Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року Справа № 910/8379/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015у справі№910/8379/15-г господарського суду міста Києваза позовомПолтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Лубенської міжрайонної виконавчої дирекціїдоПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"про зобов'язання вчинити дії та стягнення 273, 25 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача Кренець О.С.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.05.2015 у справі №910/8379/15-г (суддя Карабань Я.А.) відмовлено Полтавському обласному відділенню Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Лубенської міжрайонної виконавчої дирекції (надалі позивач/Фонд) у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (надалі відповідач/банк/скаржник) про зобов'язання відповідача вчинити дії про перерахуванню грошових коштів за платіжними дорученнями.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 (судді: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені, зобов'язано відповідача перерахувати з рахунків позивача грошові кошти згідно з платіжними дорученнями.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте позивач не скористався наданим йому процесуальним правом бути присутнім у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про зобов'язання відповідача перерахувати з рахунків позивача грошові кошти згідно з платіжними дорученнями: від 29.01.2015 № 289 на суму 3 501,43 грн., від 29.01.2015 № 290 на суму 2 109,80 грн., від 29.01.2015 № 291 на сум 3 221,84 грн., від 29.01.2015 № 292 на суму 1203,50 грн., від 29.01.2015 № 299 на суму 7 323,16 грн., від 29.01.2015 № 295 на суму 649,45 грн., від 29.01.2015 № 307 на суму 658, 42 грн., від 29.01.2015 № 306 на суму 1 086,30 грн., від 29.01.2015 № 309 на суму 278,56 грн., від 29.01.2015 № 300 на суму 202,09 грн., від 29.01.2015 № 303 на суму 341,20 грн., від 29.01.2015 № 304 на суму 2 425,94 грн., від 29.01.2015 № 298 на суму 1 265,67 грн., від 29.01.2015 № 294 на суму 446,46 грн., від 29.01.2015 № 308 на суму 673,20 грн., від 30.01.2015 № 15 на суму 12 987,70 грн., від 02.02.2015 № 16 на суму 180,52 грн., від 03.02.2015 № 17 на суму 8 548,69 грн., а загалом на суму 47 103 (сорок сім тисяч сто три) грн. 93 коп. на рахунки отримувачів, що зазначені в цих платіжних дорученнях.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення виконання відповідачем договору банківського рахунку №090314 від 25.10.2011.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.02.2015 прийнято рішення про запровадження у позивача з 06.02.2015 по 06.05.2015 тимчасової адміністрації та про призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, позаяк, виконання платіжних операцій після її введення є забороненим згідно з Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, як зазначив місцевий господарський суд, як вбачається із спірних платіжних доручень, призначення платежів, зазначене в них, не підпадає під визначення платежів, передбачених в п. 4 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які не розповсюджується введення тимчасової адміністрації.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що платіжні доручення, за якими позивач просить здійснити переказ грошових коштів у даній справі, були направлені відповідачу (банку) ще до введення тимчасової адміністрації, а тому, мали бути виконані банком; виходячи з чого, перевіряти, чи підпадають вимоги позивача щодо зобов'язання банку виконати платіжні доручення під обмеження, встановлені п. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не має підстав, оскільки, правовідносини між сторонами виникли до запровадження в банку тимчасової адміністрації.

Вищий господарський суд України вважає передчасними як висновки суду апеляційної інстанції, так і висновки суду першої інстанції з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 25.10.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку № 090314 (далі договір), відповідно до умов якого банк відкрив клієнту поточні рахунки № 25602090314001, № 25601090314002, № 25600090314003, № 25609090314004 у гривні для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України, та зобов'язався приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені чинним законодавством України.

Підпунктом 2.2.1 договору передбачено, що позивач має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, крім випадків обмеження прав розпорядження коштами на рахунку за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 2.3.3. договору банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта, у відповідності з чинним законодавством України. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта для здійснення операції та сплати відповідної комісії за РКО на момент подання розрахункових документів до банку, здійснювати списання коштів з рахунку в межах суми встановленого овердрафту, якщо це обумовлено окремо укладеним договором між клієнтом та банком, в іншому випадку повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою про причини повернення.

25.10.2011 до договору банківського рахунку між позивачем та відповідачем було укладено договір № 090314/2 про встановлення та обслуговування системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк", відповідно до умов якого клієнт доручає, а банк бере на себе зобов'язання по встановленню та обслуговуванню системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк", виконанню розрахункового обслуговування поточних рахунків клієнта, відкритих в банку за допомогою програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" з функціями: створення та передача в банк платіжних документів, перегляд платіжних документів, перегляд виписок (пункт 1.1.), банк взяв на себе зобов'язання приймати по відповідних каналах зв'язку платіжні документи клієнта та своєчасно здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта у відповідності з чинним законодавством України (пункт 2.2.2.).

