Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/19337/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Гончар Л.Я.; Єрьоміна А.В., секретар судового засідання - Наумець О.В.;

за участю представників: позивача - Малько Т.В.; відповідача - Блінди К.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції у м. Києві до Управління туризму виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Управління туризму виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року Державна фінансова інспекція у м. Києві (Інспекція) звернулася до суду з позовом до Управління туризму Київської міської державної адміністрації (Управління) про зобов'язання виконати вимоги.

Зазначали, що проведеною ревізією виявлені порушення Управлінням правил фінансової дисципліни, у зв'язку з чим Інспекцією направлені вимоги про їх усунення.

Посилаючись на те, що у добровільному порядку вимоги не виконані, просили зобов'язати Управління забезпечити відшкодування нанесеної матеріальної шкоди в розмірі 26 800 грн, забезпечити відшкодування нанесеної матеріальної шкоди в розмірі 9 790 грн, вжити заходи щодо притягнення винних осіб до відповідальності та зобов'язати повернути кошти до державного та місцевого бюджетів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що за результатами проведеної КРВ ревізії Управління складено акт від 15 листопада 2012 року № 04-30/2117.

В акті зафіксовано, що в період січня 2009 року - липня 2012 року Управлінням використовувався автотранспорт у вихідні та святкові дні без відповідного розпорядження, чим спричинено шкоду в розмірі 26 800 грн. Також Управлінням надмірно сплачені кошти за договорами про надання послуг прибирання, охорони та транспортування на загальну суму 14 060 грн, при цьому в ході ревізії порушення частково усунуто (на суму 4 270 грн).

20 грудня 2012 року Інспекція направила Управлінню вимогу № 26-04-14-14/16341 про усунення порушень, встановлених ревізією, шляхом забезпечення відшкодування нанесеної матеріальної шкоди, притягнення винних осіб до відповідальності та повернення відповідних коштів до державного та місцевого бюджетів.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що порушення, зафіксовані в акті, підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає остаточні висновки судів помилковоми.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов, а не шляхом заявлення позову до підконтрольної установи про виконання вимоги.

Тому у задоволенні позову про зобов'язання виконати вимоги Інспекції про вжиття заходів щодо відшкодування матеріальної шкоди необхідно відмовити.

Колегія суддів зазначає, що вимога Інспекції про притягнення винних осіб до відповідальності нерозривно пов'язана з рештою вимог позову.

Це означає, що її окремий розгляд до вирішення питання про стягнення збитків та визначення їх розміру не вбачається можливим.

За правилами частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління туризму виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Л.Я.Гончар

А.В.Єрьомін