Історія справи

Постанова ВГСУ від 06.08.2014 року у справі №926/1119/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року Справа № 926/1119/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_2

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 12.03.2014 р.

у справі № 926/1119/13 господарського суду Чернівецької області

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_3

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_4;

Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_2

третя особа Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа

ОСОБА_5

про визнання неналежного виконання обов'язків орендаря за

договором оренди від 31.08.2009 р., визнання договору

оренди ізольованого нежилого приміщення від 31.08.2009 р.

фіктивним та недійсним

за участю представників:

СПД-ФО ОСОБА_3 - не з'явилися;

СПД-ФО ОСОБА_4 - не з'явилися;

СПД-ФО ОСОБА_2 - ОСОБА_2;

СПД-ФО ОСОБА_5 - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Чернівецької області з позовом та просила суд: визнати фіктивним та недійсним договір оренди від 31.08.2009 р., укладений між відповідачами у справі - суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2; визнати ОСОБА_2 такою, що неналежно виконувала обов'язки орендаря за вказаним договором оренди у період з 31.08.2009 р. по 05.10.2010 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вказаний договір є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались.

Крім того, позивач зазначає, що 29.06.2011 р., вона, за договором купівлі-продажу нерухомого майна, придбала у ОСОБА_5 будівлю (магазин 6-1, загальною площею 14,10 кв.м.) разом із земельною ділянкою, на якій цей будинок знаходиться, які належали останньому на праві приватної власності.

Проте, відповідач - ОСОБА_2, посилаючись на договір оренди приміщення - магазину 6-1, площею 14,10 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 31.08.2009 р. між СПД-ФО ОСОБА_2 та СПД-ФО ОСОБА_4, звернулась до Шевченківського районного суду м.Чернівці з позовом до ОСОБА_3 про переведення прав і обов'язків покупця та визнання права власності.

30.01.2013 р. Апеляційним судом Чернівецької області скасовано рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці і переведено права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 29.06.2011 р. на ОСОБА_2, яка як орендар зберегла переважне право на придбання цього майна в разі його продажу.

Однак, позивач зазначає, що договір оренди від 31.08.2009 р. є фіктивним, оскільки не має на меті створення наслідків, передбачених договором оренди, не виконувався та укладений виключно з метою позбавлення права власності законного власника (т.1 а.с.8-16).

Відповідач-1 у справі - СПД-ФО ОСОБА_4 проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 31.08.2009 р., яке є преюдиційним для даної справи в силу ст. 35 ГПК України, встановлені наступні факти: факт належного виконання орендарем, ОСОБА_2, її обов'язків; використання орендованого приміщення орендарем, зокрема, шляхом його надання в суборенду.

Відповідач-2 у справі - СПД-ФО ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначила, що спірний договір направлений на настання реальних наслідків, що підтверджується вчиненням його сторонами дій на виконання умов договору.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 26.12.2013 р. у задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.168-171).

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- спірний договір не є фіктивним, оскільки сторонами вчинено ряд дій на виконання його умов, що свідчить про їх намір створити юридичні наслідки у зв'язку з укладенням такого договору;

- вимога про визнання ОСОБА_2 такою, що неналежно виконувала свої обов'язки, не може бути самостійним предметом спору в господарській справі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. рішення господарського суду Чернівецької області від 26.12.2013 р. скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано недійсним договір оренди від 31.08.2009 р., як фіктивний.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заявлені вимоги в частині визнання недійсним спірного договору оренди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні докази укладення договору сторонами з метою настання правових наслідків, передбачених даним правочином (т.2 а.с.65-79).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, СПД-ФО ОСОБА_2 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Чернівецької області від 26.12.2013 р.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції, під час розгляду справи по суті, встановлені наступні обставини.

