Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 922/2780/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЯценко О.В.,суддівБакуліної С.В. Поляк О.І. розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі№ 922/2780/15Господарського судуХарківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5 пророзірвання договору фінансового лізингу та стягнення 245229,66 грн.

в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Тараненко Г.Ю. дов. від 10.01.2017 №307, - відповідача :ОСОБА_7 дов. від 14.09.2016 №1941,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про розірвання договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, а також просило стягнути з відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 заборгованість з відшкодування збитків, спричинених втратою предмета лізингу з вини відповідача, а саме не отримані лізингові платежі у розмірі 245229,66грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.07.2015 (суддя Хотинець П.В.) у справі № 922/2780/15 позов задоволено повністю. Розірвано договір фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" заборгованість з відшкодування збитків, спричинених втратою предмета лізингу з вини відповідача, а саме не отримані лізингові платежі у розмірі 245229,66грн та 6122,59грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними та підтверджені матеріалами справи, та ін.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 (колегія суддів: Пушай В.І., судді: Могилєвкін Ю.О., Істоміна О.А.) апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.15 у справі № 922/2780/15 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Розірвано договір фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" 245229,66 грн. не отриманих лізингових платежів, як збитків завданих втратою предмету лізингу з вини відповідача. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" 6122,59грн. судового збору

Постанова мотивована тим, що рішення прийнято за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце судового засідання, що порушує його права, передбачені ГПК України. Крім того, апеляційний суд зазначив, що частиною 1 статті 7 та пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено право лізингодавця вимагати розірвання договору та повернення заборгованості. Згідно з ч. 4, 5 ст. 653 Цивільного кодексу України, можливість повернення того, що виконане сторонами за зобов'язаннями до моменту розірвання договору, залежить від умов цього договору та положень закону. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та рішенням господарського суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2015 скасувати з підстав порушення норм права.

Скаржник доводить, що оскільки справа фактично розглядалась тільки апеляційним судом на суддів було покладено обов'язок детально розібратися в обставинах справи і винести обгрунтоване рішення, що не було зроблено в супереч положенням ст.104 ГПК України.

Ухвалою від 30.01.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.В. касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 23.02.2017.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" у відзиві доводи скарги заперечує, просить постанову апеляційної інстанції залишити без зміни, а скаргу без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.02.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (лізингодавцем) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (лізингоодержувачем) укладений договір фінансового лізингу № 2602/02/14-Р (далі - договір). Згідно з п. 1.1. договору, лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (предмет лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в спеціфікації (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору відповідно до графіку платежів (додаток № 1 до договору).

Я встановлено судом апеляційної інстанції, позивач свої зобов'язання виконав належним чином та в повному обсязі, а саме придбав предмет лізингу автомобіль NISSAN Juke, 2013 р. випуску, № шасі НОМЕР_1, N двигуна НОМЕР_2, № державної реєстрації НОМЕР_3 та передав його у користування відповідачу, що підтверджується актом приймання - передачі від 05.03.2014 р.

Відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг" та на виконання умов, передбачених статтею 5 договору, 04.03.2014 між лізингодавецем, як страхувальником та ПАТ СК "Українська страхова група" (страховик) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (договір страхування) терміном на один рік.

Згідно з ст. 4 договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р, лізингоодержувач зобов'язався використовувати предмет лізингу за його призначенням, а саме тримати предмет лізингу у справному стані, дотримуватись відповідних стандартів, технічних умов, не допускати експлуатацію предмета лізингу за умов та способом, що порушує умови договорів страхування та/або правил страхування, або якщо така експлуатація може призвести до ситуації, в якій предмет лізингу стане незатрахованим та/або у страховій компанії виникнуть підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 5 договору, лізингоодержувач зобов'язався належним чином, своєчасно і в повному обсязі виконувати дотримуватися умов договорів страхування та правил страхування страховика, а саме у разі настання з предметом лізингу страхового випадку лізингоодержувач зобов'язався негайно вжити всіх заходів щодо належного оформлення такого страхового випадку, надати необхідні документи для оплати страховиком страхового відшкодування.

