Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Справа № 11-8-16/105

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши касаційні скарги Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області; Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р.у справі № 11-8-16/105 господарського суду Закарпатської області

за позовомВиконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області

до третя особа проУжгородської міської ради Закарпатської області; Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода-Ізюм" Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород" визнання недійсним концесійного договору за участю представників:

ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області - не з'явилися;

Ужгородської міської ради Закарпатської області - не з'явилися;

ТОВ "Чиста Вода-Ізюм" - не з'явилися;

КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород" - Подсоліна Л.В.;

в с т а н о в и л а :

Виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом та просив суд визнати недійсним концесійний договір від 04.11.2010 р., укладений між Ужгородською міською радою Закарпатської області в особі Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода-Ізюм".

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що предметом концесійного договору є нерухоме майно територіальної громади - цілісний майновий комплекс - КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Ужгородської міської ради. Отже такий правочин міг бути укладеним тільки у разі, якщо право власності на нерухоме майно було зареєстровано у встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядку. При цьому, відповідач, укладаючи спірний договір, не мав відповідного правовстановлюючого документу, який би підтверджував його речове право на об'єкт концесії, що суперечить ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Позивач також посилався на те, що оспорюваний договір не відповідає ст. 3 Закону України "Про концесії", в силу якої, об'єктами, які можуть надаватись в концесію, є об'єкти права комунальної власності. Між тим, право комунальної власності на предмет договору не зареєстроване, а тому, такий об'єкт не може бути об'єктом концесії.

Таким чином, оспорюваний договір, на думку позивача, не відповідає чинному законодавству і у відповідності до ст. 215 ЦК України має бути визнаний недійсним (т.1 а.с.3-7).

Відповідачі у справі - Ужгородська міська рада Закарпатської області та ТОВ "Чиста Вода-Ізюм" до прийняття рішення у справі по суті заявлених вимог відзиву на позов не надали.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.02.2014 р. позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що концесієдавцем, в силу ст. 1 Закону України "Про концесії" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", може бути виключно орган місцевого самоврядування. Оскільки оспорюваний договір укладено концесієдавцем - Комунальним підприємством "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Ужгородської міської ради, то відповідний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України (т.1 а.с.154-159).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 р. рішення господарського суду Закарпатської області від 20.02.2014 р. скасовано, у задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с.145-149).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не мав права звернення до господарського суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного концесійного договору.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області та КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами та просять її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги касаційних скарг мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.3-6, 20-23).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті заявлених вимог, суд першої інстанції, та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили наступні обставини.

Рішенням Ужгородської міської ради V сесії V скликання від 02.11.2010 р. № 1646 вирішено визнати переможцем концесійного конкурсу по об'єкту права комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Чиста вода-Ізюм"; Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради укласти концесійний договір відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції.

Рішенням Ужгородської міської ради V сесії V скликання від 04.11.2010 р. № 1648 внесено зміни до попереднього рішення ради, зокрема, уповноважено КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород" укласти концесійний договір відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції.

На підставі вказаних рішень Ужгородської міської ради між Ужгородською міською радою в особі КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" та ТОВ "Чиста вода - Ізюм" укладено концесійний договір від 04.11.2010 р., згідно умов якого концесієдавець надає на 50 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єкта концесії з метою задоволення громадських потреб у сфері централізованого водопостачання та водовідведення за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов договору; об'єктом концесії є цілісний майновий комплекс - Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Ужгородської міської ради (п.п. 1,2 договору).

Даний договір за своєю правовою природою є договором концесії, що вірно визначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Так, в силу ст. 1 Закону України "Про концесії" договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб; концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору.

Предметом спору у даній справі є дійсність вказаного договору.

Як на підставу недійсності цього договору позивач посилається на те, що укладений договір не відповідає ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки відповідач, укладаючи спірний договір, не мав відповідного правовстановлюючого документу, який би підтверджував його речове право на об'єкт концесії, що суперечить ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Позивач також посилався на те, що оспорюваний договір не відповідає ст. 3 Закону України "Про концесії", в силу якої, об'єктами, які можуть надаватись в концесію, є об'єкти права комунальної власності. Між тим, право комунальної власності на предмет договору не зареєстроване.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що концесієдавцем, в силу ст. 1 Закону України "Про концесії" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", може бути виключно орган місцевого самоврядування. Оскільки оспорюваний договір укладено концесієдавцем - Комунальним підприємством "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Ужгородської міської ради, то відповідний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційна інстанція встановила, що виконавчий комітет Ужгородської міської ради, який є позивачем у справі, не є стороною оспорюваних договорів, а також не є представником територіальної громади. Таким чином, його права чи охоронювані законом інтереси при укладенні договору не порушено.

Однак, такі висновки судів є передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи.

Так, відповідно до ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування", до відання виконавчого комітету міської ради належить, зокрема, облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна, а також вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод, здійснення контролю за питною водою.

Крім того, згідно п. 2 ст. 35 Статуту територіальної громади міста Ужгорода, зареєстрованого 27.07.2005 р., до повноважень виконавчого комітету відноситься координація діяльності підприємств, установ, організацій, що відносяться до комунальної власності територіальної громади.

Разом з цим, в силу ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Отже, дійшовши висновку про те, що виконавчий комітет Ужгородської міської ради не є стороною оспорюваних договорів, суди не врахували положення вищевказаної норми та не встановили, чи порушені права виконавчого комітету укладенням спірного договору, а також, не з'ясували, з урахуванням наведених норм чинного законодавства, чи є виконавчий комітет органом місцевого самоврядування, уповноваженим представляти інтереси територіальної громади.

Враховуючи неповне з'ясування обставин справи, що є порушенням норм процесуального права, які не можуть бути виправлені касаційною інстанцією, з огляду на визначені ст. ст. 1115, 1117 ГПК України повноваження, рішення господарського суду Закарпатської області від 20.02.2014 р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р. підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційні скарги Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області та Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 20.02.2014 р. у справі № 11-8-16/105 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.