Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/35799/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року

у справі № 2а-8915/10/0470

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Новомосковська ОДПІ Дніпропетровської області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсними рішення № 0001752330 від 07 липня 2010 року та № 0001762330 від 07 липня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 документально підтверджені судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Новомосковська ОДПІ Дніпропетровської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року та відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області проведено перевірку магазину-складу, що належить ФОП ОСОБА_3, з питань дотримання суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт № 0138/04/08/23/НОМЕР_1 від 22 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0001752330 від 07 липня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 294 515,00 грн., та рішення № 0001762330 від 07 липня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємцем пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР) з огляду на проведення розрахункової операції на суму в розмірі 58 903,00 грн., в тому числі з реалізації розчинника «Уайт-Спіріт» та гасу очищеного торгової марки «Омега», без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем статті 3 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 98/96-ВР) у зв'язку із здійсненням торговельної діяльності без придбання відповідного торгового патенту.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Водночас за правилами пункту 6 статті 9 Закону № 265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності-фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.

Крім того, згідно з пунктом 2 частини 3 статті 1 Закону № 98/96-ВР дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб, які сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб.

Так, задовольняючи адміністративний позов повністю, суди, зокрема, виходили з того, що позивачем фактично реалізовано аналог розчинника «Уайт-Спіріт», який за своїми властивостями не є підакцизним товаром, що виключає обов'язок ФОП ОСОБА_3, з огляду на статус платника єдиного податку, застосовувати реєстратор розрахункових операцій та придбавати відповідний торговий патент.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, позаяк стаття 7 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98), яким на час виникнення спірних правовідносин регулювався порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, містить заборону на торгівлю платниками єдиного податку-фізичними особами всіма пально-мастильними матеріалами (як підакцизними, так і не підакцизними).

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, яка за певних умов звільняє такого суб'єкта від обов'язку застосовувати реєстратор розрахункових операцій та придбавати відповідний торговий патент, залежить від виконання ним вимог, установлених Указом № 727/98. Порушення ж умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених зазначеним Указом, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.

А відтак, за встановлених обставин щодо реалізації позивачем у даному випадку паливно-мастильних матеріалів, останній, незважаючи на перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, був зобов'язаний здійснювати розрахункові операції із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та придбати відповідний торговий патент.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби задовольнити.

Скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.