Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 924/260/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача),Васищака І.М., Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року у справі № 924/260/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання повернути об'єкт лізингу та стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 32 907,59 грн., а саме 18 492,95 грн. заборгованості з лізингових платежів за грудень 2015 року - лютий 2016 року, 122,15 грн. пені, 36,64 грн. 3% річних, 268,72 грн. процентів за користування чужими коштами, 12 000 грн. збитків у вигляді витрат на юридичні послуги та 1987,13 грн. витрат за надання послуг з повернення майна, та зобов'язання відповідача повернути об'єкту лізингу - автомобіль VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2014 року виробництва, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 через неналежне виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.06.2016 року (Шпак В.О.) у задоволені позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року (судді: Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано частково; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто із відповідача 18492,95 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 36,54 грн. 3% річних та 122,15 грн. пені, 12000 грн. компенсації витрат згідно з п. 8.2.3 договору, в решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить постанову апеляційного суду скасувати, а в задоволені позову відмовити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 травня 2014 року між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено Договір про фінансовий лізинг №0009888, за умовами якого позивач (лізингодавець) узяв на себе зобов'язання придбати та передати об'єкту лізингу відповідачу (лізингоодержувачу) на строк та на умовах, визначених цим Договором.

На виконання Договору про фінансовий лізинг сторонами було підписано Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

На виконання умов Договору про фінансовий лізинг 21.05.2014 року сторонами 27.05.2014 року підписано акт прийому-передачі предмету лізингу №00009888, згідно з яким лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв в якості предмету лізингу автомобіль VW Polo Sedan, номер кузова НОМЕР_2, рік виробництва 2014р.

01 січня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1/1 до Договору про фінансовий лізинг №00009888 від 21.05.2014 року, п.2 якої сторони збільшили строк лізингу до 84 місяців.

Отримавши предмет лізингу від ТОВ "Порше Лізинг Україна", відповідач за умовами укладеного договору зобов'язаний був сплачувати за користування предметом лізингу лізингові платежі згідно з графіком платежів (додаток до договору), яким було встановлено дату оплати авансового платежу (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу) та періодичних лізингових платежів, в тому відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, проценти та комісії.

При цьому ТОВ "Порше Лізинг Україна" залишалось власником предмета лізингу (п. 4.1 договору), а перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача передбачався у разі здійснення ним всіх платежів за договором (п. 4.2 договору).

Позивачем 16.10.2015 року направлено відповідачу вимогу за вих.№00009888 про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору, у якій позивач вимагав сплати боргу протягом 3 днів з дня отримання вимоги та, керуючись ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (контракту), повідомив про відмову від договору про фінансовий лізинг №00009888 від 21.05.2014 року та вимагав від відповідача повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місяця знаходження/проживання відповідача.

Відповідь на вказану вимогу у матеріалах справи відсутня. Матеріали справи не містять доказів надсилання такого повідомлення. Водночас в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача не заперечував щодо його отримання.

Предметом даного судового розгляду є вимоги лізингодавця до лізингоодержувача про сплату лізингових платежів, пені, 3% річних, процентів за користування чужими коштами, збитків у вигляді витрат на юридичні послуги, витрат за надання послуг з повернення майна та зобов'язання лізингоодержувача повернути лізингодавцю об'єкт лізингу у зв'язку з порушенням зобов'язання з внесення лізингових платежів за договором фінансового лізингу та відмовою від такого договору.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що відповідно до статей 651, 653 Цивільного кодексу України після розірвання договору, яке було встановлено судом, у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати лізингових платежів, а також 3% річних та пені за прострочення виконання зобов`язань, а витрати на оплату юридичних послуг та за надання послуг з повернення майна не є збитками у розумінні ст.623 ЦК України та ст. 224 ГК України. Також судовим рішенням визначено, що оскільки сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у Договорі фінансового лізингу не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору лізингу положень про позику, вимоги позивача про стягнення з відповідача 268,72 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а в задоволенні позовної вимоги щодо повернення об'єкту лізингу судом відмовлено у зв'язку з тим, що позивачем не подано належних та допустимих доказів про знаходження у володінні відповідача даного транспортного засобу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після отримання вимоги від 16.10.2015 року про розірвання договору відповідачем проводилась сплата лізингових платежів, а позивачем дана сплата приймалась, об'єкт лізингу лізингоодержувачем позивачу не повертався, отже зобов'язання за договором фінансового лізингу не припинились, а тому у позивача наявні усі підстави вимагати сплати коштів за користування об'єктом лізингу за грудень 2015 року та січень-лютий 2016 року, пені та 3% річних. Посилаючись на п. 8.2.3 загальної частини договору, ст. 627, 628 ЦК України, суд апеляційної інстанції визнав доведеним право позивача на стягнення з відповідача витрат на оплату юридичних послуг, необхідних для стягнення сум, невиплачених лізингоодержувачем, а щодо стягнення процентів за користування чужими коштами, витрат на послуги з повернення майна та повернення об'єкту лізингу, апеляційний суд визнав дані вимоги безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору, а тому в задоволенні даних позовних вимог відмовив.

