Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року Справа № 906/1857/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі № 906/1857/13 Господарського суду Житомирської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Трубний завод ""ТРУБОСТАЛЬ"до Публічного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод" простягнення 20 991,79 грн.в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаКлименко О.В.- - відповідачане з'явився В С Т А Н О В И В :

В грудні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Трубний завод ""ТРУБОСТАЛЬ" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 20 991, 79 грн., з яких: 16 000, 00 грн. основного боргу, 120, 85 грн. 3 % річних, 603, 92грн. пені та 4 267, 02 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.02.2014 (суддя Вельмакіна Т.М.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 (головуючий Бригинець Л.М., судді: Савченко Г.І., Демидюк О.О.) у справі № 906/1857/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Трубний завод "Трубосталь" 16 000, 00 грн. основного боргу, 120, 85 грн. 3 % річних, 524, 66 грн. пені, 4 267, 02 грн. штрафу, 1 714, 00 грн. судового збору. У стягненні 79, 26 грн. пені відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Радомишльський машинобудівний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приватне акціонерне товариство "Трубний завод ""ТРУБОСТАЛЬ" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Публічне акціонерне товариство "Радомишльський машинобудівний завод" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 серпня 2013 року Приватне акціонерне товариство "Трубосталь" (постачальник, позивач) та Публічне акціонерне товариство "Радомишльський машинобудівний завод" (покупець, відповідач) уклали договір № Т-108/Ж, за умовами якого, позивач зобов'язався продати та передати у власність відповідача металопрокат (товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його згідно умов даного Договору.

Відповідно до пунктів 1.2., 3.2. договору найменування, одиниці вимірювання, загальна кількість товару та його ціна передбачаються в специфікаціях та/або у видаткових накладних. На кожну партію товару, поставленого згідно умов пункту 3.1. даного договору, постачальник передає разом із товаром, або направляє документи поштою протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати поставки: а) рахунок-фактуру (оригінал); б) видаткову накладну (оригінал); в) податкову накладну (оригінал).

Позивачем були виписані наступні рахунки-фактури: № СФ4-41.004123 від 02.09.2013 на суму 9 908, 92 грн., № СФ4-41.004184 від 04.09.2013 на суму 4 763, 28 грн., № СФ4-41.004230 від 06.09.2013 на суму 16 426, 18 грн. (а.с. 23-25, 72, 76, 80, т.1), на загальну суму 31 098, 38 грн.

Пунктом 4.4. договору сторони встановили умови оплати продукції у вигляді 100 % попередньої оплати вартості кожної партії товару. Покупець здійснює оплату протягом 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення постачальником рахунку-фактури. Оплата свідчить про згоду покупця із характеристиками товару, вказаними постачальником у рахунку-фактурі. Днем здійснення оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (або внесення грошових коштів до каси підприємства).

При цьому, у пункті 4.8. договору сторони визначили, що у випадку наявності заборгованості за товар, отриманий покупцем раніше (на підставі іншого документа, ніж вказаного у платіжному дорученні покупця), постачальник має право отриману від покупця оплату зарахувати спочатку в рахунок погашення заборгованості, а залишок зарахувати в оплату за відповідним документом, вказаному в платіжному дорученні.

Додатковими угодами №№ 1-7 сторони узгодили порядок поставки партії товару та умови її прийняття та оплати (т.1.,а.с.16-22).

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору, згідно виставлених рахунків-фактур (т.1, а.с. 72-76, 80) та на підставі виписаних відповідачем довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (т.1, а.с. 70, 74,78) позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 31 098, 38 грн., що підтверджується відповідними підписаними та засвідченими печатками сторін товарно-транспортними накладними (т.1,а.с. 71,75,79), видатковими накладними (т.1, а.с. 69, 73, 77).

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, не повністю розрахувався за отриманий товар, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, трьох відсотків річних, пені та штрафу.

У апеляційній скарзі відповідач заперечує факт отримання ним товару за видатковою накладною № РН4-41.003975 від 05.09.2013 на суму 4 763, 28 грн., з посиланнями на те, що у цьому документі відсутня печатка відповідача, а підпис про отримання товару не належить уповноваженій на отримання товару особі. Враховуючи цю обставину, відповідач просив суд призначити у справі відповідну судову експертизу.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою вказаної статті 9 визначено, що первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Накладна - первинний разовий документ по обліку товарно-матеріальних цінностей, який для надання їй юридичної сили і доказовості повинен мати обов'язкові вищезазначені реквізити. Накладні застосовуються в усіх підприємствах і є виправданими документами на надходження або відпуск матеріальних цінностей.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що накладна № РН4-41.003975 від 05.09.2013 на суму 4 763, 28 грн. (т.2, а.с.13) скріплена печатками обох сторін, отже є належним доказом отримання відповідачем товару на зазначену у ній суму. Факт отримання товару на вказану суму підтверджується товарно-транспортною накладною від 05.09.2014 (т.1, а.с. 75), на якій підпис довіреної особи відповідачем не заперечувався.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів, судами попередніх інстанцій встановлено, що фактична заборгованість відповідача на час вирішення спору склала 16 000, 00 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звірки № 531 взаємних розрахунків від 16.12.2013 за період 01.01.2013 по 30.11.2013 (т.1., а.с.154).

Зазначені обставини в установленому законом порядку не спростовані.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту табо інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведених обставин, рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 16 000, 00 грн. та 3 % річних у сумі 120, 85 грн. за період з 17.09.2013 по 19.11.2013.

Що стосується позовних вимог про стягнення штрафу та пені.

Пунктом 7.2., 7.3. договору передбачено, що у випадку невиконання зобов'язань з оплати товару, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми. Окрім штрафу за несвоєчасну оплату вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення

Підставою для часткового задоволення позову в цій частині став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару та передбачену договором відповідальність за прострочення оплати у вигляді штрафу та пені.

За розрахунками судів, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 524, 66 грн. пені за період з 17.09.2013 по 19.11.2013 та 4 267, 02 грн. штрафу.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі № 906/1857/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова