Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року Справа № 920/341/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Акулової Н.В., Самусенко С.С.

розглянув касаційну скаргу Роменського управління Державної казначейської служби України Сумської областіна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р.та рішеннягосподарського суду Сумської області від 12.05.2014р.у справі№ 920/341/14 господарського суду Сумської областіза позовомРоменського міськрайонного центру зайнятості населення Сумської областідоРоменського управління Державної казначейської служби України Сумської областіпростягнення 1739,02 грн., Розпорядженням Заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 06.10.2014р. №02-05/446 у зв'язку з перебуванням судді Шевчук С.Р. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Владимиренко С.В. (доповідач), суддів Акулової Н.В., Самусенко С.С.

за участю представників

позивача: не з'явились

відповідача: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Роменський міськрайонний центр зайнятості населення Сумської області звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Роменського управління Державної казначейської служби України Сумської області про стягнення 1739,02 грн. завданих збитків.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.05.2014р. (суддя Моїсеєнко В.М.) у справі №920/341/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р. (колегією суддів у складі головуючого судді Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.) позовні вимоги Роменського міськрайонного центру зайнятості населення Сумської області задоволено у повному обсязі та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, Роменське управління Державної казначейської служби України Сумської області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р. та рішення господарського суду Сумської області від 12.05.2014р. скасувати повністю, провадження по даній справі припинити.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09.01.2009р. між Головним управлінням Державної казначейської служби у Сумській області в особі начальника Роменського управління Державного казначейства Державного казначейства України у Сумській області та Роменським міськрайонним центром зайнятості населення укладено договір про здійснення розрахунково - касового обслуговування №26.

Відповідно до п. 1 Договору казначейство відкриває Клієнту бюджетний рахунок (рахунки) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до вимог законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Державного казначейства України і Національного банку України, та умов цього Договору.

Згідно з п.п. 2.3.1-2.3.4 зазначеного вище Договору, відповідач (Казначейство) прийняв на себе зобов'язання належним чином виконувати умови цього договору, своєчасно здійснювати розрахункові операції за дорученням Клієнта, надавати Клієнту всі послуги з розрахунково-касового обслуговування в межах повноважень, визначених законодавством, забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок Клієнта.

Пунктом 2.2 вищенаведеного Договору передбачено, що Клієнт має право: розпоряджатися грошовими коштами, що перебувають на його рахунках (для розпорядників бюджетних коштів - у межах затвердженого кошторису доходів і видатків, для одержувачів коштів - у межах плану використання бюджетних коштів); отримувати від Казначейства всю необхідну інформацію, пов'язану з виконанням цього Договору; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим Договором послуг; контролювати своєчасність зарахування коштів на свої рахунки і їх перерахування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до умов зазначеного договору, Роменський міськрайонний центр зайнятості населення належним чином оформив та надав для оплати до Казначейства платіжні доручення: №1783 від 16.09.2013р. на суму 561,95 грн., №1784 від 16.09.2013р. на суму 1,69 грн., №1908 від 27.09.2013р. на суму 296,26 грн., №2134 від 31.10.2013р. на суму 295,69 грн., №2251 від 18.11.2013р. на суму 391,23 грн., №2252 від 18.11.2013р. на суму 5,26 грн., №2334 від 02.12.2013р. на суму 685,91 грн., №2342 від 05.12.2013р. на суму 83,11 грн., №2343 від 05.12.2013р. на суму 7,19 грн. з призначенням платежу: оплата за послуги зв'язку.

Пунктом 2.1.3 Договору від 09.01.2009р. передбачено, що Казначейство має право вимагати від Клієнта правильності оформлення розрахункових документів відповідно до законодавства України та повертати їх Клієнту в разі виявлених порушень. Розрахункові документи повертаються Клієнту з посиланням на підстави, передбачені законодавством України.

Проте, вищенаведені платіжні доручення казначейством не повернулися до Роменського міськрайонного центру зайнятості населення з посиланням на неправильність їх оформлення, та про неможливість виконання платіжних операцій позивачу повідомлено не було.

Згідно з ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків відповідно до чинного законодавства України є універсальною формою майнової відповідальності, яка застосовується за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України. Відповідно до цієї норми закону підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Причому необхідним є повний склад цивільного правопорушення:

1) протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

2) шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

4) вина правопорушника.

У разі відсутності, хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій, на підставі поданих сторонами доказів та у відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено факт порушення відповідачем умов договору, внаслідок чого у позивача утворилась заборгованість перед ПАТ "Укртелеком", що підтверджується рішенням господарського суду Сумської області від 16.01.2014р. у справі №920/2175/13, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про стягнення з відповідача 1739,02 грн. завданих збитків.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Згідно ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2.3.2 договору передбачено, що казначейство зобов'язується здійснювати розрахункові операції за дорученням клієнта. В свою чергу, Роменське управління Державної казначейської служби не виконало умови договору, а саме, не здійснило перерахунок коштів Роменського міськрайонного центру зайнятості населення в рахунок оплати за послуги зв'язку.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві просить стягнути завдані збитки у сумі 1739,02 грн.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) зазначається, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що Роменський міськрайонний центр зайнятості поніс додаткові витрати в результаті безспірного списання коштів в сумі 1739,02 грн. з його рахунку на виконання рішення господарського суду Сумської області по справі № 920/2175/13, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 11.02.2014р.

Отже, позивач зазнав збитків внаслідок порушення зобов'язання відповідачем.

Крім того, не знаходять свого підтвердження доводи заявника касаційної скарги про те, що даний спір підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Пунктом 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства визначено поняття справи адміністративної юрисдикції як переданого на вирішення адміністративного суду публічно-правового спору, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до приписів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ поширюється на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.

Статтею 3 названого Кодексу визначено перелік суб'єктів владних повноважень. Так, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому, такі функції повинні здійснюватись суб'єктом владних повноважень виключно у тих правовідносинах у яких виник спір.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога Роменського міського центру зайнятості про стягнення з Роменського управління Державної казначейської служби України 1739,02 грн. збитків, у зв'язку з неналежним виконанням Роменським управлінням Державної казначейської служби України договору про здійснення розрахунково-касового обслуговування від 09.01.2009р.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду стосовно того, що даний спір відрізняється від адміністративного спору саме предметом позовних вимог, яким є стягнення позадоговірної шкоди (деліктні зобов'язання), а також тим, що Роменське управління Державної казначейської служби України у даних спірних правовідносинах не здійснює щодо Роменського міськрайонного центру зайнятості населення владних управлінських функцій.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що порядок розподілу судових витрат визначено статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини 2 даної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про розподіл судових витрат у даній справі.

Таким чином, твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних постанови та рішення не знайшли свого підтвердження. Відтак, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Роменського управління Державної казначейської служби України Сумської області залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р. у справі №920/341/14 - без змін.

Стягнути з Роменського управління Державної казначейської служби України Сумської області (ідентифікаційний код 37929744) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя:С. Владимиренко Судді: Н. Акулова С. Самусенко