Такі висновки судів обох інстанцій суд касаційної інстанції вважає передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно з пунктом 12.9 контракту встановлено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до п. 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, протягом 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи приписи статей 806 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу права власності на товар.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, за ким зареєстроване право власності на об'єкт лізингу як на час витребування спірних лізингових платежів, так і на час розгляду справи по суті.

До того ж, згідно з приписами ч. 1 ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.

Тобто, в результаті переходу права власності на предмет лізингу має місце заміна лізингодавця в договорі лізингу.

Виходячи з наведеного, вирішуючи спір, суду у будь-якому випадку слід було встановити власника об'єкту лізингу та у кого в користуванні перебував об'єкт лізингу у спірні періоди, за які лізингодавець вимагає сплати лізингових платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Позивач 16.10.2015 року керуючись ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", пунктами 8.3.2, 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (контракту), повідомив про відмову від договору про фінансовий лізинг №00009888 від 21.05.2014 року та вимагав від відповідача повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місяця знаходження/проживання відповідача.

За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Частиною 3 ст. 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Отже, в силу положень закону та умов договору, договір фінансового лізингу може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення лізингодавцем одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

Разом з тим, право на одностороннє розірвання договору фінансового лізингу у позивача виникає лише при настанні певних умов, а саме: у випадку не здійснення у строк, установлений у відповідному договорі, несплати двох лізингових платежів підряд, або здійснення неповної сплати двох лізингових платежів підряд, або прострочення повністю чи частково сплати одного лізингового платежу й не погашення заборгованості протягом 30 днів з дня, наступного за днем відповідної оплати, встановленого договором

Таким чином, до предмету доказування позивачем у даній справі входить доведення обставин неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання за договором фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів, а також наявності обов'язку лізингоодержувача з оплати лізингових платежів після вчинення лізингодавцем відмови від договору, враховуючи, що за ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Однак, всупереч ст. 43 ГПК України, суди обставин щодо відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу та правових наслідків у разі такої відмови не з'ясували.

До того ж, договір фінансового лізингу від 21.05.2014 року зі сторони лізингоодержувача підписаний ОСОБА_4, як фізичною особою - підприємцем. Проте пояснення по справі на всіх стадіях провадження відповідач надає у якості фізичної особи.

Так, згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Особливість правового статусу фізичної особи-підприємця полягає в тому, що до її підприємницької діяльності застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦК України).

У той же час, під час розгляду справи судами не було з'ясовано правового статусу відповідача, як сторони спірних правовідносин (лізингоодержувача), та не було встановлено чи укладення договору фінансового лізингу відбулося у особистих цілях, чи в результаті здійснення підприємницької діяльності, чи має відповідач статус фізичної особи - підприємця на час вирішення спору, та чи спірний транспортний засіб використовувався ним у своїй підприємницькій діяльності.

Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі належних та допустимих доказів усіх суттєвих обставин.

За таких обставин, протилежні висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, а судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 06.06.2016 року скасувати, і справу № 924/260/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Васищак

В.Селіваненко