Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 908/1757/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Гончарука П.А. (доповідача),

суддів Кондратової І.Д.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" на рішення господарського суду Запорізької області від 17 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2014 у справі №908/1757/14 за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" про стягнення 54 303,41 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" про стягнення 54 303,41 грн. з яких: 49 490,00 грн. виплата страхового відшкодування, 1 712,49 грн. пені, 329,48 грн. 3% річних, 2771,44 грн. інфляційних втрат, посилаючись на те, що відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 Цивільного кодексу України після виплати страхувальнику страхового відшкодування до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а оскільки відповідач є страховиком винної у ДТП особи, то обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17 липня 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2014 у справі № 908/1757/14 позов задоволено частково, стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" суму матеріальної шкоди у розмірі 49 490,00 грн., 3% річних у розмірі 329,48 грн., 2771,44 грн. інфляційних втрат, витрати на сплату судового збору у розмірі 1769, 38 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", п.п. 37.1.4 п.37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон №1961-IV), просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Сторони не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17 вересня 2012 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" та товариством "НВФ "Енергосистеми" укладений договір добровільного страхування наземного транспорту за №2744а/12зп, відповідно до умов якого застраховано ряд транспортних засобів, серед яких і автомобіль "Міцубіші Лансер" (д.н. АР9690ВМ).

4 листопада 2012 року в м. Запоріжжя по вул. Набережна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Міцубіші Лансер" д.н. АР9690ВМ, під керуванням Житницького Дениса Олександровича (власник автомобіля Шемаров М.Ю), та автомобіля "ЗАЗ" (д.н. АР0899ВА), під керуванням Федченок Василя Михайловича, внаслідок якої пошкоджено автомобіль "Міцубіші Лансер" (д.н. АР9690ВМ).

Згідно постанови Запорізького районного суду Запорізької області від 31листопада 2012 року у справі № 0810/5693/2012 №/п 3/0810/1782/2012 винним у вчиненні ДТП визнано водія автомобіля "ЗАЗ" д.н. АР0899ВА Федченок В.М.

Виконуючи своє зобов'язання згідно договору, позивач, на підставі заяви страхувальника товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Енергосистеми" автомобіля "Міцубіші Лансер" (д.н. АР9690ВМ) щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування від 20 листопада 2012 року, здійснив відшкодування завданої шкоди у розмірі 51649,06 грн. за ремонт автомобіля на рахунок виконавця робіт товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Запоріжжя", про що свідчать платіжні доручення від 22 листопада 2012 року, № ДП00013515 на суму 41527,34 грн., від 6 грудня 2012 року №ДП00014996 на суму 5511,58 грн., від 29 березня 2013 року № 21095 на суму 4610,14 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом, на момент скоєння ДТП, цивільна відповідальність винного у дорожньо-транспортній пригоді власника транспортного засобу "ЗАЗ" д.н. АР0899ВА, була застрахована товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" відповідно до полісу № АВ/7644167 з встановленим лімітом страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50 000 грн., франшизи - 510 грн.

Позивач направив відповідачу вимогу від 18 листопада 2013 року №СУ/33970/2 про виплату страхового відшкодування шкоди, яка була отримана останнім та залишена без задоволення, що стало підставою для пред'явлення позову про стягнення з відповідача 49 490, 00 грн. збитків.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині стягнення 49 490, 00 грн. страхового відшкодування, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, застосовуючи норми матеріального права, зокрема, ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 228, ч. 6 ст. 261, ч. 1 ст. 993, ст. 1166, п. 2 ст. 1187, ст. 1188, ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, та враховуючи визначені полісом № АВ/7644167 розміри лімітів відповідальності та франшизи, дійшов до висновку про необхідність задоволення позову та того, що розмір шкоди, право на вимогу якої перейшло до позивача, відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду в розмірі 49 490, 00 грн.

Висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 49 490,00 грн. є законним та обґрунтованим, за таких підстав.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Закон №1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

З аналізу положень цього закону вбачається, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Згідно зі ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходить право первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування наземного транспорту, отримав від останнього право вимоги до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо", яка застрахувала відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія Федченок В.М.

Таким чином, позивач реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача, оскільки за договором обов'язкового страхування відповідач надав згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в силу п. 37.1.4 ст. 37 цього Закону, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

Наведені норми матеріального права регулюють порядок здійснення страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим або особою, яка має право на отримання відшкодування і страховиком.

Виходячи з цього до позивача, як до нового кредитора, обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки відповідач у справі не є страховиком в розумінні наведених норм, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач у справі, що розглядається, отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно - правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

За обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та вказаних норм матеріального права висновки судів першої та другої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 49 490, 00 грн. збитків є правильними, а доводи касаційної скарги про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", п.п. 37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону №1961-IV є безпідставними.

Також, беручи до уваги норми ч.1 ст.13, ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 548, ч. 3 ст.549, п.1 ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли підставного висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1712, 49 грн.

Задовольняючи вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 329, 48 грн. та інфляційних втрат в сумі 27771, 44 грн., суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем направлялась відповідачу заява від 18 листопада 2013 року №СУ/33970/2 про виплату 51649, 06 грн., яка залишена останнім без задоволення, а отже з боку відповідача мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Проте, з висновками попередніх судових інстанцій щодо задоволення позову в цій частині погодитись не можна, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 530, 625 Цивільного кодексу України, та без урахування правової природи спірних правовідносин.

Встановлено, що цивільні права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах виникли з позадоговірних відносин, які регулюються, зокрема, нормами права, закріпленими в главі 82 Цивільного кодексу України та законодавством про страхування.

Застосування попередніми судовими інстанціями до спірних правовідносин норм зобов'язального права, зокрема, ст.ст. 530, 625 Цивільного кодексу України є помилковим, а тому, постановлені у справі судові рішення в частині стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у сумі 2 771, 44 грн. та 3% річних у сумі 329,48 грн. не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами чинного законодавства, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.

В решті судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2014 у справі №908/1757/14 в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2771, 44 грн. та 3% річних у сумі 329,48 грн. скасувати та в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2014 у справі №908/1757/14 в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши стягнення витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви з товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 34, код ЄДРПОУ 13622789) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"(04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, п/р 26503253730311 в АТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005) з 1769, 38 грн. до 1665,06 грн.

В решті рішення господарського суду Запорізької області від 17 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2014 у справі №908/1757/14 залишити без змін.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 34, код ЄДРПОУ 13622789) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"(04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, п/р 26503253730311 в АТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005) 832, 53 грн. у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Запорізької області.

Поновити виконання судового рішення у справі №908/1757/14.

Головуючий П.А.Гончарук

Судді І.Д. Кондратова

Л.В. Стратієнко