Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 910/8725/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 рокуу справі за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

у травні 2014 року ФОП ОСОБА_5 звернувся до господарського суду з позовом, у якому просив стягнути з підприємця ОСОБА_4 заборгованість з орендної плати у сумі 48 000 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 15.07.2014 року позов задоволено та постановлено про стягнення з відповідача 48 000 грн. боргу та 1 827 грн. судових витрат.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову апеляційного господарського суду оскаржено в касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 22.12.2014 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і просить постановлені судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, відносини сторін врегульовані договором № 1 від 01.12.2011 року, за умовами якого підприємець ОСОБА_5 (орендодавець) передав у тимчасове платне користування підприємцю ОСОБА_4 (орендар) нежитлове приміщення загальною площею 200 кв.м., розташоване за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, з наявним у ньому обладнанням, склад, перелік та вартість якого визначені в акті приймання-передачі майна, відповідно до п. 1.2. договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, приміщення передається орендареві строком на один рік, починаючи з моменту підписання сторонами даного договору.

Згідно п. 4.1. зазначеного договору, сторони визначили вартість місячної орендної плати у розмірі 4 000 грн. без ПДВ.

Пунктом 4.4. цього договору передбачено, що орендар зобов`язаний сплачувати орендні платежі щомісячно, авансовим платежем до 5 числа кожного місяця або протягом 5 днів з моменту отримання рахунку-фактури від орендодавця.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін взятих на себе обов'язків судами попередніх інстанцій встановлено, що прийнявши орендне майно у користування за актом приймання-передачі від 01.12.2011 року відповідач жодних платежів за нього не здійснював, незважаючи і на надіслану йому 21.03.2014 року письмову вимогу за № 1 від 18.03.2014 року про погашення заборгованості за договором протягом 10-ти днів з часу отримання листа, яка залишена без задоволення.

За таких обставин коли, відповідач в порушення умов договору у встановлений строк та розмірі орендні платежі не здійснював, що ним і не оспорюється, зокрема і у касаційній скарзі, позивач вправі вимагати сплати боргу в примусовому порядку, а тому рішення суду першої інстанції та апеляційного господарського суд про стягнення з відповідача на користь позивача 48 000 грн. заборгованості, є правильним.

Що ж до посилань відповідача на порушення його процесуальних прав під час розгляду спору то необхідно зазначити, що повідомлення його про розгляд справи відбулось у визначеному порядку, він знайомився з матеріалами справи та мав можливість оскаржувати судове рішення в апеляційному порядку, правильність висновків суду про встановлене не оспорює і визнає їх такими, що відповідають дійсності, а тому підстав для скасування судового рішення за наведених мотивів, судова колегія Вищого господарського суду України не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 року - без змін.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко