Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року Справа № 916/3588/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого І.В. Алєєвої, Л.І. Рогач (доповідача)за участю представників: позивачаОСОБА_4 - предст. догов. від 28.02.2014 №28/02/14відповідача третьої особине з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належнорозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 05.10.2015у справі№ 916/3588/14 Господарського суду Одеської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаРегіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області Одеський національний університет імені І.І.Мечнікова;провизнання права оренди

ВСТАНОВИВ:

04.09.2014 Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулась до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про визнання за собою права оренди нежитлового приміщення 1-го поверху п'ятиповерхової будівлі гуртожитку АДРЕСА_1, посилаючись на продовження договору оренди за приписами статті 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відповідач у встановлений термін не висловив своїх заперечень щодо продовження договору оренди.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, пояснивши, що договір оренди сплинув 17.11.2013, а позивача було своєчасно повідомлено про відмову в його продовженні на новий строк; позивач звертався з пропозицією змінити умови договору та викласти його у новій редакції, в чому йому відмовлено судовим рішенням.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.07.2015 (судді: Літвінов С.В., Зайцев Ю.О., Щавинська Ю.М.) у позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 (судді: Морщагіна Н.С. - головуючий, Колоколов С.І., Ліпчанська Н.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі та передати справу на новий розгляд; скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: встановлені судами обставини справи щодо належного повідомлення позивача про ненадання згоди на продовження договору оренди не підтверджено доказами, з яких вбачалося б направлення чи вручення позивачу такого повідомлення, надані листи не відповідають формі, встановленій Інструкцією з діловодства у Міністерстві освіти і науки України та не містять визначених нею реквізитів; взятий судом першої інстанції до уваги лист від 21.11.2013 направлено не за адресою мешкання позивача; всупереч статті 82 Господарського процесуального кодексу України суд обґрунтував свої висновки припущеннями, а не доказами; позивач не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, коли було винесено рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2015, що є безумовною підставою для скасування судового рішення за приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач та третя особа не направили відзив по суті позовних вимог; не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 17.11.2010 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху п'ятиповерхової будівлі гуртожитку АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Орендна плата становить 810,00 грн. (без ПДВ), за пропозицією орендаря, як єдиного заявника (підпункт 3.1. пункту 3 договору).

Відповідно до пункту 10 договору: договір укладено на один рік; зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх надходження до розгляду іншою стороною, можуть укладатися у вигляді договору про внесення змін або у вигляді листів; у разі відсутності заяви однієї зі Сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання Орендарем умов цього договору, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженому управляти об'єктом оренди, наданих Орендодавцю у встановлений законодавством термін. За пунктом 10.6 договору оренди, чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на якій його було укладено

17.11.2010 сторонами договору оренди складено та підписано Акт приймання-передачі державного нерухомого майна.

Також 01.11.2011 та 27.11.2012 сторонами укладено договори про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності від 17.11.2010, якими термін дії договору продовжено, відповідно, до 17.11.2012 та 17.11.2013; тобто, враховуючи пункт 10.1 договору (з урахуванням наступних змін та доповнень), умови пункту 10.4 договору, кінцевий термін оренди припадає на 17.11.2013.

Суди встановили, що листом від 05.08.2013 Міністерство освіти і науки України, як орган управління орендованим майном, повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області, як орендодавця, Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова, як балансоутримувача та Фізичну особу - підприємця ОСОБА_5, як орендаря про ненадання згоди на продовження терміну дії договору оренди; листом від 08.08.2013 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області повідомило позивача про закінчення терміну дії договору оренди з 17.11.2013 та необхідність повернення орендованого майна.

За висновками судів, наявність волевиявлення Орендодавця, викладеного в листі від 08.08.2013 та від 21.11.2013 щодо відмови від продовження орендних правовідносин, встановлено чинним рішенням в межах справи № 916/3200/13 за участю цих же сторін, а відтак, в силу частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України ця обставина є преюдиціальною та не підлягає повторному доведенню в межах даного спору.

Водночас місцевий господарський суд встановив, що в межах справи №916/3200/13 розглядався позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про внесення змін до укладеного сторонами договору оренди нерухомого майна від 17.11.2010 № 209840910237 та викладення в іншій редакції пункту 10.1 договору, а саме: "Цей договір укладено строком на 5 (п'ять) років, та він діє з 17.11.2010 по 17.11.2015 включно"; судовим рішенням у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права на оренду, місцевий господарський суд вказав, що позивач не довів виникнення у нього права оренди з допомогою належних та допустимих доказів у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду; перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення позивача про час та місце судового засідання, суд апеляційної інстанції встановив, що за змістом протоколу судового засідання від 03.11.2014 позивач був обізнаний про розгляд справи, відтак, безумовні підстави для скасування судового рішення відсутні.

