Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 року Справа № 3/17-4249-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіСибіга О.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиДепартаменту комунальної власності Одеської міської радина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 рокуу справі№ 3/17-4249-2011господарського судуОдеської областіза позовомДепартаменту комунальної власності Одеської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4провиселення та стягнення 4 345, 11 грн.за зустрічним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доДепартаменту комунальної власності Одеської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5провизнання договору оренди недійсним та стягнення коштів

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідача:не з'явився,- третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) про виселення відповідача з не житлового підвального приміщення загальною площею 34, 7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 2 578, 75 грн., пені у розмірі 164, 10 грн. та неустойки в розмірі 1 602, 26 грн. за договором оренди не житлового приміщення №5 7/1 від 11.10.2010 року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.11.2011 року прийнято зустрічний позов ФОП ОСОБА_4 до Департаменту комунальної власності Одеської міської про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 57/1 від 11.10.2010 року і стягнення 1 286, 05 грн. сплаченої орендної плати та 1 775, 00грн. у якості відшкодування збитків та залучено ОСОБА_5 до участі у справі № 3/17-4249-2011 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.03.2014 року у справі № 3/17-4249-2011 у задоволенні первісних позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволено: визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 57/1 від 11.10.2010 року, укладений між представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та ФОП ОСОБА_4, стягнуто з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь ФОП ОСОБА_4 1 286, 05 грн. сплаченої орендної плати, 1 775 грн. у якості відшкодування збитків.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року у справі № 3/17-4249-2011 апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року у справі № 3/17-4249-2011 та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 267, 785 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 22.10.2014 року № 03-05/2019 для розгляду касаційної скарги у справі № 3/17-4249-2011, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Сибіга О.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 11.10.2010 року між представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) підписано Договір оренди нежитлового приміщення № 57/1, згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу загальною площею 34, 7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оціночною вартістю 62 910 грн.

Пунктом 2.2. вищевказаного Договору сторони погодили, що за орендоване приміщення Орендар зобов'язався сплачувати орендну плату, що становила на перший місяць після підписання договору оренди 320 грн., без урахування ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначався шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Відповідно до п. 2.4. Договору орендар зобов'язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності.

Умовами п. 1.3. Договору передбачався строк його дії з 11.10.2010 року до 10.09.2013 року.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що фактична передача орендованого приміщення від Орендодавця до Орендаря відбулась 11.10.2010 року, що вбачається з наявної у матеріалах справи копії акту прийому - передачі не житлового приміщення.

Згідно п. 7.16. Договору сторонами договору було обумовлено, що усі витрати, пов'язані з укладенням даного договору та його виконанням несе Орендар.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що в підтвердження правомірності прав територіальної громади м. Одеси на предмет оренди - нежитлові приміщення підвалу загальною площею 34, 7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до матеріалів справи було залучено копію свідоцтва від 30.08.2010 року про право власності на нежитлові приміщення підвалу № 506, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 року № 410 та копію витягу про державну реєстрацію прав від 31.05.2011 року.

Так, на виконання умов договору оренди за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року ФОП ОСОБА_4 було сплачено орендодавцю 1 286, 05 грн. орендної плати, що підтверджується копіями платіжних документів.

Судами досліджено, що на виконання зобов'язань за договором ФОП ОСОБА_4 укладено договір добровільного страхування майна № 8.1-126-07/10 від 22.10.2010 року та внесено страховий платіж у розмирі: 210 грн.; та проведена незалежна оцінка орендованого нежилого приміщення і здійснена компенсація за розміщення публікації згідно вимог Методики оцінки об'єктів; здійснена оплата рахунку Орендодавця на суму 60 грн. на відшкодування витрат, пов'язаних з виготовленням технічної та правової документації, в зв'язку із чим позивачем за зустрічним позовом заявлено до відшкодувати збитків у сумі 1 775 грн.

