Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року

м. Київ

Справа № 990/156/23

Провадження № 11-127заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів БанаськаО. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє через представника - адвоката Кучера Віталія Миколайовича, про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2023 року (судді Коваленко Н. В., Бучик А. Ю., Єзеров А. А., Рибачук А. І., Чиркін С. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень та

ВСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив стягнути з ВРП на свою користь 7 млн 525 тис. 031 грн 60 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та 4 млн 941 тис. 215 грн 44 коп. середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 серпня 2023 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовну заяву передав за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Цей суд зазначив, що питання законності наказу ВРП від 26 липня 2019 року № 360?к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 » розглядалося Верховним Судом як судом першої інстанції в межах справи № 9901/481/19.

Натомість ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з новим позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень, при цьому зміст та вимоги цього позову не передбачають оскарження актів, дій чи бездіяльності Ради.

Отже, в силу приписів частини четвертої статті 22 та частини першої статті 266 КАС України справа № 990/156/23 не є адміністративною справою, що підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції, а відповідно до статті 20 цього Кодексу підлягає розгляду окружним адміністративним судом.

Ураховуючи вищевикладені приписи норм процесуального права, суб`єктний склад учасників справи, вказаний у позовній заяві ОСОБА_1 , а також беручи до уваги заявлений позивачем предмет спору і місцезнаходження (проживання, перебування) сторін, колегія суддів констатувала, що така справа підсудна Київському окружному адміністративному суду як суду першої інстанції.

3. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням суду та подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, а позовну заяву до ВРП про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень повернути до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Вважає, що у зв`язку з невиконанням ВРП обов`язку щодо сплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник унаслідок видання протиправного наказу про відрахування позивача зі штату ВРП, з`явилися підстави для оскарження бездіяльності Ради самостійно виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту його протиправного відрахування зі штату ВРП до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2020 року за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року. А також бездіяльності ВРП щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень у зв`язку із затягуванням вирішення питання про забезпечення можливості позивачу продовжити виконання повноважень члена ВРП.

Доводить, що оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/481/19 встановила, що оскаржений у цій справі наказ є наказом про звільнення позивача, а отже, є актом ВРП в контексті положень статті 266 КАС України, то позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень, що є похідними від позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу, яким позивача відраховано зі штату ВРП, також підсудні Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2023 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2023 року та ухвалою від 27 вересня 2023 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

5. У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача просить її задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати з огляду на те, що вважає, що спір у цій справі підсудний Верховному Суду як суду першої інстанції, оскільки за своєю природою це публічно-правовий спір з приводу проходження ОСОБА_1 публічної служби на посаді члена ВРП. До того ж позивач оскаржує бездіяльність ВРП щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень, указуючи серед іншого на протиправність дій Ради щодо недопуску його до виконання повноважень члена ВРП.

6. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла такого висновку.

Положеннями статті 55 Конституції Українивизначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини першої статті 2 КАСУкраїни завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини першої статті 5 КАСУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 22 КАСУкраїни Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП, передбачені статтею 266 КАС.

Згідно з пунктами 2-4 частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності актів, рішень, дій чи бездіяльності ВРП.

Частиною другою статті 266 КАС України визначено, що адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що процесуальний закон, поширюючи юрисдикцію адміністративних судів на справи щодо оскарження актів ВРП, не встановлює вимоги, щоб такі акти Рада ухвалила як колегіальний орган (а не її орган чи посадова особа).

7. Як можна зрозуміти зі змісту позовної заяви і це відзначив суд першої інстанції, вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень адресовані ВРП.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач указав, що предметом оскарження у цій справі є бездіяльність ВРП щодо невиплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Ради за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року.

Позивач вважає, що ВРП на підставі рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2020 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 9901/481/19 повинна була допустити його до продовження виконання ним повноважень як члена Ради з наступного дня після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі, тобто з 05 листопада 2021 року, однак з об`єктивних причин він протиправно не допущений до виконання ним указаних повноважень.

З огляду на ці обставини, положення статей 235 236 Кодексу законів про працю України з моменту відрахування позивача зі штату ВРП до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 10 грудня 2020 року про його незаконне відрахування зі штату ВРП остання зобов`язана виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу.

А з дати, з якої ВРП зобов`язана була допустити позивача до виконання його повноважень, до дати закінчення строку повноважень позивача як члена ВРП (тобто з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року) Рада зобов`язана виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП.

8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з аналізу цих позовних вимог, а також заявлених та задоволених у судовому порядку вимог у згаданій вище справі № 9901/481/19 виснував, про що було згадано вище, що позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень є новим, зміст та вимоги якого не передбачають оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП, а тому на виконання приписів частини четвертої статті 22та частини першої статті 266 КАС України ця справа не є адміністративною справою, що підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції. Натомість касаційний суд дійшов висновку, що цю позовну заяву слід передати за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду для вирішення питання про можливість відкриття провадження у справі.

Правовою підставою для розгляду цього спору окружним адміністративним судом називає положення статті 20 КАС України, за якою цим судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

9. Велика Палата Верховного Суду враховує, що спір у межах цієї справи пов`язаний зі звільненням члена ВРП із займаної посади, виконанням рішення суду щодо його поновлення на цій посади та спрямований на вирішення питання про застосування заходів матеріальної відповідальності за невиконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень.

Позивач чітко визначає предмет позову як бездіяльність ВРП щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Ради за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року.

Попри це Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оскаржуваній ухвалі встановлює, що зміст та вимоги цього позову не передбачають оскарження актів, дій та бездіяльності ВРП, та з посиланням на положення статей 22 та 266 КАС України, які визначають підсудність справ за участі цього органу Верховному Суду, висновує, що цей спір не підсудний Верховному Суду як суду першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується чи спрямований на виникнення певних юридичних наслідків, має бути реалізоване в межах адміністративного судочинства.

Мотиви суду про те, що в позовних вимогах, які заявив ОСОБА_1 , пріоритетними й основними були вимоги про захист його трудових прав на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за означений ним період часу та середній заробіток за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП, до порушення яких призвела бездіяльність Ради, не можна визнати слушними й підставними для висновку, що спірні правовідносини не підсудні Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду і що до них має застосовуватися компетенція окружного адміністративного суду.

Від того, що позивач вимагає сплатити йому на підставі закону заборговану суму винагороди члена ВРП, не змінюється ані правове становище ВРП, ані його повноваження, обсяг владних функцій, ані правова природа взаємин, які склалися й існують між позивачем та відповідачем стосовно права на винагороду члена ВРП, яка за статтею 21 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» є не стільки платнею за виконання обов`язків члена ВРП, скільки гарантією діяльності останнього, сенс якої (гарантії), серед іншого, вкотре дозволяє визначити, що вимоги позивача спрямовані насамперед на законність дій Ради в частині права позивача на винагороду члена Ради.

Отож з огляду на предмет оскарження, зміст спірних правовідносин оскаржувана бездіяльність Ради є предметом судового контролю Верховного Суду як суду першої інстанції.

10. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу позовної заяви на розгляд до іншого суду, допустив порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 266 292 308 311 315 320 321 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2023 рокускасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. А. Воробйова О. М. Ситнік

І. В. Григор`єва І. В. Ткач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

Г. Р. Крет Н. В. Шевцова

Л. М. Лобойко