Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року Справа № 904/10286/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Твоя земля"на рішення та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2016у справі№ 904/10286/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПриватного підприємства "Твоя земля"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Деас Трейд"; 2. Малого приватного підприємства фірми "Ерідон"провизнання недійсними договорів про зарахування зустрічних однорідних вимогза участю представників сторін:

позивача: Стопчанський В.Є.

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: Тищенко І.М., Таранюк В.Л.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Твоя земля" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деас Трейд" та Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" про визнання недійсним договорів про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016 у справі № 904/10286/15 (суддя Юзіков С.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Іванова О.Г., суддів Подобєд І.М., Сизько І.А.) у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Приватне підприємство "Твоя земля" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 904/10286/15, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що судами невірно застосовано норми ст.ст. 203 та 601 Цивільного кодексу України та не взято до уваги належних і допустимих доказів направлення відповідачу-2 повідомлень про відступлення права вимоги.

03.03.2017 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" на касаційну скаргу, якому відповідач-2 просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак представник відповідача-1 не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Деас Трейд" (постачальник) та Малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (покупець) було укладено договір поставки № Д04122014/02 від 04.12.2014 та договір поставки № Д19012015/01 від 19.01.2015.

Відповідно до умов договору поставки № Д04122014/02 від 04.12.2014 постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити Товар українського походження - кукурудзу 3 кл., врожаю 2014 року (далі - Товар) на умовах, зазначених у договорі; строк поставки Товару до 12.12.2014; постачальник повинен поставити покупцю Товар за ціною 2200,00 грн. з ПДВ за одну тону, загальним обсягом 10000,00 тон та на загальну суму 22000000,00 грн.

Згідно з умовами договору поставки № Д19012015/01 від 19.01.2015 постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити Товар українського походження - кукурудзу 3 кл., врожаю 2014 року (далі - Товар) на умовах, зазначених у договорі; строк поставки Товару до 06.02.2015; постачальник повинен поставити покупцю Товар за ціною 2600,00 грн. з ПДВ за одну тону, загальним обсягом 6900,00 тонн на загальну суму 17940000,00 грн.

Судами встановлено, що відповідачем-1 зобов'язання за договорами поставки були виконані у повному обсязі, що підтверджується наступними актами приймання-передачі зерна: № 98 від 11.12.2014, № ЗГ000000119 від 12.12.2014, № ЗГ000000120 від 12.12.2014, № ЗГ000000121 від 12.12.2014, № ВЗП00000021 від 21.01.2015, № 3 від 21.01.2015.

Як визначено пунктом 3.1 договорів поставки, оплата Товару здійснюється покупцем у грошовій формі впродовж одного банківського дня після надання постачальником покупцю документів, зазначених у п. 2.5.1 договорів. У разі ненадання цих документів, або неповного надання, покупець має право затримати оплату товару. Зобов'язання покупця по оплаті вважаються виконаними з дати зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Всього відповідачем-1 було поставлено відповідачеві-2 товар на загальну суму 39625730,20 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції з'ясовано, що 16.12.2014 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог за взаємними зобов'язаннями сторін за Договором поставки № Д04122014/02 від 04.12.2014 на суму 22000000,00 грн. і Договором про відступлення права вимоги № 15000 від 09.12.2014 на суму 22000000,00 грн.

Також 26.01.2015 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог за взаємними зобов'язаннями сторін за Договором поставки № Д19012015/01 від 19.01.2015 на суму 17625730,20 грн. і Договором про відступлення права вимоги № 18000 від 20.12.2014 на суму 15912 647,38 грн.

26.01.2015 відповідачами укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог за взаємними зобов'язаннями сторін за Договором поставки № Д19012015/01 від 19.01.2015 на суму 1713082,72 грн. і Договором про відступлення права вимоги № 19000 від 20.12.2014 на суму 1713082,71 грн.

Судами попередніх інстанцій визначено, що 15.12.2014 між Приватним підприємством "Твоя земля" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Деас Трейд" (первісний кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) № 15/12/2014-2, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, первісний кредитор відступає своє право вимоги боргових зобов'язань в розмірі 22000000,00 грн., що виникло на підставі Договору поставки № Д04122014/02 від 04.12.2014 до Малого приватного підприємства фірма "Ерідон", а новий кредитор заміняє первісного кредитора, як сторону в борговому зобов'язанні, та приймає (набуває) на себе право вимоги оплати за Договором поставки № Д04122014/02 від 04.12.2014.