31.08.2009 р. між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (орендар) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (орендодавець) укладено договір оренди приміщення, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування одне ізольоване приміщення - магазин 6-1, площею 14,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Одночасно з приміщенням орендарю надається право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться приміщення (їх будівля), а також право на вільне користування земельною ділянкою, яка прилягає до приміщень (їх будівлі), у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди, зокрема, для можливості вільного доступу до приміщень, паркування автотранспорту орендаря, розташування об'єктів зовнішньої реклами, облаштування фасаду, входів, під'їздів до будівлі, в якій розміщено приміщення (п.1.1 Договору).

Згідно п. 3.1 договору, приймання-передача приміщення здійснюється шляхом підписання акта приймання-передачі не пізніше 01.09.2009 р., приміщення вважається переданим з моменту підписання акта прийому-передачі.

Сторони договору узгодили, що даний договір діє з моменту його підписання та до 01.08.2012 р. (п.4.1 договору).

Згідно з п.4.2 договору, в разі належного виконання своїх обов'язків за цим договором, орендар після спливу строку цього договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк.

Розмір орендної плати сторони узгодили в п.5.1.1 договору, а саме: розмір орендної плати за приміщення, що орендується в цілому встановлюється за домовленістю сторін у розмірі 100 грн. в місяць. Орендна плата сплачується готівкою щоквартально (п.5.2 договору), протягом дії цього договору оренди орендодавець не може розпоряджатись приміщенням (п.13.6.). В разі прийняття орендодавцем рішення про продаж приміщення, до закінчення строку дії цього Договору, орендар має першочергове право на його придбання на умовах, не гірших, ніж будуть запропоновані для інших потенційних покупців.

Предметом спору у справі є дійсність вказаного договору.

Відмовляючи у визнанні оспорюваного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір не є фіктивним, оскільки сторонами вчинено ряд дій на виконання його умов, що свідчить про їх намір створити юридичні наслідки у зв'язку з укладенням такого договору.

А саме, судом встановлений факт передачі орендарем на умовах договору орендодавцю приміщення, що підтверджено актом прийому-передачі від 31.08.2009 р., факт здійснення оплати за приміщення, що підтверджено актами звірки розрахунків між сторонами від 04.10.2010 р., від 01.10.2011 р. та розпискою від 19.10.2011 року.

Місцевим господарським судом також встановлено, що орендоване приміщення передано в суборенду ПП "Нетсервіс" строком до 01.01.2012 р., що підтверджено копією договору від 01.09.2009 р., актами прийому передачі від 01.09.2009 р. і від 31.12.2011 р., додатковою угодою від 31.08.2010 р. та актом про надані послуги від 31.12.2011 р.

Крім того, Апеляційним судом Чернівецької області у справі № 22ц-235 встановлено, що ОСОБА_2 належно виконувала свої обов'язки за договором оренди, а тому, як орендар спірного майна, зберегла переважні права на придбання цього майна в разі його продажу.

Отже, судом під час розгляду цивільної справи був встановлений факт вчинення договору оренди і факт його виконання. Даний факт, в силу ст. 35 ГПК України, є преюдиціальним для даної справи.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

З огляду на викладене, необгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що укладений відповідачами договір оренди не був направлений на реальне настання правових наслідків. Також, безпідставним є твердження апеляційного господарського суду про те, що сторонами правочину, який є предметом спору у даній справі, не було вчинено дій, спрямованих на настання реальних правових наслідків, що породжуються укладеним правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину і, зокрема, ч. 5 ст. 203 ЦК України встановлює, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ч. 2 ст. 234 ЦК України).

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі, вчинений у нотаріальній формі.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, а також наведені норми чинного законодавства України, правильним є висновок про відсутність підстав для визнання недійсним (фіктивним) договору оренди від 31.08.2009 р.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання СПД - ФО ОСОБА_2 такою, що неналежно виконувала обов'язки орендаря за договором оренди в період з 31.08.2009 р. по 05.10.2010 р., оскільки даний спосіб захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів не передбачений ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

З огляду на наведене, касаційна інстанція вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Чернівецької області від 26.12.2013 р. - залишенню в силі.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. у справі № 926/1119/13 господарського суду Чернівецької області скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Чернівецької області від 26.12.2013 р.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.