Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року Справа № 10/47/2012/5003

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Шевчук С.Р., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 рокуу справі № 10/47/2012/5003 господарського суду Вінницької областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінніфрут" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Сфера"провстановлення нікчемності договору купівлі-продажу від 16.12.2008 та застосування наслідків його недійсності; визнання договору купівлі-продажу від 16.12.2008 недійсним та застосування наслідків його недійсності; встановлення договору купівлі-продажу від 16.12.2008 та договору оренди від 01.04.2009 №27 удаваними; визнання правочину стосовно безоплатного відчуження виробничо-складського приміщення недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: Кириленко О.П. (дов.№286 від 15.07.2013 року);

від відповідача-1: Слюсар О.В. (дов. б/н від 10.06.2013 року);

від відповідача-2: Слюсар О.В. (вов. б/н від 11.06.2013 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15.05.2013 року у справі №10/47/2012/5003 (судді: Даценко М.В., Говор Н.Д., Яремчук Ю.О.) в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року по справі №10/47/2012/5003 (судді: Тимошенко О.М., Коломис В.В., Огороднік К.М.) апеляційну скаргу ПАТ "Український інноваційний банк" залишено без задоволення; рішення господарського суду Вінницької області від 15.05.2013 року у справі №10/47/2012/5003 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 15.05.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року по справі №10/47/2012/5003 і передати справу на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просили залишити рішення Господарського суду Вінницької області від 15.05.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року у даній справі без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на їх законність та відповідність вимогам закону.

У судовому засіданні представник позивача, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідачів, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.09.2005 року між АТ "Український інноваційний банк" (Банк) та ВАТ "Вінніфрут" (Позичальник) укладено договір про відкриття відновлювальної лінії, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на термін 60 місяців окремими частинами ("траншами") в межах максимального ліміту заборгованості до 3 515 000 Євро відповідно до графіку змін максимального ліміту заборгованості. (п.3.1. договору).

06.09.2005 року між АТ "Український інноваційний банк" (Іпотекодержатель) та ВАТ "Вінніфрут" (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 02-02/25з, яким забезпечено вимоги за вищевказаним договором та відповідно до предмету якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання передбачених Кредитним договором зобов'язань передає в іпотеку частину цілісного майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів", що розміщений за адресою: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45. Предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями без випуску заставної. (п.1.2 договору).

Предмет іпотеки складається з частини цілісного майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів", а саме: будівель, споруд та обладнання згідно Додатку № 1 до цього договору, що розміщені за адресою: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45. (п.2.1. договору).

16.12.2008 року між ВАТ "Вінніфрут" (продавець) та ТОВ "Еко-СФера" (покупець) укладено договір купівлі-продажу відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність виробничо-складське приміщення, означене на плані літерою "Ю" площею 3028,3 м2, яке становить 33/100 частини виробничих будівель та споруд, належних продавцю на праві власності на виробничі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45.

Виробничо-складське приміщення, яке відчужується, належить продавцю на праві власності. (п.1.2 договору)

Продавець гарантує, що на момент укладання цього договору вказане майно не перебуває під арештом чи забороною відчуження, у заставі (в тому числі податковій) не перебуває, не є внеском до статутного фонду юридичних осіб, судового спору щодо нього немає, від прав третіх осіб воно вільне, відносно нього не укладено будь-яких договорів по відчуженню, воно не передане у найм (оренду), тимчасове чи довічне користування, як юридична адреса не використовується, прав щодо відчужуваного майна в третіх осіб немає. (п.1.3. договору)

Відсутність заборони відчуження зазначеного майна підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.12.2008 року № 22048451, витягом з Державного реєстру іпотеки від 16.12.2008 року № 22048518 виданими Майбородою Г. П., приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу.

01.04.2009 року між ТОВ "Еко-СФера" (орендодавець) та ВАТ "Вінніфрут" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 27, відповідно до предмету якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування приміщення виробничо-складське приміщення - літ. Ю, загальною площею 3028,3 м2, що за адресою: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45. (п.1.1. договору); вартість об'єкта, що орендується становить 1 964 998 грн. 80 коп. (п.1.2. договору); договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє на строк 2 роки 11 місяців (п.4.1. договору); орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20-го числа поточного місяця (п.5.1. договору); орендна плата за приміщення об'єкту, що орендується на місяць складає 16 350 грн. 00 коп., в т. ч. ПДВ 2 725 грн. 00 коп.

ПАТ "Український інноваційний банк" звернулося до суду з позовом, в якому просить: 1) установити нікчемність договору купівлі-продажу від 16.12.2008 року і застосувати наслідки його недійсності; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.12.2008 року і застосувати наслідки його недійсності; 3) визнати удаваними договір купівлі-продажу від 16.12.2008 року та договір оренди нерухомого майна від 01.04.2009 року №27 та визнати правочин стосовно безоплатного відчуження виробничо-складського приміщення, літера "Ю", який фактично вчинений між ВАТ "Вінніфрут" та ТОВ "Еко-Сфера", недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне приміщення не було обтяжене договором іпотеки, оскільки відповідно додатку № 1 до договору іпотеки в переліку відсутній спірний об'єкт; згідно з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.12.2008 р. № 22048451 на час відчуження майна на вказане приміщення не накладено заборону на відчуження.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено факту перебування в іпотеці виробничо-складського приміщення (літера "Ю") на момент укладення договору купівлі-продажу від 16.12.2008 р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір купівлі-продажу від 16.12.2008 р. підписано зі сторони ВАТ "Вінніфрут" Пророком Л.О. на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Майбородою Г.П., зі сторони ТОВ "Еко-Сфера" директором Єгоровою Н.В.

ВАТ "Вінніфрут" надано документи, які підтверджують повноваження Пророка Л.О. на підписання договору купівлі-продажу, зокрема, довіреність, протокол засідання правління ВАТ "Вінніфрут", тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено, що представник ВАТ "Вінніфрут" Пророк Л.О. діяв всупереч інтересів довірителя та з настанням невигідних для нього наслідків.

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що позивач зазначає однакові підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним та нікчемним, а тому його доводи є взаємовиключними та не відповідають приписам ЦК України, оскільки нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що доводи позивача щодо того, що уклавши договір купівлі-продажу та договір оренди, сторони насправді уклали договір безоплатної передачі майна у власність (пожертва) є безпідставними, та помилковими.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятого рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року у справі №10/47/2012/5003 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

Судді: Н.В. Акулова

С.В. Владимиренко