23.01.2015 між Приватним підприємством "Твоя земля" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Деас Трейд" (первісний кредитор) було також укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) № 23/01/2015-2, згідно з умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, первісний кредитор відступає своє право вимоги боргових зобов'язань в розмірі 15935853,70 грн., що виникло на підставі Договору поставки № Д19012015/01 від 19.01.2015 до Малого приватного підприємства фірма "Ерідон", а новий кредитор заміняє первісного кредитора, як сторону в борговому зобов'язанні, та приймає (набуває) на себе право вимоги оплати за Договором поставки № Д19012015/01 від 19.01.2015.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги про визнання недійсними договорів про зарахування зустрічних однорідних вимог за взаємними зобов'язаннями від 16.12.2014 та 26.01.2015.

Обґрунтовуючи підстави недійсності вказаних договорів, позивач посилається на те, що договори відступлення права вимоги (цесії) від 15.12.2014 та 23.01.2015 були укладені раніше за Договори про зарахування однорідних вимог, а тому припинення зобов'язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог за даним договорами не відповідає вимогам закону, а договори підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як передбачено частинами першою - п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо повідомлення відповідача-2 про заміну кредитора у зобов'язанні, встановили, що відповідні поштові відправлення на адресу відповідача-2 не приймалися та не надходили, а відбиток штампа на описах вкладення в цінні листи не відповідає наявному на відділені Білогір'я-1, що підтверджується інформацією відділення поштового зв'язку Жорнівка Центру поштового зв'язку № 11 м. Вишневе та ЦВПЗ Білогір'я-1. Також відповідно до повідомлення УДППЗ "Укрпошта", поштові відправлення за №№ 3020024587466, 3020024647282, 3020015246854, 3020015354872, на які посилався позивач як доказ повідомлення відповідача-2 про відступлення права вимоги, не зареєстровані в системі службового пошуку протягом 2015, тобто не відправлялися.

Крім цього, відповідно до висновку № 882/883-16 від 19.08.2016 комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів у справі № 904/10286/15:

- відтиски круглих почтових штемпелів "БІЛОГІР'Я - 1" з датами в середині відтисків, які розташовані в описах вкладення в цінні листи (Ф.107) на поштові відправлення 3020024647282 та 3020015354872 нанесені не кліше круглих поштових штампів "БІЛОГІР'Я - ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ";

- відтиски круглих почтових штемпелів "БІЛОГІР'Я - 1" з датами в середині відтисків, які розташовані в описах вкладення в цінні листи (Ф.107), поштові відправлення за номерами 3020024647282 та 302001534872 нанесені рельєфним кліше.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Оцінивши відповідно до правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України висновок № 882/883-16 від 19.08.2016 комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів разом з інформацією, наданою УДППЗ "Укрпошта" та відділеннями поштового зв'язку Жорнівка Центру поштового зв'язку № 11 м. Вишневе та ЦВПЗ Білогір'я-1, встановивши, що поштові штемпелі на описах вкладень в цінні листи, які були надані позивачем нанесені не кліше круглих поштових штампів відділення зв'язку Білогір'я-1, суди попередніх інстанції дійшли висновку про те, що відповідач-2 не був повідомлений про відступлення права вимоги від ТОВ "Деас Трейд" на користь ПП "Твоя Земля", а надані позивачем докази надсилання відповідних повідомлень є недостовірними.

При цьому суди обґрунтовано відхилили посилання позивача на поштові квитанції відділення зв'язку як доказ направлення на адресу відповідача-2 повідомлення про відступлення права вимоги, оскільки ними не підтверджується вміст відправлення.

Статтею 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ст. 601 Цивільного кодексу України).

Статтею 603 Цивільного кодексу України визначено, що у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.

У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

З урахуванням того, що відповідач-2 не був повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, проведене відповідачем-2 зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося у відповідності до вимог чинного законодавства та не порушує права позивача.

Відповідно до ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсними оспорюваних договорів, який відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Твоя земля" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 904/10286/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир