Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 року м. Київ справа № 800/411/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Сороки М.О.,

суддів: Смоковича М.І.,

Горбатюка С.А.,

Стрелець Т.Г.,

Чумаченко Т.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Держави України в особі Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії -

встановив:

02.112015 ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:

визнати протиправними дії та бездіяльність Держави України в особі Президента України Порошенка П.О. щодо виконання обов'язків, встановлених статтею 42 Конституції України та статтею 5 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині збереження пільг для споживачів в оплаті судового збору при зверненні до суду за захистом прав споживачів;

зобов'язати Державу України в особі Президента України Порошенка П.О. ініціювати питання про відновлення пільг для споживачів в оплаті судового збору при зверненні до суду за захистом прав споживачів шляхом підготовки та направлення до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» № 484-VIII від 22.05.2015.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що Президент України Порошенко П.О. підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» № 484-VIII від 22.05.2015, яким статтю 5 Закону України «Про судовий збір» викладено у новій редакції, згідно з якою відсутня раніше встановлена пільга про звільнення споживачів від сплати судового збору у справах за позовом про захист прав споживачів. В зв'язку з тим, що у Законі України «Про захист прав споживачів» ця ж пільга є чинною, відповідачем штучно та умисно утворено розбіжності у застосуванні вказаних норм. За таких обставин вказував, що відвідач діяв у спосіб і порядок, не передбачений нормами Конституції та законів України, а тому просив визнати бездіяльність та дії протиправними та зобов'язати вчинити дії, спрямовані на відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом ініціювання внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» № 484-VIII від 22.05.2015.

В судове засідання позивач не з'явився, просив суд розглянути справу за його відсутності.

У письмових запереченнях проти позову представник Президента України зазначила про необґрунтованість позовних вимог, оскільки при здійсненні передбачених статтею 93 Конституції України повноважень Президент України не виконує владних управлінських функцій, а реалізує свої повноваження щодо законодавчої діяльності. Просить у задоволенні позову відмовити.

Справа, відповідно до вимог частини четвертої статті 122, частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розглядається в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно з вимогами частини 3 статті 42 Конституції України Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674) визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За статтею 2 вказаного Закону платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.

Серед суб'єктів, передбачених у пункті 7 частини першої статті 5 Закону № 3674, які звільняються від сплати судового збору, у редакції Закону № 629-VIII від 16.07.2015, визначені споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» № 484-VIII від 22.05.2015.

Вказаним Законом внесені зміни до Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI, яким не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Між тим, частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991, яка є чинною на час звернення позивача до суду із цим позовом, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Відповідно до принципу поділу державної влади в Україні (стаття 6 Конституції України) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Згідно з вимогами статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів відповідно до пункту п'ятого статті 85 Конституції України.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2002 № 7-рп/2002 імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Отже, за змістом Конституції України Верховна Рада України як представницький орган державної влади - парламент - є єдиним органом законодавчої влади, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Крім того, в Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії, а отже, учасниками законотворчості, є визначені в частині 1 статті 93 Конституції України суб'єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України - зокрема Президент України. Реалізація права законодавчої ініціативи і права вето означає лише участь відповідних органів у здійсненні власне парламентської функції законотворчості.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що Президент України як суб'єкт законодавчої ініціативи реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності.

Разом з тим, Конституційним Судом України може бути визнаний неконституційним правовий акт Верховної Ради України, у процесі прийняття чи схвалення якого або набрання ним чинності було порушено процедурні вимоги, що встановлюються безпосередньо Конституцією України, за умови набрання ним чинності.

Проте, виходячи з положень, передбачених частиною 1 статті 2, статті 17 КАС України, викладених у пункті 4 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень, в тому числі частини 3 статті 17 КАС України, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Адже відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено завдання адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, захисту підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що відповідач не допускав протиправних дій та будь-якої бездіяльності у публічно-правових правовідносинах щодо виконання обов'язків, встановлених статтею 42 Конституції України та статтею 5 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак про безпідставність позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 122,128,159-163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Держави України в особі Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий суддяСорока М.О.Судді:Смокович М.І. Горбатюк С.А. Стрелець Т.Г. Чумаченко Т.А.