Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року Справа № 922/994/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Костенко Т.Ф.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПриватного підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від18.06.14у справі№922/994/14 Господарського суду Харківської областіза позовомПриватного підприємця ОСОБА_4доПриватного підприємця ОСОБА_5простягнення 8452,92 грн.Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 20.08.14 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

Приватний підприємець ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Харківської області із позовом (з урахуванням змін) про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 7000 грн. боргу, 56 грн. інфляційних втрат, 29,92 грн. - 3% річних та 1409 витрат на оплату послуг адвоката. Позивач посилався на несплату відповідачем вартості послуг з перевезення вантажу за договором №2 від 18.11.13 і заявкою №7.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.05.14 (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7000 грн. боргу, 14 грн. інфляційних втрат, 29,34 грн. - 3% річних і 704,30 грн. адвокатських витрат. У стягненні 0,58 грн. - 3% річних, 26,66 грн. інфляційних втрат і 704,70 грн. адвокатських витрат відмовлено. Місцевий господарський суд дійшов висновку про надання відповідачем послуг з перевезення вантажу та несплати останнім їх повної вартості. Відмовляючи у стягненні з відповідача 0,58 грн. - 3% річних, 26,66 грн. інфляційних втрат суд виходив з помилковості здійсненого позивачем розрахунку. Суд дійшов висновку про завищення суми адвокатських витрат у зв'язку з чим стягнув з відповідача їх у розмірі 704,70 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.14 (судді: Гончар Т.В., Гребенюк Н.В., Істоміна О.А.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення з відповідача 4400 грн. боргу, 18,45 грн. - 3% річних, 704,30 грн. адвокатських витрат та відмовлено в позові в цій частині. В решті рішення залишено без змін. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за спірним договором у сумі 2600 грн. При цьому суд апеляційної інстанції визнав належним і допустимим доказом на підтвердження часткової оплати послуг з перевезення вантажу за вказаним договором спірну квитанцію №5167987203097346. Водночас суд апеляційної інстанції визнав документально недоведеною суму адвокатських витрат.

Приватний підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом приписів статті 654 Цивільного кодексу України, статей 34, 95 Господарського процесуального кодексу України. Підприємець вважає, що судом апеляційної інстанції були невірно встановлені обставини справи та оцінені зібрані у справі докази, зокрема, квитанція №5167987203097346 про перерахування 4400 грн. Водночас, на думку скаржника сума адвокатських витрат є обґрунтованою.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що 16.11.13 між Приватним підприємцем ОСОБА_4 і Приватним підприємцем ОСОБА_5 оформлено заявку на перевезення вантажів №7 та укладено договір №2 на перевозку вантажів автомобільним транспортом від 18.11.13. За цим договором ПП ОСОБА_4 - перевізник надає автомобілі та здійснює міжнародні перевезення, а також перевезення вантажів на Україні у відповідності з письмовими заявками, а ПП ОСОБА_5 - експедитор, в свою чергу, розраховується за такі послуги. Після завершення перевезення перевізник виставляє рахунок та прикладає оригінальну СМR (ТТН) та акт виконаних робіт закінченого рейсу і відправляє його експедитору. Розділом 3 договору передбачено, що ставки за перевезення вантажу передбачаються в заявках, а також визначено, що експедитор здійснює оплату за перевезення в строки, передбачені в заявці, але не пізніше 20 днів з моменту отримання рахунку перевізника з оригінальною СМR (ТТН), акта виконаних робіт, податкової накладної. Згідно із заявкою №7 позивач зобов'язався перевезти вантаж з 17.11.13 до 20.11.13 з с. Попасна Луганської області до с. Десна, вул. Яблунева, 9, Московської області Російської Федерації, а відповідач сплатити за це 7000 грн. Суд апеляційної інстанції в процесі розгляду спору установив, що позивач на виконання умов спірного договору надав відповідачеві послуги з перевезення вантажу, що підтверджується міжнародними автомобільними накладними - СМR №211280, №211281, підписаними і скріпленими печаткою одержувача вантажу. Позивач, як то передбачено договором, направив відповідачеві рахунок на оплату №9 від 19.11.13, оригінальні СМR (ТТН), акт виконаних робіт. Ці документи були отримані відповідачем 10.12.13. Отже, як установив суд, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем за надані послуги з транспортної експедиції 30.12.13. Як вже зазначалося, вартість послуг з перевезення вантажу складає 7000 грн. Апеляційним господарським судом було установлено, що відповідач 04.12.13 згідно з квитанцією №201312042047411718646 перерахував позивачеві 4400 грн. в якості оплати за надані послуги з перевезення вантажу. Ці кошти були зараховані на рахунок позивача (банківська виписка (а.с.57). Отже, борг відповідача за спірним договором становить 2600 грн. Як убачається з матеріалів справи предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 7000 грн. боргу, 56 грн. інфляційних втрат, 29,92 грн. - 3% річних та 1409 витрат на оплату послуг адвоката. Ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З цією нормою кореспондується і стаття 175 Господарського кодексу України, якою визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Суд апеляційної інстанції установив, що спірний договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування. Відповідно до приписів статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (стаття 931 Цивільного кодексу України). Разом з цим, згідно зі статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМК) або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. За приписами статті 629 названого Кодексу договір є обов'язковим до виконання. Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, апеляційний господарський суд на підставі повного та всебічного розгляду справи установив, що позивач надав відповідачеві послуги з перевезення вантажу вартістю 7000 грн. За ці послуги відповідач розрахувався лише частково у сумі 4400 грн. Отже, його борг становить 2600 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції оцінив надану відповідачем квитанцію №201312042047411718646 від 04.12.13, за якою, і це установив суд, відповідач перерахував позивачеві 4400 грн. за послуги з транспортного експедирування за спірною заявкою. Такі кошти були зараховані на рахунок позивача (чого, між іншим, останній не заперечує); інших договорів транспортного експедирування між сторонами не укладалося. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі апеляційним господарським судом. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Враховуючи установлений судом апеляційної інстанції факт часткової оплати відповідачем вартості спірних послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для стягнення 2600 грн. боргу, 14 грн. інфляційних втрат і 10,89 грн. - 3% річних. Доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони спростовується обставинами установленими апеляційним господарським судом та стосується переоцінки доказів, яка знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Стосовно відмови апеляційного господарського суду у стягненні суми адвокатських витрат, то відшкодування витрат з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження таких витрат, чого, як вже зазначалося судом апеляційної інстанції установлено не було.

За таких обставин справи, відсутні підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги скаржника.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.14 у справі №922/994/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Костенко