Постанова ВГСУ від 18.09.2014 року у справі №914/441/14

Друк

Пошук

256

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.09.2014 року у справі №914/441/14

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року Справа № 914/441/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Укрбуд"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.07.14у справі№ 914/441/14 Господарського суду Львівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Укрбуд"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна гільдія"простягнення 67 160,73 грн.

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України № 03-05/1829 від 17 вересня 2014 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача: Сікиринський Ю.О. (дов. від 20.01.14)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Укрбуд" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна гільдія" про стягнення 67 160,73 грн. генпідрядних витрат. В обґрунтування позову позивач вказував на те, що за умовами укладеного між сторонами договору підряду № 2 від 24.02.12 відповідач повинен сплатити позивачу генпідрядні витрати у розмірі 3,5 % від вартості угоди, що становить суму, заявлену до стягнення. Позивач зазначав, що станом на дату звернення до суду із даним позовом, відповідь відповідача на вимогу щодо сплати цих коштів не надійшла, а грошові кошти не сплачені. При цьому позивач посилався на приписи статей 530, 629 Цивільного кодексу України, статей 180, 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.04.14, ухваленим суддею Кітаєвою С.Б., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності належними доказами обставин щодо фактичного понесення позивачем заявлених до стягнення генпідрядних витрат за договором підряду. Водночас суд дійшов висновку і про недоведеність позивачем існування станом на момент звернення з позовом до суду спору між сторонами щодо заявленої до стягнення заборгованості. При цьому суд керувався приписами статей 526, 527, 530, 629, 854 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Матущак О.І. - головуючий, Дубник О.П. Скрипчук О.С., постановою від 24.07.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Укрбуд" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на безпідставний висновок судів щодо обов'язку позивача підтверджувати факт понесення генпідрядних витрат, розмір яких сторонами визначено у договорі підряду. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.02.12 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна гільдія" (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Укрбуд" (замовник) укладено договір підряду № 02, за умовами пункту 1 якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується власними силами із власних матеріалів виконати роботи по влаштуванню майданчика для зберігання продукції виробничого цеху № 6 ПАТ "Будфарфор" в м. Славута Хмельницької області. Місце виконання підрядником робіт згідно цього договору знаходиться за адресою м. Славута, вул. Козацька, 136, Хмельницька область (пункт 1.2. договору). Згідно з пунктами 2.1, 2.2.. договору вартість угоди складає 1 918 878 грн. Підрядник сплачує замовнику генпідрядні витрати в розмірі 3,5 % від вартості угоди. У пункті 2.7. сторонами визначено порядок та строки здійснення платежів за виконані підрядні роботи на підставі актів здачі-приймання виконаних підрядних робіт. Судами також установлено, що умовами договору не визначені строки, в які підрядник зобов'язаний сплатити замовнику генпідрядні витрати. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Укрбуд" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна гільдія" 67 160,73 грн. генпідрядних витрат. Предметом доказування у даній справі є доведення обставин щодо понесення позивачем генпідрядних витрат за договором № 02 від 24.02.12 та порушення відповідачем строків виконання зобов'язання щодо їх сплати. Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною другою статті 193 цього Кодексу передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 838 Цивільного кодексу України підрядник має право залучити для виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи, у цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. При цьому колегія суддів погоджується із висновком судів щодо необхідності підтвердження первинними бухгалтерськими документами факту понесення позивачем генпідрядних витрат, що стосуються виконання ним зобов'язань за вказаним договором підряду. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до статті 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними є докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами статті 43 вказаного Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Тобто, при вирішенні господарських спорів суд забезпечує сторонам рівні умови для встановлення фактичних обставин справи і оцінює кожний доказ окремо, та усі докази в сукупності. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, не було надано належних доказів на підтвердження факту понесення ним будь-яких витрат за укладеним з відповідачем договором підряду. При цьому наданий позивачем акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 10.02.14 суди визнали неналежним доказом на підтвердження понесення позивачем генпідрядних витрат, оскільки акт не відповідає вимогами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (відсутнє визначення місця складання, змісту, обсягу, одиниці виміру операції) та до того ж, складений позивачем після звернення із даним позовом до суду. За таких установлених обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про недоведеність понесення позивачем генпідрядних витрат за договором, а відтак і відсутність підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.