на цей спір юрисдикцію господарських судів немає підстав.

У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду вказує на те, що цей спір, який виник на стадії ліквідації Банку, не підпадає під юрисдикцію адміністративного суду та має вирішуватися за правилами господарського судочинства. У зв`язку з цим відповідач просить визнати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закрити провадження у справі.

Дослідивши у межах, визначених частиною першою статті 341 КАС у чинній редакції, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до суду за визнанням протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення її до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду,зобов`язанням уповноваженої особи Фонду включити її до такого переліку та подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 , а також зобов`язанням Фонду включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС (у зазначеній редакції)).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС (у відповідній редакції) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час вирішення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VІ) Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 цього Закону, свідчить, про те що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, якимнеобхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» і Закон № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14. Проте за правовою позицієюВеликої Палати Верховного Суду (справи № 910/12294/16, № 910/24198/16, № 910/17448/16), яка відступила від зазначеного висновку Верховного Суду України, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом № 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з мотивів, викладених у зазначеній постанові.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа № 820/11591/15).

Таким чином, закриття провадження у цій справі є помилковим.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу за позовом ОСОБА_3 про визнанняпротиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення її до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, зобов`язання уповноваженої особи Фонду включити її до такого переліку та подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 , а також зобов`язання Фонду включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, то ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Вимоги скаржника про залишення в силі постанови суду першої інстанції не підлягають задоволенню, оскільки прийняття такого рішення можливе лише в разі його апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 рокускасувати.

3. Справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. Бакуліна І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко