Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/15776/18

Провадження № 11-472апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фінанси та кредит» Ірклієнка Ю. П. (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відповідно) до Міністерства юстиції України в особі Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - ВДВС), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Терностар», про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 жовтня 2018 року (суддя Патратій О. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року (судді Шурко О. І., Василенко Я. М., Кузьменко В. В.),

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року уповноважена особа Фонду звернулася до суду із позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця ВДВС у виконавчому провадженні № 53691205, відкритого з примусового виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року в справі № 921/552/16-г щодо неперерахування грошових коштів від реалізації заставного майна на рахунок стягувача - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» як заставодержателя;

- визнати протиправними дії державного виконавця ВДВС у виконавчому провадженні № 53691205, відкритого з примусовою виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року в справі № 921/552/16-г щодо перерахування грошових коштів від реалізації заставного майна на рахунок ТОВ «Терностар»;

- зобов`язати державного виконавця ВДВС здійснити перерахунок грошових коштів, отриманих від реалізації заставною майна АТ «Банк «Фінанси та кредит» щодо примусового виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року в справі № 921/552/16-г, у тому числі й авансового внеску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому суд виходив із того, що оскільки позивач оскаржує дії ВДВС у межах виконавчого провадження № 53691205, відкритого з примусовою виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року у справі № 921/552/16-г, належним судом для розгляду відповідного позову (заяви) є саме Господарський суд Тернопільської області, який видав виконавчий документ.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 4 грудня 2018 року залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, окрім того, зазначив, що оскільки позовні вимоги стосуються періоду до заміни сторони у виконавчому провадженні, тобто коли ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» був стягувачем у виконавчому провадженні № 53691205, відповідно до вимог частини першої статті 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, уповноважена особа Фонду звернулась із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду оскаржує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушень правил предметної юрисдикції, обґрунтовуючи це тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження дій та бездіяльності державного виконавця, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 21 січня 2019 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи убачається таке.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року в справі № 921/552/16-г задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»; стягнуто солідарно з ТОВ «Аріол», Приватного підприємства

«Аріол-Тернопіль» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за договором про відновлювальну кредитну лінію від 15 лютого 2013 року

№ 18-01-13 станом на 21 червня 2016 року в розмірі 2 967 997 грн 56 коп.

24 лютого та 18 вересня 2017 року на примусове виконання судового рішення у справі № 921/552/17-г Господарським судом Тернопільської області видано відповідні накази.

У межах виконавчого провадження № 53691205 державним виконавцем ВДВС було описано та арештоване заставне майно, яке перебувало у заставі ПAT «Банк «Фінанси та кредит» згідно з договором застави від 28 жовтня 2011 року.

У подальшому, державним виконавцем було передано заставні автомобілі на реалізацію Державному підприємству «СЕТАМ», яке кошти від реалізації перерахувало на рахунок ВДВС у квітні 2018 року (по більшості реалізованих автомобілів).

У межах ліквідаційної процедури ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» уповноваженою особою Фонду 3 квітня 2018 року укладено договір з ТОВ «Терностар» про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «Терностар» перейшло право вимоги за договором про відновлювальну кредитну лінію від 15 лютого 2013 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»і ТОВ «Аріол».

На підставі заяви ТОВ «Терностар» про заміну сторони у виконавчому провадженні Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 16 квітня 2018 року замінив сторону виконавчого провадження № 53691205, відкритого з примусового виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року в справі № 921/552/16-г, а саме стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - на ТОВ «Терностар».

У травні 2018 року уповноважена особа Фонду звернулася до державного виконавця та дізналася, що кошти від реалізації заставного майна, отримані на депозитний рахунок ВДВС, останнім перераховано на рахунок ТОВ «Терностар», чим, вважає, порушено вимоги чинного законодавства та права і інтереси ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».

Звернувшись до господарського суду за захистом свої прав, уповноважена особа Фонду отримала ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 13 вересня 2018 року в справі № 921/552/16-г, якою відмовлено у прийнятті до розгляду скарги на дії державного виконавця ВДВС у справі № 921/552/16-г, оскільки, як зазначив суд, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»втратило статус стягувача/сторони виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року у справі № 921/552/16-г, а тому спір з приводу дій/бездіяльності державного виконавця щодо перерахування грошових коштів від реалізації заставного майна підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У зв`язку з наведеним вище уповноважена особа Фонду звернулась із цим позовом до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів.

Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданого уповноваженою особою Фонду позову, зокрема, в частині зобов`язання державного виконавця ВДВС здійснити перерахунок грошових коштів, отриманих від реалізації заставного майна ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» щодо примусового виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року в справі № 921/552/16-г, у тому числі й авансового внеску, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Визначення юрисдикційності скарги/позову залежить від установлення судами таких обставин: чи є вказана скарга реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб`єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації пов`язане поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміється компетенція суду щодо вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів,для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Частиною першою статті 287 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Із наведеного убачається, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку господарського судочинства, визначається розділом VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Статтею 339 ГПК визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 340 ГПК).

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII.

Частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIIIвизначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як убачається з оскаржуваних рішень, суди дійшли висновку, з яким погоджується і Велика Палата Верховного Суду,що оскільки спірні правовідносини у позивача із ВДВС виникли до проведення заміни сторони у виконавчому провадженні № 53691205, відкритого з примусовою виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року у справі № 921/552/16-г, саме суд, який видав виконавчий документ, має вирішувати спір з приводу дій/бездіяльності державного виконавця на користь стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» щодо перерахування грошових коштів від реалізації заставного майна.

Таким чином, скарга ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі уповноваженої особи Фонду щодо оскарження дій/бездіяльності державного виконавцяпід час виконання судового рішення має розглядатись за правилами господарського судочинства.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене касаційну скаргууповноваженої особи Фонду слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фінанси та кредит» Ірклієнка Ю. П. залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкО. С. Золотніков Т. О. АнцуповаО. Р. Кібенко С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук В. І. ДанішевськаВ. Ю. Уркевич Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська