Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.09.2018 року у справі №826/7749/16
Постанова ВП ВС від 16.01.2019 року у справі №826/7749/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/7749/16

Провадження № 11-1121апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Пагера Сергія Миколайовича, як представника приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва Дідович Ірини Вікторівни (далі - приватний нотаріус) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року (суддя Аблов Є. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів Костюк Л. О., Бужак Н. П., Троян Н. М.) у справі за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Аллонж» (далі - ТОВ «Аллонж»), про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса, третя особа ТОВ «Аллонж», у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса від 12 лютого 2016 року № 28221610 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- скасувати внесений приватним нотаріусом запис про право власності від 10 лютого 2016 року № 13236654.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_5 зазначає, що оскаржуване рішення (оскаржуваний запис) прийнято (внесено) відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, чим порушено законні права та інтереси позивача, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 29 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 лютого 2016 року № 28221610. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись із такими рішеннями судів, у жовтні 2017 року ПагерС.М., як представник приватного нотаріуса, звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування касаційної скарги, серед іншого, зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України

(у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 вересня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2010 року придбав у Відкритого акціонерного товариства «Завод «КІНАП» (далі - ВАТ «Завод «КІНАП») нежиле приміщення другого поверху виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальня (в літ. Б), загальною площею 133,60 кв. м, що становить 3/1000 частин від майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

21 грудня 2010 року між ОСОБА_5 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріна-К» (далі - ТОВ «Аріна-К») укладено договір купівлі-продажу, відповідно якого позивач придбав нежилі приміщення площею 221 кв. м групи приміщень № 3 другого поверху (в літ. Б), що складають 5/1000 частин від майнового комплексу, який знаходиться за вказаною вище адресою.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року у цивільній справі № 756/10745/14-ц позов ОСОБА_5 до ТОВ «Аріна-К», третя особа приватний нотаріус Київського міського територіального округу ДударєваІ.Ю. задоволено. Зобов'язано ТОВ «Аріна-К» повернути ОСОБА_5 нежилі приміщення площею 221 кв. м групи приміщень № 3 другого поверху (в літ. Б), що складають 5/1000 частин від майнового комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та визнано за позивачем право власності на зазначені нежилі приміщення.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень у подальшому Апеляційний суд м. Києва рішенням від 01 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, скасував вищезазначене судове рішення.

Разом з тим, постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2015 року у справі № 5011-9/11238-2012 за позовом ТОВ «Аллонж» до ТОВ «Аріна-К», ВАТ «Завод «КІНАП», третя особа ОСОБА_7, про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності за ТОВ «Аллонж», визнано право власності на:

1) нежилі приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальні (літ. Б): І поверх - площею 458,10 кв.м, частина II поверху - площею 318,30 кв. м, III поверх - площею 454,30 кв. 2, IV поверх - площею 454,90 кв. м,

V поверх - площею 455,80 кв. м, VI поверх - площею 457,90 кв. м,

підвал - площею 58,70 кв.м,загальною площею 2658,00 кв. м, що становить 67/1000 частин майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1;

2) нежилі приміщення І поверху (літ. Б виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальня: приміщення 10 площею - 296,9 кв. м, приміщення

9 - площею 18,10 кв. м, приміщення 4 - площею 88,80 кв. м, загальною площею 403,80 кв. м, що становить 1/100 частину від майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1;

3) нежилі приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальня (літ. Б): І поверх - площею 621,90 кв. м, II поверх - 1077,10 кв. м,

III поверх - площею 1142,35 кв. м, IV поверх - площею 1033,0 кв. м,

V поверх - площею 1115,70 кв м, технічний поверх - площею 396,60 кв. м, загальною площею 5386,65 кв. м, що становить 136/1000 частин від майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1;

4) нежилі приміщення ІІ поверху заводоуправління (в літ. А): частина приміщення № 1 (групи приміщень № 1) - площею 5,65 кв. м, приміщення № 5а - площею 10,10 кв. м, загальною площею 15,75 кв. м, що становить 4/10000 частини майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1;

5) нежиле приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальня (літ. Б,): III поверху - площею 88,25 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

Верховний Суд України постановою від 21 жовтня 2015 року в задоволенні заяви ТОВ «Аріна-К» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16 червня 2015 року у справі № 5011-9/11238-2012 відмовив.

На підставі постанови Вищого господарського суду України від 16 червня 2015 року у справі № 5011-9/11238-2012 ТОВ «Аллонж» 10 лютого 2016 року звернулося до відповідача із заявою № 15579275 про державну реєстрацію права власності на вищезазначені об'єкти нерухомогомайна.

За результатами розгляду вказаної заяви приватний нотаріус 12 лютого 2016 року прийняла оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28221610, за яким проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Аллонж» на нежиле приміщення виробничого корпусу № 1 (без бомбосховища), їдальню (в літ. Б) - приміщення І поверху площею 458,10 кв. м, групи приміщень № 1-10 по групі приміщень № 3 ІІ поверху площею 262,2 кв. м, приміщення ІІІ поверху площею 454,3 кв. м., приміщення IV поверху площею 454,9 кв. м, приміщення V поверху площею 455,8 кв. м, приміщення VI поверху площею 457,9 кв. м, підвал площею 58,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та внесла відповідний запис про право власності від 10 лютого 2016 року № 13236654.

Вважаючи це рішення приватного нотаріуса протиправним і таким, що порушує його права та інтереси, ОСОБА_5 його оскаржує і просить скасувати, оскільки відповідачем з порушенням Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) не точно визначено об'єкт державної реєстрації права власності, а саме, безпідставно проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Аллонж», частина з якого належить позивачу на праві приватної власності та не була зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 16 червня 2015 року.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте зазначений висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на таке.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса та вчиненого на підставі цього рішення запису про реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за ТОВ «Аллонж», оскільки реєстрація права власності за третьою особою відбулась не відповідно до описів об'єктів такого майна, зазначених у постанові Вищого господарського суду України від 16 червня 2015 року у справі № 5011-9/11238-2012, а тому ці реєстраційні дії порушують права позивача щодо вільного володіння та користування належним йому на праві власності нерухомим майном.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зважаючи на наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин,Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесення запису про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та внесення запису про державну реєстрацію права власності за іншою особою має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою вже зареєстровано право власності на це майно. При цьому належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у спорі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює цивільно-правового характеру правовідносин.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, здійснено державним реєстратором державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням чи порушенням вимог законодавства.

Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо цього майна з особою, яка не заперечує законності дій реєстратора з реєстрації за нею права власності на спірне нерухоме майно, а тому цей спір має приватноправовий характер і з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі з підстав, установлених ст. 238 цього Кодексу, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ПагераСергія Миколайовича, як представника приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва Дідович Ірини Вікторівни задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва Дідович Ірини Вікторівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Аллонж», про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису, закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В.СаприкінаСудді: Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна В.В.Британчук Д.А.Гудима В.І.Данішевська О.Р.Кібенко В. С Князєв Л.М.Лобойко Н.П.Лященко О.Б.Прокопенко Л.І.Рогач О.М.Ситнік О.С.Ткачук В.Ю.Уркевич О.Г.Яновська