Згідно Положення "Про Департамент комунальної власності Одеської міської ради", затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 року за № 384-VІ, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи досліджено, що після укладення договору оренди не житлового приміщення № 57/1 від 11.10.2010 року позивачу за зустрічним позовом стало відомо про те, що приміщення орендованого ним підвалу за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві власності іншій особі - ОСОБА_5, право власності якого засвідчувалось витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20438178 від 02.10.2008 року, яке набуто на підставі договору купівлі-продажу від 10.09.2008 року з ОСОБА_6, що підтверджується копіями договору купівлі-продажу від 10.09.2008 року, технічного паспорту, складеного КП Одеське МБТІ та РОН" 01.08.2008 року, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.10.2008 року, згідно яких підвальні приміщення площею 11 кв. м. та 11, 1 кв. м .належать на праві власності ОСОБА_5

Також, судами досліджено, що орендар не мав змоги використовувати орендоване майно, оскільки основна частина підвалу 22, 1 кв. м. фактично перебувала у володінні третьої особи, у зв'язку з чим орендарем було надіслано на адресу орендодавця вимогу від 14.04.2011 року про не нарахування орендної плати у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_4 був заявлений зустрічний позов про визнання недійсним вищезазначеного договору оренди.

Так, судами, в підтвердження неправомірності прав територіальної громади на предмет оренди - нежитлові приміщення, загальною пл. 34, 7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, зазначено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2013 року у справі № 1522/692/2012 визнано недійсним п. 14 переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 410 від 29.07.2010 року та визнано недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення підвалу № 506 загальною площею 34, 7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, серії САЕ 068336 від 30.08.2010 року.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2013 року у справі № 1522/692/2012 оскаржувалось у апеляційному порядку та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.07.2013 року залишено без змін. В подальшому, Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.01.2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2013 року у справі № 1522/692/2012 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26.07.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, судами досліджено, що вбачається з тексту ухвали касаційної інстанції, причиною скасування рішень першої та апеляційної інстанцій стало невірне застосування до спірних правовідносин (визнання частково недійсним рішення міської ради та свідоцтва про право власності) положень ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, якими унормовано підстави для визнання недійсними правочинів, при цьому, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ при касаційному перегляді дійшов висновку, що ОСОБА_5 у встановленому законом порядку набуто право власності на підвальне приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке на підставах визначених законом не припинялось.

16.04.2014 року Приморським районним судом м. Одеси постановлена Ухвала, якою вищезазначена позовна заява ОСОБА_5 залишена без розгляду.

Так суди, залишаючи позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради без задоволення, вказали, що частина приміщення підвалу, переданого у орендне користування ФОП ОСОБА_4 на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 57/1 від 11.10.2010 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, належить іншій особі - ОСОБА_5, у зв'язку з чим, укладенням даного договору було порушено законні права та інтереси третьої особи, як власника нерухомого майна.

За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання спірного договору оренди недійсним, як такого, що суперечить ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Крім того судами вірно вказано про те, що оскільки недійсний правочин не створює юридичних підстав відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, то підстави для виселення, стягнення орендної плати, пені, неустойки за цим договором відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Отже, враховуючи встановлені судами обставини щодо незаконності укладення договору оренди нежитлового приміщення № 57/1 від 11.10.2010 року та у зв'язку з неправомірністю набуття Одеською міською радою прав на передане в оренду нерухоме майно, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що за завдані, у зв'язку із вчиненням недійсного правочину збитки, несе відповідальність Департамент комунальної власності Одеської міської ради (правонаступник представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради), як сторона договору - Орендодавець та представницький орган Одеської міської ради у спірних правовідносинах, до повноважень якого відносилось управління нерухомим майном територіальної громади м. Одеси.

За приписами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Положеннями ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Враховуючи, встановлені судами обставини, які підтверджують понесення ФОП ОСОБА_4 витрат, пов'язаних з укладенням договору, які полягали у незалежній оцінці орендованого не житлового приміщення, здійсненій компенсації за розміщення публікації, виготовленні технічної та правової документації на об'єкт оренди, а також страхуванню орендованого майна, суди вірно визнали такі докази достатніми, такими, що підтверджують обсяг понесених витрат орендаря на суму 1 775 грн., а також такими, що констатують наявність правового зв'язку між понесеними збитками, укладенням недійсного договору оренди не житлового приміщення № 57/1 від 11.10.2010 року та неправомірною поведінкою орендодавця.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених ФОП ОСОБА_4 до стягнення збитків у сумі 1775 грн. з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Крім того, суди, з урахуванням приписів ч. 1ст. 216, ч. ч. 1, 3 ст. 212 Цивільного кодексу України, обґрунтовано стягнули на користь ОСОБА_4 1 286, 05 грн. орендної плати, які були сплачені останнім на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року, так як ці витрати були понесені на виконання вказаного судом недійсним договору оренди № 57/1 від 11.10.2010 року.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року у справі № 3/17-4249-2011 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року у справі № 3/17-4249-2011 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіО.М. Сибіга О.В. Яценко