У період з 29.01.2015 по 30.01.2015 і з 02.02.2015 по 03.02.2015 позивач передав до виконання відповідачу через систему "Клієнт-Банк" платіжні доручення на перерахування з рахунків позивача коштів на загальну суму 47 103,93 грн., а саме: - з рахунку № 25600090314003 в операційний час 29.01.2015 платіжні доручення № 289 на суму 3 501,43 грн., № 290 на суму 2 109,80 грн., № 291 на сум 3 221,84 грн., № 292 на суму 1203,50 грн., № 299 на суму 7 323,16 грн., № 295 на суму 649,45 грн., № 307 на суму 658, 42 грн., № 306 на суму 1 086,30 грн., № 309 на суму 278,56 грн., № 300 на суму 202,09 грн., № 303 на суму 341,20 грн., № 304 на суму 2 425,94 грн., № 298 на суму 1 265,67 грн., № 294 на суму 446,46 грн., № 308 на суму 673,20 грн.; - з рахунку № 25609090314004 в операційний час 30.01.2015 платіжне доручення № 15 на суму 12 987,70 грн., 02.02.2015 платіжне доручення № 16 на суму 180,52 грн., 03.02.2015 платіжне доручення № 17 на суму 8 548,69 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою правління Національного банку України від 05.02.2015 №83, банк (відповідач) віднесено до категорії неплатоспроможних; рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.02.2015 №26 у банку (відповідача) запроваджено тимчасову адміністрацію з 06.02.2015 по 06.05.2015 та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію; рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.04.2015 продовжено у банку здійснення тимчасової адміністрації до 05.06.2015.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, а також нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку (п. 3 ч. 5 ст. 36 вказаного Закону).

Виходячи з наведеного, є передчасним висновок суду апеляційної інстанції про безпідставне невиконання платіжних доручень, переданих позивачем відповідачу до введення тимчасової адміністрації, та не узгоджується із вимогами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо порядку задоволення вимог кредиторів при запровадженні в ньому тимчасової адміністрації, враховуючи звернення позивача до суду за захистом своїх прав вже після її запровадження, позаяк, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися правомірним (аналогічної правової позиції щодо застосування ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у випадку направлення клієнтом платіжних доручень банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації і фактичного звернення до суду із позовом про виконання таких платіжних доручень вже після запровадження тимчасової адміністрації дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01.04.2015 у справі №910/5560/14).

Поряд з цим, суд касаційної інстанції не може погодитися із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на таке.

Як вказувалося вище, ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлені певні обмеження щодо здійснення тих чи інших операцій банком під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

В той же час, п. 4 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент запровадження у відповідача тимчасової адміністрації та прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі) унормовано, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо.

Аналогічна положення містяться і в п. 1.16. Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №12.

Тобто, вказаною нормою закріплено ряд виключень щодо зобов'язань банку зі здійснення тих чи інших платежів, на обов'язковість виконання яких запровадження тимчасової адміністрації у банку не впливає, серед яких зокрема, й здійснення соціальних виплат.

Згідно з преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

В ст. 1 вказаного Закону зазначено, що одним із видів соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а одним із страхових випадків за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

В той же час, місцевий господарський суд, перевіряючи призначення платежів в платіжних дорученнях, про зобов'язання виконання відповідачем яких заявлено даний позов, та роблячи висновок про те, що вони не відносяться до переліку випадків, встановлених п. 4 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які не розповсюджується тимчасова адміністрація у банку, не звернув увагу на те, що серед них містяться такі призначення платежу як "цільове фінансування на виплату матеріального забезпечення по тимчасовій втраті працездатності застрахованим особам", та прийшов до передчасного висновку про те, що виплати матеріального забезпечення по тимчасовій втраті непрацездатності не відносяться до соціальних виплат, про які зазначено у п. 4 ч. 6 ст. 36 названого Закону і на обов'язок здійснення банком яких введення тимчасової адміністрації не впливає.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи з наведеного, виправлення допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права, призвело б до виходу касаційною інстанцією за межі визначених ст. 1117 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час здійснення якого, врахувати наведене у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 05.05.2015 у справі №910/8379/15-г скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере