Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/646/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Білуги С.В.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просила визнати неправомірними дії головного державного виконавця Державної виконавчої служби України Медведєва О.В. щодо винесення постанови №41628054 про закінчення виконавчого провадження від 29 грудня 2014 року з виконання рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини та скасувати зазначену постанову, зобов'язати відповідача вчинити дії стосовно відновлення виконавчого провадження з виконання рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини та виконати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року та рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року в повному обсязі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Державної виконавчої служби України Медведєва О.В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 грудня 2014 року з виконання рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини, в якому позивач є стягувачем. Визнано протиправною та скасовано постанову ВП №41628054 від 29 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження. Зобов'язано відповідача вчинити дії стосовно відновлення виконавчого провадження з виконання рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року у справі №2-а-2350/10 позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково та зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в м. Коростені Житомирської області провести перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії позивачу, передбачених частиною першою статті 50, частиною четвертою статті 54 та частиною третьою статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та провести нарахування та виплату недосплаченої пенсії та додаткової пенсії, починаючи з 29 квітня 2009 року з урахуванням раніше сплачених сум, з подальшою виплатою.

Європейським судом з прав людини за заявою ОСОБА_2 остаточно було прийнято рішення №35995/09 від 12 грудня 2013 року, в якому зазначено:

А) що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконання, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

Б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 січня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП №41628054 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року №35995/09.

Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що в рамках виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі №35995/09 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року у справі №2-а-2350/10 позивачу перераховані кошти у розмірі 34668,86 грн (еквівалент 2000 євро) та сплачена заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 163305,74 грн згідно платіжних доручень Міністерства юстиції України. Позивач підтвердила отримання зазначених сум.

Крім того, суди встановили, що судові рішення як національного суду України у справі №2-а-2350/10, так і Європейського суду з прав людини №35995/09 були виконані за період часу з 29 квітня 2009 року по 22 липня 2011 року в частині нарахування позивачу відповідних пенсійних виплат.

29 грудня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №41628054 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року у справі №2-а-2350/10 не визначено граничний термін здійснення перерахунку та виплати позивачу основної та додаткової пенсій за статтями 50, 54, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тільки зазначено дату, з якої необхідно почати здійснювати таке нарахування та виплату, тому відповідач передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Проте колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів із наступних підстав.

Так, відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Пунктом 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року №3491-VI (далі - Закон №3491-VI) Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 28 грудня 2010 року №2857-VІ доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Отже, цим Законом визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Враховуючи те, що останнім в часі є Закон №3491-VI, то пріоритетними в даному випадку є положення саме цього Закону.

26 грудня 2011 року Конституційний Суд України Рішенням №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року №3491-VI визнав вказані зміни конституційними.

Водночас, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через можливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Поряд з цим, такі заходи можуть бути обумовлено необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

В свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення деяких статей Конституцій України, Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України суд розтлумачив, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

На виконання вимог пункту 7 Закону №3491-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06 липня 2011 року №745, якою розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, встановлено в абсолютних сумах. Ця постанова набрала чинності з 23 липня 2011 року.

Таким чином, з 23 липня 2011 року чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтями 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тобто, з 23 липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого здійснювались соціальні виплати, які одержував позивач.

Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 02 червня 2015 року (справа №21-317а15).

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» (заява №43331/12) щодо невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01 грудня 2008 року. Суд визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.

Проте, наведеного судами першої та апеляційної інстанцій при задоволенні позову ОСОБА_2 враховано не було, у зв'язку з чим останні прийшли до передчасного висновку про безпідставність прийняття відповідачем оскаржуваної постанови від 29 грудня 2014 року ВП №41628054 про закінчення виконавчого провадження. При цьому суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що виконавче провадження ВП №41628054 було закінчено у зв'язку з тим, що рішення суду у справі №2-а-2350/10 фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини, а підстави для подальшого виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року, як було встановлено раніше, відсутні.

Таким чином, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини у вищевказаній справі, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини №35995/09 діяв відповідно до положень чинного законодавства у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Згідно з частиною шостою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною п'ятою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

З огляду на вказане, стягненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір, сплачений Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в процесі розгляду справи (за подання апеляційної та касаційної скарг), у розмірі 1120,56 грн.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права - судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Постановити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судовий збір у сумі 1120 (одну тисячу сто двадцять) грн 56 коп.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий М.М. Заїка

Судді С.В. Білуга

А.Ф. Загородній