Крім того судом встановлено, що 01.08.2014 з предметом лізингу стався страховий випадок - сталася крадіжка, про яку відповідач, із порушенням строків, встановлених договором страхування, заявив лише 01.09.2014 р., про що свідчить лист відповідача про опис обставин настання події. Відповідно до цього листа, незважаючи на таке грубе порушення умов договору страхування, позивачем подано заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, до страховика.

Відповідно до умов договору страхування, страховик має право проводити розслідування з приводу перевірки наданої інформації і документів стосовно предмета лізингу, факту і обставини настання страхового випадку, розмір завданих збитків та виконання страхувальником обов'язків за договором, робити запити до уповноважених органів відносно причин, обставин та наслідків страхового випадку.

Як зазначив позивач, 11.12.2014 р. від страховика на його адресу надійшов лист № 03/8395 про відмову у виплаті страхового відшкодування, через порушення відповідачем умов договору страхування.

Згідно з ст. 809 Цивільного кодексу України та ст. 13 Закону України "Про фінансовий лізинг", а також у відповідності до п. 3.7. загальних умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р з моменту передачі предмета лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу, до останнього переходять усі ризики пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу, ризик допущення помилки при монтажі або експлуатації).

У відповідності до п. 5.6. загальних умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р втрата предмета лізингу, яка не визнана страховим випадком, відповідно не відшкодовується страховиком, через порушення відповідачем умов договору страхування, розцінюється як збитки лізингодавця, відповідно, зобов'язання лізингоодержувача з відшкодування збитків за договором не припинились та у відповідності з пунктом 5.6. загальних умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р у лізингоодержувача існують зобов'язання з відшкодування збитків, рівних сумі залишившихся неоплачених лізингових платежів.

Таким чином, відповідач зобов'язаний компенсувати в повному обсязі всі витрати та збитки позивачу, пов'язані із втратою предмета лізингу, а саме заборгованість, яка утворилась з моменту настання страхового випадку до дня подачі позову (з 01.08.2014 р. по 24.04.2015 р.), на підставі виставлених, але не оплачених рахунків складає 70723,06 грн.; збитки пов'язані із втратою предмета лізингу складають 174506,60 грн.

Відповідно до п. 7.8. договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р, будь-які збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за договором, підлягають відшкодуванню винною стороною в повному обсязі.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач зобов'язався сплатити позивачу збитки у вигляді не отриманих лізингових платежів (графа 6 графіку внесення лізингових платежів, що є додатком 1 до договору) починаючи з 05.05.2015 р. до кінця строку дії договору до 05.03.2018 р. у розмірі 174506,60 грн.

Згідно з п. 11.2.6 договору фінансового лізингу сторонами передбачена можливість розірвати договір лізингу на вимогу лізингодавця.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог з таких мотивів.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 628 Цивільного кодексу України також вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 цього Закону відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно норм ст. 16 закону лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку істотного порушення договору другою стороною та в інщих випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки відшкодовуються у повному обсязі.

Крім того, за змістом ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, судом попередньої інстанції доведена протиправна поведінка відповідача, яка виявилась у неналежному виконанні умов договору фінансового лізингу № 2602/02/14-Р від 21.12.2014р., а саме: вартість предмету лізингу у формі лізингових платежів лізингоодержувачем не сплачена, а предмет договору втрачений, що унеможливлює його повернення позивачу, чим саме нанесено ТОВ "Український лізинговий фонд" збитки. Таким чином, позивач вправі вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скарги слід відхилити, як такі, що зводяться до намагання встановити інші обставини та заперечити правові висновки суду апеляційної інстанції на підставі переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду справи, визначені нормами процесуального закону.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі № 922/2780/15 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна О.В. Поляк