Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2015 р. К/800/68738/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року по справі № 2а-3203/12/1070

за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(далі - відділення Фонду)

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

«Україна» (далі - СТОВ «Україна», Підприємство)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2012 року відділення Фонду звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з СТОВ «Україна» адміністративно-господарські санкції у розмірі 41520,76 грн. за незайняті два робочі місця інвалідами у 2011 році та 473,10 грн. пені за порушення терміну сплати.

На обґрунтування позову послалось на те, що СТОВ «Україна» на порушення статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів, а саме - у 2011 році замість восьми інвалідів працювало шість.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що на виконання вимог законодавства СТОВ «Україна» у 2011 році направляло уповноваженим державним органам відомості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, однак органи державної влади інвалідів для працевлаштування на Підприємстві не направили.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, позов задоволено.

Стягнуто з СТОВ «Україна» до Державного бюджету України в особі Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заборгованість в розмірі 41993,86 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Підприємство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу СТОВ «Україна» за даними звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік (форма № 10-ПІ) становила 212 осіб, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до статті 19 Закону № 875 складав 8 робочих місць (а.с.6). Проте в СТОВ «Україна» у 2011 році працювало 6 осіб, яким встановлено інвалідність. У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 2 осіб відділення Фонду застосувало до Підприємства адміністративно-господарські санкції.

Задовольняючи позовні вимоги відділення Фонду про стягнення з СТОВ «Україна» адміністративно-господарських санкцій у розмірі 41520,76 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році та пені у розмірі 473,10 грн., суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, то позивачем правомірно застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції.

Суд касаційної інстанції з такими висновками судів не погоджується з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18-1 зазначеного Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Підприємство протягом 2011 року подавало інформацію про наявність вакантних посад, на яких можливе працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітами за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» та довідкою Обухівського міськрайонного центру зайнятості від 23 травня 2012 року № 242-05 (а.с.29-42).

У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року № 21-60а11, від 4 липня 2011 року № 21-159а11, від 11 червня 2013 року № 21-63а13, від 2 квітня 2013 року № 21-95а13, від 9 липня 2013 року № 21-200а13, від 19 листопада 2013 року № 21-397а13, від 28 січня 2014 року № 21-476а13, від 11 лютого 2014 року № 21-485а13.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

У позові Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.