Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року Справа № 904/6276/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачаПац В.О., представник,відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015у справі№904/6276/14 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської радипростягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради пені в розмірі 218984,58 грн, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, в розмірі 563888,38 грн, 3% річних в розмірі 199987,77 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2014 (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 (судді: Верхогляд Т.А. - головуючий, Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.), позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних у сумі 199394,45 грн, втрати від інфляції у сумі 547690,95 грн, пеню у сумі 108009 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 19262,07 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою в частині відмови щодо задоволення штрафних санкцій (пені) у повному обсязі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій (пені) в сумі 108009 грн і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги. В іншій частині судові рішення позивач просить залишити без змін. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.224, 258, 549-551, 625 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України, ст.ст.47, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2013 у справі №904/5405/13, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2013, за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради встановлено факт прострочення відповідача у зв'язку з неналежним виконанням умов договору №12/18/55/БО купівлі-продажу природного газу від 20.07.2012 та стягнуто з останнього основний борг у сумі 5458667,14 грн, пеню у сумі 63626,60 грн (за період прострочки з 15.11.2012 по 15.04.2013), збитки від інфляції у сумі 53560,58 грн (за період з листопада 2012 року по січень 2013 року), 3% річних в сумі 127253,19 грн (за період з 15.11.2012 по 15.04.2013), 7% штрафу у сумі 145143,86 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 68820 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2014 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 в частині зменшення розміру стягуваної суми пені та 7% штрафу до 10% від їх заявленої суми та відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 572639,35 грн пені та 1306294,75 грн штрафу і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суддів. В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2013 залишено без змін.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 стягнуто з відповідача на користь позивача 318132,98 грн пені, 725719,31 грн штрафу; в решті позову відмовлено.

Рішення Господарського суду від 18.03.2014 набрало законної сили 26.06.2014.

Згідно з ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 21.07.2014 основна заборгованість відповідача складає 4301627,14 грн.

За таких обставин позивач в серпні 2014 року звернувся з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 199987,77 грн 3% річних, нарахованих за період з 16.04.2013 по 21.07.2014 на суму заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором №12/18/55/БО купівлі-продажу природного газу від 20.07.2012, а також про стягнення з відповідача 563888,38 грн інфляційних втрат за період з травня 2013 року по липень 2014 року та 218984,58 грн пені за період з 16.04.2013 по 14.07.2013.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, визнав доведеним факт порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної сплати вартості газу, отриманого за договором №12/18/55/БО від 20.07.2012, у зв'язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 199394,45 грн та втрати від інфляції у сумі 547690,95 грн згідно із розрахунком, здійсненим судом першої інстанції.

Колегія погоджується з таким висновком судів, оскільки саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

В частині вирішення позовних вимог про стягнення річних та інфляційних судові рішення фактично не оскаржуються.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення на 50 % розміру пені.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання покупцем грошових зобов'язань встановлені п.7.2, укладеного між сторонами договору №12/18/55/БО від 20.07.2012.

Місцевий господарський суд, вирішуючи позов в частині заявленої до стягнення пені в розмірі 218984,58 грн за період з 16.04.2013 року по 14.07.2013 року та перевіривши розрахунок, дійшов висновку про правомірне нарахування пені в розмірі 216018 грн, оскільки при обчисленні пені позивачем день часткової оплати боргу помилково враховувався як день прострочення.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509, ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України і ст.233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст.551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди, зменшуючи розмір пені на 50 %, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановили наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки. Судами встановлено, що газ, який постачається за укладеним договором, використовується відповідачем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів; виробнича діяльність відповідача є збитковою через регулювання тарифів на послуги відповідача на державному та місцевому рівнях і наявна перед відповідачем як велика загальна бюджетна заборгованість з різниці в тарифах на послуги, так і заборгованість споживачів теплової енергії. Крім того, сплата в даному випадку штрафних санкцій у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії бюджетним установам та організаціям.

Колегія враховує, що місцевий господарський суд на стадії вирішення спору в першій інстанції встановив, а апеляційний суд на стадії апеляційного перегляду справи підтвердив наявність передбачених ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83 ГПК України підстав для зменшення розміру суми пені, яка підлягає до стягнення, у зв'язку з чим, розмір пені був зменшений на 108009 грн.

Натомість касаційна інстанція в силу вимог ст.ст.1115, 1117 ГПК України не вправі переоцінювати наявність істотних обставини, визначених судом першої інстанції в якості підстав для зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення.

Колегія вважає передчасними посилання скаржника в касаційній скарзі на правові позиції, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 08.05.2014 у справі №921/185/13-г, від 03.06.2014 у справі №17/5014/2629/2012, від 15.08.2013 та 29.05.2014 у справі №921/186/13-г, від 25.07.2013 у справі №904/1610/13-г, від 06.06.2013 у справі №5023/4891/12, від 25.04.2013 у справі №5023/5210/12, від 11.04.2013 у справі №5023/5038/12, від 14.03.2013 у справі №5010/1076/2012-2/56, від 13.12.2012 у справі №10/5026/1270/2012, оскільки зазначеними постановами згадані справи в частині відмови у стягненні пені або зменшення її розміру були направлені на новий розгляд до судів першої інстанції. При цьому, заявником помилково не враховано, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Відтак, прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому вищезазначені постанови не можуть бути прийняті колегією до уваги при розгляді даної справи.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 у справі №904/6276/14 залишити без змін.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда