Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2014 р. м. Київ К-34471/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою військової частини А 2502 на постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_4 до військової частини А 2502 про стягнення грошової компенсації за речове майно,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2008 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначав, що у жовтні 2007 року був звільнений з військової служби, проте йому не було сплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, яку просив стягнути.

Постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2008 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено в частині присудження судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з січня 1989 року ОСОБА_4 проходив військову службу на різних посадах та у жовтні 2007 року був звільнений.

Відповідно до довідок про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, позивачу нараховано грошову компенсацію в сумі 3 822,18 грн.

Відповідно до довідки військової частини А 2502 від 21 січня 2008 року в період проходження позивачем служби речове майно для військовослужбовців отримувалось в обмежених кількостях, недостатніх для повного забезпечення всього особового складу частини згідно норм.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби позивач має право на грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що судовий збір помилково було стягнуто з відповідача, а не з Державного бюджету України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Тобто, на час звернення позивача до командування військової частини для отримання грошової компенсації замість речового майна та до суду з адміністративним позовом Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням зазначеного вище Закону.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема в постановах від 22 жовтня 2013 року по справі № 21-286а13 та від 10 грудня 2013 року по справі № 21-415а13.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу військової частини А 2502 задовольнити.

Постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позові.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарження не підлягає.

Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ В.В. Юрченко /підпис/