Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 910/20259/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника від відповідачаСлучака О.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністюна рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 рокуу справі№ 910/20259/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД"доФірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністюза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"простягнення 20833,78 грн, ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (надалі - ТОВ "Мега Торг ЛТД", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Фірма "Т.М.М.", відповідач) про стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 17725,74 грн та 3 % річних в розмірі 3108,04 грн, що нараховані за період з 15.05.2014 року до 28.01.2015 року за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором фінансового лізингу № 693/03/2007 від 15.03.2007 року щодо сплати лізингових платежів у розмірі 60600,17 грн, що були присуджені до стягнення в примусовому порядку рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 року у справі № 910/9559/13.

Своє право на стягнення інфляційних втрат та річних позивач обґрунтовує договором про уступку права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 218/11-2013 від 05.12.2013 року, за яким ТОВ "Ласка Лізинг" передало позивачу всі свої права за договором фінансового лізингу № 693/03/2007 від 15.03.2007 року.

Відповідач позов визнав частково, посилаючись на те, що суми інфляційних нарахувань і процентів річних слід нараховувати лише до 01.10.2014 року (включно), оскільки 02.10.2014 року рішення Господарського суду міста Києва № 910/9563/13 було виконано шляхом примусового списання коштів в сумі 73103,43 грн на відповідний рахунок органу ДВС. За розрахунком відповідача за період прострочення з 15.05.2013 року по 01.10.2014 року інфляційне збільшення боргу за період прострочення становить 10086,16 грн, 3 % річних - 2515,32 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року (суддя Бондарчук В.В.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О. (доповідач), суддів: Жук Г.А., Сухового В.Г.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм ст.ст. 532, 599 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.45 Закону України "Про виконавче провадження", п.п. 4.1 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а також ст.ст. 32, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, з урахуванням строків перерахування коштів на казначейські рахунки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 року у справі № 910/9559/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року, було стягнуто з Фірми "Т.М.М." на користь ТОВ "Ласка Лізинг" заборгованість за договором фінансового лізингу № 693/03/2007 від 15.03.2007 року щодо сплати лізингових платежів за період з 28.06.2012 року по 13.05.2013 року в розмірі 60600,17 грн, 9676,48 грн. неустойки, 202,90 грн інфляційних втрат та 2292,43 грн 3% річних, розрахованих по 13.05.2013 року.

На примусове виконання цього рішення суду 01.04.2014 року був виданий наказ.

Суди також встановили, що 05.12.2013 року між ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ "Мега Торг ЛТД" був укладений договір про уступку права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 218/11-2013, за яким ТОВ "Ласка Лізинг" передало всі свої права за договором фінансового лізингу № 693/03/2007 від 15.03.2007 року. Про укладення цього договору і необхідність сплати кошти на рахунок нового кредитора відповідач був повідомлений листом від 09.12.2013 року, який був надісланий на адресу відповідача 10.01.2014 року.

05.02.2014 року відповідач перерахував на рахунок органу державної виконавчої служби 201413,05 грн.

Ухвалою суду від 06.10.2014 року по справі № 910/9559/13 було задоволено заяву ТОВ "Мега Торг ЛТД" про заміну стягувача у виконавчому проваджені з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 20.01.2014 року.

26.12.2014 року кошти в сумі 201413,05 грн були зараховані на рахунок ТОВ "Мега Торг ЛТД".

02.10.2014 року с боржника на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2014 у справі № 910/9559/13 були списані грошові кошти у розмірі 73103,42 грн та зараховані на розрахунковий рахунок ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2014 року за заявою ТОВ "Мега Торг ЛТД" від 09.10.2014 року було здійснено процесуальне правонаступництво у справі № 910/9559/13, замінено позивача - ТОВ "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Дмитрова, 5 корпус 2; ідентифікаційний код 33104543) на правонаступника - ТОВ "Мега Торг ЛТД" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, оф. 402; ідентифікаційний код 38952030), стягувачем по виконанню наказу Господарського суду міста Києва №910/9559/13 від 01.04.2014 визначено ТОВ "Мега Торг ЛТД" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, оф. 402; ідентифікаційний код 38952030).

29.01.2015 року кошти на виконання рішення суду були зараховані на рахунок ТОВ "Мега Торг ЛТД".

Ухвалюючи рішення у справі і стягуючи з відповідача на користь позивача 15301,45 грн інфляційних втрат та 2343,28 грн 3% річних, що нараховані за період з 02.08.2013 року по 28.01.2014 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання щодо сплати боргу в розмірі 60600,17 грн, який був стягнутий рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 року у справі № 910/9559/13, він відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, а не на рахунок органу державної виконавчої служби, оскільки саме в цей день боржник вважається таким, що виконав зобов'язання за договором фінансового лізингу належним чином, і це зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки господарського суду першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства і підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що в цьому випадку боржник після 02.10.2015 року звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 ЦК України, оскільки в цей день з його рахунку були списані кошти на виконання рішення суду та зараховані на рахунок органу державної виконавчої служби, і прострочення зобов'язання настало внаслідок неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця, Вищий господарський суд України відхиляє з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, інфляційні та проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, нараховуються за весь час прострочення, тобто від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, по день сплати суми боргу належному кредитору.

Вищий господарський суд України зауважує, що відповідно до вимог цієї норми кошти нараховуються незалежно від вини боржника, оскільки не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Тобто, якщо боржник доведе, що несвоєчасне виконання грошового зобов'язання протягом певного строку мало місце через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 ЦК, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК).

Отже, боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність згідно вимог ст. 625 ЦК України лише в одному випадку - доведення ним обставин прострочення кредитора. В усіх інших випадках боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має сплатити кредитору ці кошти, в тому числі, коли порушення зобов'язання сталося з вини інших осіб, оскільки боржник залишається стороною зобов'язання та несе ризик настання несприятливих для нього наслідків внаслідок порушення ним грошового зобов'язання, навіть і ті, що настали випадково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У справі, яка переглядається, відповідач обставини прострочення кредитора не доводив і судами такі обставини не встановлені, тому висновки судів про нарахування позивачем коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України по день сплати суми боргу належному кредитору є правомірними та обгрунтованими.

Що стосується доводів ТОВ "Мега Торг ЛТД" про те, що кошти не були своєчасно перераховані внаслідок грубих порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", то, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом, і не є предметом розгляду в межах цього спору. Водночас, боржник не позбавлений можливості вимагати відшкодування збитків відповідно до вимог ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" в окремому позовному провадженні.

Доводи заявника про незастосування судами вимог ч. 2 ст. 532 ЦК України та ч.ч. 1, 3 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження", з аналізу яких вбачається, що належним місцем виконання боржником зобов'язання із сплати на користь стягувача основного боргу за договором лізингу, який раніше був стягнутий рішенням суду, слід вважати депозитний рахунок органу ДВС, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" визначає не місце виконання боржником зобов'язання, а порядок виплати стягнутих грошових сум.

Крім того, місце виконання зобов'язання є одним із критеріїв належності виконання зобов'язання, що містяться у ст.ст. 526 - 530 ЦК України. Відповідно до цих норм належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, здійснено сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб. Тому для визнання зобов'язання належно виконаним у відносинах із кредитором недостатньо лише зарахування державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби стягнутих з боржника коштів. Визначальним в такому випадку, виходячи з умов договору лізингу, є факт перерахування цих коштів на рахунок кредитора.

За таких обставин, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року у справі № 910/20259/15 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. Суддя Гончарук П.А. СуддяСтратієнко Л.В.