Історія справи

Постанова ККС ВП від 07.12.2022 року у справі №295/4942/20
Постанова ВГСУ від 06.02.2024 року у справі №295/4942/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 295/4942/20

провадження № 51 - 2349 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

потерпілого ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

засудженого ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вироки Богунського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року та Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2023 року стосовно

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Богунський районний суд м. Житомира вироком від 29 листопада 2021 року засудив ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Житомирський апеляційний суд 07 червня 2023 року вирок суду першої інстанції скасував, ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 03 березня 2020 року приблизно о 19:40, перебуваючи на території гаражного кооперативу «Промінь» у м. Житомирі на вул. Індустріальній, 14 біля боксу № 522, на ґрунті виниклого конфлікту та неприязних відносин, маючи умисел на позбавлення особи життя, невстановленим слідством колючо-ріжучим предметом правою рукою наніс два удари в грудну клітку ОСОБА_10 , чим спричинив йому тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент їх нанесення, які потягли за собою гіпоксичне ураження головного мозку, внаслідок чого розвинувся набряк-набухання головного мозку, що призвело до смерті ОСОБА_10 .

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильну кваліфікацію дій засудженого, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що:

- судові інстанції невірно кваліфікували дії ОСОБА_9 , оскільки умислу на вбивство ОСОБА_10 у його підзахисного не було, він захищався від неправомірних дій потерпілого, який безпричинно напав на нього з нанесенням ударів у голову шліфувальною машинкою та, будучи обізнаним про наявність у потерпілого зброї, оцінивши обстановку як таку, що несе загрозу його життю, наніс ОСОБА_10 два хаотичних ножових поранення;

- судами не враховано: наявність у ОСОБА_9 захворювання психічного характеру, його обмежену осудність, внаслідок чого він не зміг адекватно оцінити обстановку та відповідно відреагувати на дії ОСОБА_10 ; висновки експертів № 450 від 04 березня 2020 року, № 100-2020 від 31 березня 2020 року, № 16 від 26 лютого 2021 року, якими спростовується версія сторони обвинувачення про вчинення ОСОБА_9 саме умисного вбивства;

- між спричиненими ОСОБА_9 тілесними ушкодженнями ОСОБА_10 та настанням смерті останнього відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок, тому дії ОСОБА_9 мають бути кваліфіковані, на думку захисника, за ч. 1 ст. 121 КК;

- суд апеляційної інстанції: неточно виклав показання свідка ОСОБА_11 та поклав їх в основу вироку; не мотивував своїх висновків щодо доведення винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 1 ст. 115 КК, та за встановлених судом першої інстанції обставин помилково кваліфікував дії обвинуваченого за більш тяжкою статтею кримінального закону.

Крім того, захисник уважає, що ОСОБА_9 надмірно суворе покарання призначене без врахування даних про його особу та всіх пом`якшуючих покарання обставин, зокрема, його стану здоров`я, необхідності проходження постійного лікування, позитивної характеристики, наявності на утриманні неповнолітньої дитини та хворої матері пенсійного віку.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор, потерпілий та його представник заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувані стосовно ОСОБА_9 судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями статті 433 КПК України (далі - КПК) України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції повністю скасував вирок суду першої інстанції, колегія суддів уважає, що доводи захисника щодо вироку не підлягають перевірці під час касаційного перегляду.

Відповідно до частини 2 статті 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається із оскаржуваних судових рішень, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 в цілому дотримано.

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 покликається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Проте ці доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів з огляду на таке.

Доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність

У касаційній скарзі захисник заявляє про відсутність у ОСОБА_9 умислу на вбивство ОСОБА_10 та про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК.

Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

У свою чергу ч. 1 ст. 121 КК передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, ч. 2 - умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого.

Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Так, Богунський районний суд м. Житомира вироком від 29 листопада 2021 року засудив ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Житомирський апеляційний суд за результатом розгляду апеляційних скарг потерпілого ОСОБА_6 та прокурора 07 червня 2023 року вирок суду першої інстанції скасував, ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Висновки про те, що ОСОБА_9 учинив саме умисне вбивство ОСОБА_10 , суд апеляційної інстанції зробив, урахувавши, зокрема:

- показання потерпілої ОСОБА_12 про те, що, приїхавши до лікарні, вона дізналась, що її чоловіка ОСОБА_10 було поранено в серце і він має невеликі шанси на одужання; з 03 березня до 07 квітня 2020 року чоловік перебував у комі та помер;

- показання свідка ОСОБА_11 про те, що обвинувачений є його батьком. 03 березня 2020 року він перебував на вулиці та працював з шумним пристроєм, мив автомобіль, потім почув звук падаючого металевого предмету, озирнувшись на звук побачив бійку. ОСОБА_10 , у якого в руках була полірувальна машинка, втікав, а батько з предметом, схожим на ніж, намагався його наздогнати. Він тримав батька, щоб дати можливість ОСОБА_10 втекти, після чого батько теж пішов. Він зателефонував ОСОБА_10 і останній повідомив, що лежить біля автомобіля. Знайшов потерпілого за 30 метрів від гаража і викликав швидку.

Свої показання свідок підтвердив під час слідчого експерименту 04 березня 2020 року;

- пояснення експерта ОСОБА_13 про те, що смерть ОСОБА_10 настала від гіпоксичного ураження головного мозку. Від колото-різаного поранення серця відбулася значна втрата крові, що призвело до патології, а в подальшому - смерті. Гіпоксичне ураження розвивається у випадку, коли головному мозку не вистачає кисню. Під час лікування протягом місяця підтримувалась робота серця, головний мозок не доотримував кисню, в результаті чого настало відмирання головного мозку та смерть потерпілого знаходиться в прямому причинному зв`язку із отриманою колото-різаною раною, внаслідок чого було пошкоджено передню стінку правого шлуночка серця, у зв`язку з чим погіршується кровопостачання головного мозку. Основною причиною гіпоксичного ураження, в даному випадку, була втрата крові, інших обставин, які б могли спричинити смерть потерпілого, виявлено не було. Під час проведення експертизи виявлено два ножові удари, один з яких - в серце. Смертельним був удар, нанесений у грудну клітину ліворуч. Стан потерпілого не покращувався, поступово відмовляли всі органи, перестав працювати мозок;

- пояснення експерта ОСОБА_14 про те, що відповідно до Правил визначення причинно-наслідкового зв`язку якби смерть ОСОБА_10 настала протягом декількох днів після події, це був би прямий причинно-наслідковий зв`язок. Оскільки смерть ОСОБА_10 настала через двадцять вісім днів, в тому числі від пневмонії та інших захворювань, то має місце непрямий причинно-наслідковий зв`язок з настанням смерті. При цьому ускладнення викликані особливостями організму, його реакцією на отримані тілесні ушкодження, що сприяло настанню смерті;

- дані, що містяться у:

- висновку експерта № 10/39 від 08 квітня 2020 року, згідно з яким на куртці, вилученій у ОСОБА_9 , виявлено кров, яка належить ОСОБА_15 ;

- висновку судово-медичної експертизи № 330 від 07 квітня 2020 року, згідно з яким смерть ОСОБА_10 настала від набряку-набухання головного мозку, який розвинувся через гіпоксичне ураження головного мозку внаслідок проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки (від одиничної дії колючо-ріжучого предмета типу «ножа»)з ушкодженням серця та крововтратою;

- висновку № 16 від 26 лютого 2021 року за результатом проведення комплексної судово-медичної експертизи, згідно з яким безпосередньою причиною смерті ОСОБА_10 була поліорганна недостатність: двобічна застійна гнійно-флегмонозна плевропневмонія (запалення легень), міокардит (запалення м`язу серця), ендокардит (запалення зовнішньої оболонки серця), гіпоксичне ураження головного мозку, як ускладнення колото-різаного пошкодження лівої половини грудної клітки, котре проникало в плевральну порожнину з ушкодженням м`яза серця. Спричинені ОСОБА_10 тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, через свої ускладнення потягли за собою настання смерті, тобто знаходяться в непрямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті.

Таким чином свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом апеляційної інстанції зроблено на підставі доказів, оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено відповідні мотиви.

Локалізація тілесного ушкодження (удар у життєво важливий орган людини - грудну клітку), сила удару (ушкодження серця) і знаряддя, яким воно заподіяне (колючо-ріжучий предмет), свідчать про наявність у ОСОБА_9 умислу саме на позбавлення ОСОБА_10 життя. Засуджений не міг не передбачати і не усвідомлювати, що в результаті своїх дій ОСОБА_10 отримає тілесні ушкодження, від яких може померти.

Про наявність у ОСОБА_9 умислу саме на заподіяння смерті ОСОБА_10 свідчить і той факт, що засуджений не припинив свої протиправні дії після заподіяння потерпілому одного удару, а навпаки, наздогнав його і наніс смертельний удар у серце, після чого зник з місця пригоди.

Оцінивши зібрані у справі докази та врахувавши висновки суду касаційної інстанції, викладені в постанові ККС ВС від 07 грудня 2022 року, суд апеляційної інстанції визначив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 учинив саме умисне вбивство і його винуватість доведена поза розумним сумнівом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що обґрунтовані підстави для перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК відсутні, тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є неспроможними.

Порушень процесуального порядку збирання у справі доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85 86 94 95 101 102 КПК.

Доводи про перебування ОСОБА_9 у стані необхідної оборони

Захисник у касаційній скарзі стверджує про те, що ОСОБА_9 з метою збереження життя в процесі самозахисту наніс ОСОБА_10 металевою заготовкою два хаотичних ножових поранення, одне з яких виявилось проникаючим. На думку захисника, ОСОБА_9 перебував у стані необхідної оборони від безпричинного нападу ОСОБА_10 .

Статтею 36 КК визначено право кожної особи на необхідну оборону, що є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (стаття 27 Конституції України).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

При розгляді справ даної категорії суди також повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної й достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Під час судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що мало місце таке суспільно небезпечне посягання, яке обумовило з боку ОСОБА_9 невідкладну необхідність в заподіянні шкоди для негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_10 .

Відтак доводи захисника в цій частині також є необґрунтованими.

Доводи сторони захисту про вчинення ОСОБА_9 злочину в стані обмеженої осудності

Захисник уважає, що висновками експертів № 450 від 04 березня 2020 року, № 100-2020 від 31 березня 2020 року підтверджується наявність у ОСОБА_9 стану обмеженої осудності.

Проте, як убачається з матеріалів провадження, для усунення сумнівів у сторони захисту щодо стану обвинуваченого під час вчинення злочину було проведено стаціонарну психіатричну експертизу.

За даними висновку експерта № 53 від 05 травня 2021 року, який було враховано судами попередніх інстанцій, в період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, ОСОБА_9 страждав на хронічне психічне захворюванням (F20.0), стан повної ремісії. В період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, ОСОБА_9 міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. В теперішній час ОСОБА_9 страждає на хронічне психічне захворювання (F20.0), стан повної ремісії. ОСОБА_9 в теперішній час може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_9 не потребує; під дію ч.ч. 2, 3 ст. 19, ст. 20 КК не підпадає.

Зазначений висновок судово-психіатричної експертизи в суді першої інстанції підтвердив експерт ОСОБА_16 .

Враховуючи викладене, колегія суддів уважає, що доводи захисника в цій частині є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Доводи про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Питання, що вирішуються при призначенні покарання, пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд апеляційної інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий в силу ст. 89 КК, є особою з інвалідністю ІІ групи.

При цьому апеляційний суд не встановив обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_9 .

Тобто, суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 115 КК, дотримався вимог статей 50 65-67 КК.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 420 439 КПК.

З огляду на вищезазначене колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2023 року стосовно ОСОБА_9 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3