Судова колегія зазначає, що за змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та статті 1 Господарського процесуального кодексу України господарюючі суб'єкти звертаються до суду за захистом свого порушеного(невизнаного, оспорюваного) права та охоронюваного законом інтересу у спосіб, визначений законодавчо. За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують такі права та обов'язки, зокрема, договорів та інших правочинів; при цьому за змістом частини 5 зазначеної статті цивільні права та обов'язки можуть виникати із рішення суду тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, тобто, за загальним правилом судовому захисту підлягає існуюче на момент звернення до суду право.

Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що за своїм змістом спірні правовідносини сторін регулюються положеннями Господарського кодексу України, а також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільним кодексом України, умовами укладеного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Правовідносини сторін щодо оренди комунального майна врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається, а договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об'єкту оренди, ліквідації суб'єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) об'єкта оренди. Відповідно до приписів статей 10, 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін, на який укладено договір оренди, є істотною умовою договору оренди, він визначається за погодженням сторін, а наслідком його закінчення є припинення договору оренди та повернення орендарем орендодавцю об'єкту оренди на умовах, зазначених у договорі; у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України, статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки за частиною четвертою статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За змістом частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди державного та комунального майна він може бути продовжений на такий самий строк та на попередніх умовах, на який цей договір укладався, у випадку, якщо проти цього не заперечує жодна зі сторін; при цьому такі заперечення можуть бути висловлені ними як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

З встановлених апеляційним судом обставин справи вбачається, що протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди державного майна позивачем заявлялася вимога про зміну умов договору і цей спір розглядався в судовому порядку; за змістом наведеного, підстави для того, щоб вважати продовженим договір оренди державного майна за приписами статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умов укладеного договору відсутні.

Також судова колегія погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що наявність волевиявлення Орендодавця, викладеного в листі від 08.08.2013 та від 21.11.2013 щодо відмови від продовження орендних правовідносин, встановлено чинним рішенням в межах справи № 916/3200/13 за участю цих же сторін, а відтак, в силу частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України ця обставина є преюдиціальною та не підлягає повторному доведенню в межах даного спору.

Доводи касаційної скарги про необхідність повідомлення орендаря про незгоду на пролонгацію договору органом управління державним майном не ґрунтуються на жодній з норм права, які регулюють спірні правовідносини та зазначені вище; орган управління майном не перебуває у господарських правовідносинах з орендарем, а здійснює функції з управляння майном в межах правовідносин з орендодавцем за договором.

За приписами частини другої статті 110-10 Господарського процесуального кодексу України безумовною підставою для скасування судового рішення є, зокрема, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час та місце судового засідання; вказане положення має на меті забезпечити реалізацію процесуальних прав кожної зі сторін на участь у справі, надання необхідних доказів та доводів для встановлення фактичних обставин справи.

Розглядаючи доводи позивача про неналежне його повідомлення про день, час та місце розгляду справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та відзначає, що матеріали справи містять докази участі позивача (через свого представника) під час розгляду справи в місцевому господарському суді, зокрема, його присутність відображена у протоколі судового засідання від 03.11.2014, зауваження на який не надано; матеріали справи містять клопотання з сторони позивача, які розглядалися та задовольнялися місцевим господарським судом (про продовження строку розгляду, про призначення справи колегіально), з чого вбачається, що позивач мав змогу реалізовувати свої процесуальні права; також з матеріалів апеляційного провадження вбачається, що позивач брав участь у апеляційному перегляді справи, а його доводи та докази відображені у постанові суду апеляційної інстанції; відтак, підстав для скасування постанови апеляційної інстанції за приписами частини другої статті 110-10 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції відповідно до положень статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянув всебічно, повно та об'єктивно у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, навів докази у підтвердження обставин справи, визнаних ним встановленими, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, в тому числі в обґрунтування апеляційної скарги, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з мотивів, наведених у касаційній скарзі не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 частини 1 статті 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 залишити без змін.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 у справі №916/3588/14 Господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді : І. Алєєва

Л. Рогач