Історія справи

Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі №815/5810/16
Ухвала КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №815/5810/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 815/5810/16

Провадження № 11-1007апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» (далі - Банк) на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року (суддя Тарасишина О. М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року (судді Димерлій О. О., Єщенко О. В., Осіпов Ю. В.) у справі № 815/5810/16 за позовом Банку до приватного нотаріуса Обухівського міського нотаріального округу Київської області Щура Олега Івановича (далі - Нотаріус) про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року Банк звернувся до суду з позовом до Нотаріуса, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 13 жовтня 2016 року № 31854692 про державну реєстрацію припинення іпотеки квартири 9 на вул. Сумській, 84 у м. Харкові (далі - спірна квартира);

- визнати незаконним та скасувати рішення Нотаріуса від 13 жовтня 2016 року № 31854833 про державну реєстрацію припинення заборони відчуження спірної квартири;

- відновити запис реєстрації іпотеки у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Реєстр) № 440375 щодо реєстрації спірної квартири;

- відновити запис реєстрації обтяження - заборони відчуження у Реєстрі № 440338 щодо реєстрації обтяження спірної квартири.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, Банк подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що у спірних правовідносинах Нотаріус є суб'єктом владних повноважень у зв'язку з виконанням ним делегованих державою повноважень щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, а тому цей позов має розглядатися Одеським окружним адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства. На думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не в повному обсязі з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного визначення підсудності цього спору, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. На підставі викладеного Банк просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 10 січня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційну скаргу Банку передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 серпня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 17 грудня 2007 року між Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю «РТІ трейд» (далі - Товариство) було укладено кредитний договір № В-332/2. Останніми змінами, викладеними в додатковій угоді від 03 березня 2014 року № 30, визначено, що Банк зобов'язується відкрити Товариству (позичальник) кредитну лінію (у розмірі 215 тис. доларів США), а позичальник зобов'язується повернути кредит згідно з графіком зниження ліміту кредитної лінії не пізніше 29 лютого 2016 року та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № 17_12/07-199, предметом якого є належне іпотекодавцю нерухоме майно, а саме спірна квартира загальною площею 187,6 кв. м. Водночас із укладенням договору іпотеки було накладено заборону відчуження вказаної квартири.

Звертаючись до суду з позовом до Нотаріуса, Банк зазначив, що 26 жовтня 2016 року позивач дізнався про те, що спірна квартира, яка є предметом іпотечного договору, відчужена фізичній особі ОСОБА_5, про що свідчить інформаційна довідка з Реєстру від 26 жовтня 2016 року № 71434700.

За наявною в Банку інформацією припинення обтяження та скасування запису про іпотеку спірної квартири здійснено відповідачем на підставі рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2016 року в цивільній справі № 619/4569/16-ц.

Згідно з листом Апеляційного суду Харківської області від 15 листопада 2016 року № 05-08/П-338/16 станом на 15 листопада 2016 року цивільна справа № 619/4569/16-ц в провадженні Апеляційного суду Харківської області не перебувала та не перебуває.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку наявний приватноправовий спір, порядок вирішення якого визначений положеннями Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Одеський апеляційний адміністративний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що у справі, яка розглядається, спір випливає із договірних відносин, заявлений з підстав порушення права власності та пов'язаний із виконанням/невиконанням умов цивільно-правових угод, тобто цей спір не є публічно-правовим, а стосується цивільного права і має приватноправовий характер.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою Банку з рішеннями Нотаріуса про державну реєстрацію припинення іпотеки й заборони відчуження спірної квартири, яка є предметом іпотечного договору, та як наслідок - реєстрації за фізичною особою права власності на указане нерухоме майно.

Проте заявлені позивачем вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо неналежного виконання умов договору іпотеки та правомірності набуття зазначеною фізичною особою права власності на спірне майно.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення Нотаріуса як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки невиконання умов цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи суб'єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов кредитного та іпотечного договорів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 820/7173/16 (провадження № 11-613апп18).

Крім того, внаслідок прийняття оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень, які, на думку позивача, прийняті внаслідок допущення Нотаріусом протиправних дій, у фізичної особи ОСОБА_5 виникло речове право, правомірність набуття якого має перевіряти суд у порядку цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

В. І. Данішевська І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О.М. Ситнік

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич