Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року Справа № 918/1213/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А.,суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б., за участю представників: позивачаТолочко А.П. (дов. від 09.11.2013 р. № 22-Д), Прус О.В. (дов. від 28.02.2014 р. № 02-Д)відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р.у справі № 918/1213/13 господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"доПриватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"простягнення в сумі 132 193, 37 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" про (з урахуванням уточнення позовних вимог) стягнення 130 382,89 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.09.2013 р. у справі №918/1213/13 (суддя Павленко Є.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" 130 382, 89 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив про обґрунтованість нарахування позивачем на підставі пункту 2.5.1 договору процентів за розстрочений платіж у сумі 130 3823, 89 грн. за період з 01.09.2011 р. по 23.12.2011 р., відхиливши при цьому доводи відповідача про те, що спірна сума за своєю правовою природою є пенею.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. (колегія суддів: головуючий Тимошенко О.М., судді Огороднік К.М., Коломис В.В.) рішення господарського суду Рівненської області від 11.09.2013 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлена до стягнення сума не є пенею, однак, вказав, що позивач припустився помилки при визначенні правових підстав виникнення у нього права на їх нарахування, так само як і при визначенні правового підґрунтя появи у відповідача обов'язку зі сплати вказаних відсотків в аспекті правомірності чи неправомірності користування останнім грошовими коштами позивача, у зв'язку з чим у позові відмовив.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. скасувати, а рішення господарського суду Рівненської області від 11.09.2013 р. залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваної постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 24.09.2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (постачальник) та приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс" (покупець) був укладений договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 1310/ХМ, за умовами якого позивач зобов'язався у визначені цим договором строки передати відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення, а останній, у свою чергу, - прийняти і оплатити вартість товару, а також сплатити проценти за придбання товару у розстрочку в сумі, визначеній відповідно до умов договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та строки оплати ціни товару (в тому числі тієї частини ціни товару, яка оплачується авансовим платежем, а також частин(и), яка(і) оплачується на умовах розстрочення платежів) та нарахованих процентів, інші умови, погоджені сторонами, визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід'ємну його частину.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна придбання товару в розстрочку (ціна договору) вказана у додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.

У додатку № 1 до договору сторони передбачили, що ціна даного договору становить 3 800 000 грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 2.3 договору покупець проводить оплату ціни (та процентів, якщо таке передбачено договором) придбання товару у розстрочку шляхом перерахування коштів у розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2 договору, на банківський рахунок постачальника.

У пункті 2.4.1 договору (з урахуванням додатку № 3 до договору від 12.10.2010 р.) сторони погодили, що авансовий платіж у розмірі 47,37% в сумі 1 800 000 грн., що еквівалентно 170 668, 64 євро, покупець проводить до 30.09.2010 р.

Другий платіж у розмірі 2,63% в сумі 104 517, 93 грн., що еквівалентно 9 481, 60 євро, покупець проводить до 22.08.2011 р. (пункт 2.4.2 договору).

Кінцевий платіж у розмірі 50% в сумі 1 985 838, 57 грн., що еквівалентно 180 150, 22 євро, покупець проводить до 29.09.2011 р. (пункт 2.4.3 договору).

За умовами пункту 5.1 договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня підписання його тексту представниками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті ціни товару та процентів за придбання товару в розстрочку і відповідальності покупця, які припиняються лише їх належним виконанням.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу товар, а останній прийняв товар, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 21.12.2010 р., підписаним уповноваженими представниками обох сторін та скріпленим печатками цих юридичних осіб.

Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач зазначив, що відповідач взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого пунктом 2.4 договору, у розмірі 50% в сумі 1 985 838, 57 грн., що еквівалентно 180 150, 22 євро, виконав несвоєчасно, повністю розрахувавшись з позивачем лише 23.12.2011 р., про що свідчать додані до матеріалів справи платіжні доручення. У зв'язку з цим позивачем 29.05.2013 р. на адресу відповідача було направлено претензію за вих. №46 від 27.05.2013 р. з вимогою сплатити 132 193, 37 грн. процентів, нарахованих на прострочену суму розстроченого платежу. Одночасно позивачем була надіслана податкова накладна за № 115 від 23.05.2013 р. на суму 132 193, 97 грн. та акт надання послуг № 421 від 23.05.2013 р. на вказану суму, виписаний на підставі договору №1310/ХМ від 24.09.2010 р., з яких вбачається, що спірна сума стягнення значиться як виконані роботи (надані послуги) по нарахуванню відсотків, вартість яких становить 132 193, 97 грн. з ПДВ.

Однак, вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення, що й стало підставою для подання товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" до господарського суду даної позовної заяви.

Оскільки укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором поставки, то правовідносини, які виникли з нього між позивачем і відповідачем, підпадають під правове регулювання, зокрема, параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Абзацом 2 частини 5 вказаної норми встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В силу абз. 1 частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму також нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

З аналізу наведених норм вбачається, що проценти є платою, яку згідно умов договору отримує продавець від покупця за користування останнім утримуваними грошовими коштами як від дня передання товару продавцем до дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, так і до дня його фактичної оплати останнім.

Таким чином, у розумінні норм Цивільного кодексу України сплата покупцем вказаних процентів не є відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання, на відміну від пені, яку, виходячи зі змісту частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, слід розглядати саме як санкцію за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе грошового зобов'язання боржником.

Отже, беручи до уваги положення вищенаведених норм, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій мотивовано відхилили доводи відповідача про те, що заявлена до стягнення спірна сума за своєю правовою природою є пенею, а відтак - і посилання останнього на застосування до вимоги про її стягнення скороченого (річного) строку позовної давності, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

При цьому, проаналізувавши положення вищенаведених норм в їх сукупності, водночас беручи до уваги як фактичні, так і юридичні підстави заявленого товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що останнє припустилося помилки при визначенні правових підстав виникнення у позивача права на їх нарахування, так само як і при визначенні правового підґрунтя появи у приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" обов'язку зі сплати вказаних відсотків в аспекті правомірності чи неправомірності користування останнім грошовими коштами позивача, а відтак, мотивовано відмовив у задоволенні заявленого позову.

До того ж, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що оформлені позивачем податкова накладна за № 115 від 23.05.2013 р. на суму 132 193, 97 грн. та акт надання послуг № 421 від 23.05.2013 р. на вказану суму не обґрунтовують нарахування спірної суми відсотків.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи, а прийняту у справі постанову апеляційного суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 1117, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. у справі № 918/1213/13 господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова